— Тут немає жодного вільного ліжка.
— Неприємна штука,— зауважив містер Піквік.
— І навіть дуже,— ствердили його супутники.
— Є один план, який, мені здається, легко було б здійснити,— сказав містер Пот.— В готелі «Павича» я бачив два вільні ліжка, а від імени місис Пот можу запевнити, що вона буде щаслива дати в себе пристановище містерові Піквіку і одному з Його друзів, якщо двоє інших джентльменів з слугою не проти того, щоб улаштуватися в «Павичі».
Містер Піквік відмовлявся, він ні в якому разі не погоджувався турбувати люб’язну дружину містера Пота. Містер Пот настійливо повторював свою пропозицію. Нарешті вирішили, що це — єдиний прийнятний вихід. Так і зробили. Пообідавши всі разом у готелі «Ітонсвілський Герб», наші герої розлучилися: містер Тапмен і містер Снодграс пішли до готелю «Павича», а містер Піквік і містер Вінкл — до містера Пота. Перед тим вони умовилися зібратись усім завтра ранком у ратуші і взяти участь в поході, який проводжатиме вельмишановного Семюела Сламкі до місця виборів.
Сім’я містера Пота складалася з нього самого та його дружини. Усі, кого геніальність піднесла на горду висоту, мають звичайно якунебудь хибу, надто дивну в порівнянні з їхньою натурою в цілому. Якщо в містера Пота була яка хиба, то хіба та, що він занадто покірливо ставився до примх своєї дружини.
Місис Пот того вечора була в найкращому настрої. Містер Вінкл встиг чималою мірою завоювати її прихильність, і вона, не вагаючись, довірливо сказала йому, що містер Піквік — «привабний старенький».
Містер Тапмен і містер Снодграс давно вже спали в найвіддаленіших закутках «Павича», коли двоє друзів розпрощалися з гостинними господарями й пішли до своїх спалень.
Звуки барабанів, сурм і мисливських рогів, гамір юрби, тупіт коней розлягались по вулицях вже на світанку, а випадкові сутички між прихильниками ворожих партій пожвавлювали готування до виборів і надавали їм приємної різноманітності.
— Ну, що, Сем,— звернувся містер Піквік до свого слуги, який з’явився на порозі спальні, коли він закінчував уже туалет,— все кипить, я чую.
— Інтересна гра, сер,— сказав Сем.— Наші зібрались біля «Ітонсвілського Герба» і кричать так, що аж тремтить усе.
— Вони, здається, здорово віддані своїй партії, Сем?
— Я такої відданості не бачив ще ніколи.
— Енергійний народ, правда?
— Напрочуд. Ніколи не доводилось мені бачити, щоб люди стільки їли та пили. Просто дивно, як вони досі не луснули.
— Гарні, свіжі, добрячі хлопці, як подивишся,— сказав містер Піквік, визираючи у вікно.
— Авжеж що свіжі,— згодився Сем,— ми з двома слугами з «Павича» після вчорашньої вечері здорово обполоснули тих незалежних.
— Ви облили виборців? — жахнувся містер Піквік.
— Та ще й як! — ствердив Сем,— Вони поснули там, де впали. А ми сьогодні ранком повитягали їх одного по одному та під насос. Тепер вони всі в повному порядку. За таку штуку комітет платить по шилінгу з носа.
— Не може бути!— скрикнув украй здивований містер Піквік.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XI Дещо про Ітонсвіл та про партії в ньому і про те, як відбувалися вибори члена парламенту від цього старовинного, лояльного й патріотичного міста.“ на сторінці 4. Приємного читання.