— Провінціальної роботи,— відповів Сем.
— А прізвище майстра є?
— Браун.
— Звідки?
— З Маглтона.
— Це — вони! — скрикнув містер Вордл.— Хвалити бога, ми таки знайшли їх.
— Тихо! — застеріг Сем.— Велінгтони пішли до Докторської Колегії.
— Невже? — сполошився низенький.
— Так; по дозвіл.
— Ми прийшли вчасно,— зрадів Вордл.— Де кімнати? Не можна гаяти й хвилинки.
— Прошу, любий сер, прошу! — непокоївся низенький.— Обережно, обережно!— Він видобув з кишені шовковий червоний гаманець і, витягаючи звідти соверен, пильно подивився на Сема, а той — знову усміхнувся.
— Одведіть нас до неї — і соверен ваш,— пообіцяв низенький чоловік.
Сем поставив набік ботфорти й повів їх темним коридором та сходами на другий поверх. В кінці другого коридору він спинився і простяг руку.
— Маєте, — шепнув низенький чоловік, кладучи монету в руку свого гіда.[14]
Сем ступив ще кілька кроків. Два приятелі і їхній радник ішли слідом за ним. Біля дверей він зупинився.
— Тут?— пошепки спитав маленький джентльмен.
Сем ствердно кивнув.
Старий Вордл одчинив двері, і всі троє ввійшли в кімнату саме тоді, як містер Джінгл, що тільки но повернувся, передавав дівулі-тітці дозвіл.
Дівуля верескнула й упала в крісло, затуляючи руками обличчя. Містер Джінгл вихопив у неї дозвіл і заховав його собі в кишеню. Небажані гості ступили на середину кімнати.
— Ви — підлий негідник, сер! — скрикнув містер Вордл, задихаючись від гніву.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX, який усував останні сумніви (якщо вони в кого були) щодо безкорисливості вдачі містера Джінгла.“ на сторінці 5. Приємного читання.