Розділ «9 Нассун, необхідність»

— І там ви практикували орогенію?

Нассун киває, дивлячись на свої руки.

— Вона говорила зі мною про це також, коли батька не було вдома. — "Розмова дівчат", обговорення хвильової механіки та математики. Нескінченні вікторини і гнів, коли Нассун не відповідала швидко і правильно. — Але на Tiпі — місці, куди ми ходили, була просто практика. Вона малювала кола на землі. Мені доводилося штовхати валун навколо них, і мій тор не міг подолати п'яте кільце, а потім четверте, а потім третє. Іноді вона кидала валуном у мене. — Злякана тритонною каменюкою, яка котилася по землі до неї, Нассун дивувалася: якщо я не зможу цього зробити, то як мама встигне її зупинити?

Вона зупинила її, тому це питання залишилося без відповіді.

Шаффа хихикає.

— Дивовижно. — Зауваживши сум'яття Нассун, він додає: — Це подібне до того, чому діти-орогени навчалися у Фулькрумі. Але, здається, тренування було суттєво прискорене. — Він знову нахиляє голову, розглядаючи її. — Якщо у вас були лише періодичні практичні заняття, щоб приховати їх від вашого батька…

Нассун киває. Її ліва рука згинається і вирівнюється знову, ніби сама по собі.

— Вона казала, що не було часу, щоб навчити мене ніжнішим способом, і що в будь-якому випадку я надто сильна. Вона хотіла зробити так, щоб я вміла захищатися.

— Я бачу. — Тим не менш вона відчуває, що він дивиться на неї, чекаючи. Він знає, що є щось більше. Він підказує: — Це, напевне, було найважче.

Нассун киває. Здригаючись.

— Я ненавиділа ці вправи. Закричала до неї одного разу. Сказала їй все, що думаю. Сказала їй, що ненавиджу її, і вона не може змусити мене це робити.

Шаффа ледь дихає, сріблясте світло не з'являється і не поблискує всередині нього, що навіть трохи дивно. Вона думає, що він заснув. Тоді прислухається до його дихання, ні, він не спить, і це її трохи заспокоює.

— Вона стала дуже тихою. А потім сказала: "Ти впевнена, що зможеш контролювати себе?" І взяла мою руку. Тоді, - вона кусає губу. — вона зламала її.

Шаффа миттєво оживає.

— Твою руку?

Нассун киває. Вона показує ліву руку, де одна з довгих кісток, що з'єднує зап'ястя з ліктем, іноді болить, коли холодно. Після того, як він нічого не говорить, вона продовжує.

— Вона сказала, що я можу ненавидіти її скільки завгодно. Що не важливо, хочу чи не хочу я бути хорошою в орогенії. Тоді взяла мою руку і сказала, щоб я спробувала нічого не заморожувати. Тоді вдарила мою… мою руку каменем. — Нассун пригадує звук удару каменю по плоті. Як вона не може кричати і пищить, коли її мати встановлює кістки на місце. Потім її власний голос кричить. Голос матері пробивається крізь шум крові у її вухах: "Ти — вогонь, Нассун. Ти блискавка, небезпечна, якщо не зафіксована в проводах. Але якщо ти зможеш контролювати себе через біль, я буду знати, що ти в безпеці". — Я нічого не заморозила.

Після цього мама забрала її додому і сказала Джою, що Нассун невдало впала і вивихнула руку. Щоправда після цього вона ніколи не змушувала Нассун іти з нею до Тіпі. Пізніше Джой зауважив, наскільки тихою стала Нассун того року. Просто так трапляється, коли дівчата починають рости, сказала мама.

Ні. Якщо батько став Джоєм, то мама повинна бути Ессун.

Шаффа мовчить. Хоча він повинен знати, про що вона зараз думає: дитина стала настільки неслухняною, що матір зламала їй руку, щоб навчити її контролювати себе. Дівчинка, яку матір ніколи не любила, лише вдосконалювала, а батько знову буде любити її, якщо вона зможе зробити неможливе і стати кимось, ким вона ще не є.