— Один з них — пастор,— сказав Рокер, заповнюючи тим часом якийсь невеличкий клапоть паперу,— другий — різник.
— Га?— вихопилось у нашого героя.
— Різник,— повторив Рокер.
— А хто, прошу, третій джентльмен?— спитав містер Піквік.
— Хто такий той Сімпсон, Неді?— спитав Рокер, повертаючись до свого помічника.
— Хто такий Сімпсон?— перепитав Неді.
— Ну, той, з двадцять сьомої кімнати на третьому поверсі,куди ми збираємось примістити цього джентльмена.
— А, той!— зрозумів Неді.— Та, власне, ніхто. Був колись кінським баришником, а тепер — просто жульман.
— Так я й думав,— сказав Рокер, передаючи папірця містерові Піквіку.— Ось ваш квиток, сер.
Дуже невдоволений таким безцеремонним ставленням до своєї особи, містер Піквік пішов назад, обмірковуючи дорогою, як повестися в цьому ділі. Вирішивши проте, що, перш ніж робити будьякі кроки, треба насамперед особисто познайомитися з трьома особами, до яких його хотіли примістити, він попростував безпосередньо на третій поверх.
Поблукавши деякий час темним коридором і не спромігшись розібрати номерів, написаних на дверях, містер Піквік нарешті звернувся до хлопця з буфету, що виконував свою звичайну вранішню роботу — чистив олов’яний посуд.
— Де тут двадцять сьома камера, хлопче?— спитав містер Піквік.
— П’яті двері просто. На них ще крейдою намальовано повішеного з люлькою в зубах.
Керуючись цими вказівками, містер Піквік повільно йшов коридором, аж доки знайшов портрет зазначеного джентльмена, по обличчю якого він постукав вказівним пальцем спершу стиха, а потім дужче. Повторивши цю операцію багато разів, він кінець-кінцем наважився відчинити двері й зазирнути всередину.
В кімнаті був тільки один чоловік. Перехилившися через вікно й спритно балансуючи, щоб не впасти, він настирливо старався плюнути на капелюх свого приятеля, який гуляв унизу. Містер Піквік кашляв, сякався, човгав ногами, вживав, одне слово, всіх звичайних способів звернути на себе увагу і нарешті мусив підійти до вікна й чемно смикнути джентльмена за фалду. Той раптом обернувся, оглянув містера Піквіка з голови до п’ят і буркотливим тоном спитав, якого біса йому тут треба.
— Це, здається, кімната двадцять сьома на третьому поверсі,— сказав містер Піквік, подивившись на свого квитка.
— Ну?
— Я прийшов сюди, бо одержав цього папірця,— пояснив містер Піквік.
— Покажіть, — сказав джентльмен.
Містер Піквік передав йому квитка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXI доводить, як і попередні, правдивість старого прислів’я —«навчить біда коржі з маком їсти»— і містить незвичайну й несподівану пропозицію, зроблену містером Піквіком містерові Семюелу Веллеру.“ на сторінці 3. Приємного читання.