Розділ «3. ТЕРИТОРІЯ В КРАЇНОЗНАВСТВІ»

У межах 200-мильних узбережних економічних зон обсяг юрисдикції держави зводиться до мінімуму. Держави мають суверенні права на розвідку і розробку природних ресурсів дна і надр цієї зони.

Економічно державі належить й континентальний шельф, який визначається за трьома ознаками: 1) прилягання до державної території; 2) глибина до 200 м; 3) технічна доступність ресурсів.

Згідно з Конвенцією ООН з морського права, кордони континентального шельфу не можуть знаходитися далі як на відстані 350 миль від берега чи на відстані 100 миль від ізобати в 2500 м. Країни мають право лише на розвідку й експлуатацію шельфу, але не мають суверенних прав на відповідну акваторію.

Ці положення є дуже важливими для географів, оскільки економічні зони і шельфи країн часто перевищують площу їхньої сухопутної території і можуть значною мірою збільшувати ресурсний потенціал. Причому неприморських країн у світі менше(30), ніж приморських. Відсутність виходу до моря негативно позначається на розвитку країн.

Експерти вважають, що найближчими роками на підводні родовища припадатиме 40-50% усього видобутку нафти. Континентальний шельф і дно океану багаті також залізом, нікелем, міддю, марганцем, кобальтом. У багатьох районах Світового океану ведеться видобуток корисних копалин.

У 1988 р. уряд Японії присвятив спеціальне засідання своєму малесенькому ненаселеному острівцю Окінаторі в Тихому океані. Донна частина острова стала нагадувати чарку, ніжка якої от-от надломиться і острівець зануриться у море. Для зміцнення підвідного ґрунту уряд спрямував велику суму 30 млрд ієн. Чи виправдано це? Виявляється, якщо б острів зник, то морська економічна зона Японії скоротилася б, згідно з Конвенцією ООН, приблизно на 400 тис. км2, що перевищує всю сухопутну японську територію.

Близьким (за обсягом) до поняття державної території є поняття національної території, тобто тієї частини земної поверхні, яка історично суцільно заселена певним народом. Іноді національна територія набагато більша від державної. Поняття національної території часто вживають у значенні державної. Існує також поняття канонічної території, тобто географічного простору традиційного поширення певної релігії чи конфесії.

Можливі й інші значення терміна "територія", проте в усіх випадках він означає частину земної поверхні, зокрема суші. Часто це не просто суходіл, а та його частина, що освоєна і присвоєна кимось, перебуває у володінні держави, народу та ін. Отже, територія - ресурс особливого виду, на раціональне використання якого спрямовуються значні зусилля, як у загальнонаціональному, так і в міжнародних масштабах.

3.3. Параметри території країни

Особливості території країни визначаються такими основними параметрами, як розмір, кордони і конфігурація, кожний з яких по-своєму впливає на людську діяльність на цій території.

Розмір території країни - це один з її постійних параметрів, який впливає на різноманітні сфери громадського життя країни, і насамперед, на її соціально-економічний розвиток.

Що більша територія країни, то різноманітніші й багатші її природні ресурси. Великі розміри території зумовлюють значну розмаїтість навколишнього середовища. Країни з більшою територією мають значно більше можливостей для створення і розвитку різноманітних галузей господарства та могутнішого наукового потенціалу. Чим менша територія країни, тим помітніша роль в її економіці зовнішньоекономічної складової. На великій території легше вирішувати проблеми несприятливого географічного положення. Водночас перед великими країнами постають проблеми "подолання простору", тобто проблеми міжрайонних зв'язків й інфраструктури, на подолання величезних відстаней витрачається значна частина національного доходу та часу. Зазвичай, у великих державах значні площі займають пустелі (Австралійський Союз, Китай, Монголія), болота чи гори (Росія, Канада, Бразилія та ін.), що малопридатні для життя і діяльності людей. Великими є витрати таких держав на облаштування й утримування кордонів. Водночас великі країни мають більше можливостей для маневрів в економічній сфері.

Територія як ресурс не може бути замінена нічим, тому в сучасному суспільстві якість організації простору є однією з основних проблем. В багатьох країнах спостерігається інтенсифікація використання території, і це неминуче, адже розмір території залишається незмінним, а чисельність населення й економічний потенціал зростають.

Інтенсифікація використання території проявляється в територіальній концентрації, у підвищенні компактності ареалів людської діяльності, в інтенсифікації виробництва продукції на одиницю площі території. Наприклад, автомобільна промисловість Японії на 1 га виробничих площ випускає 5 тис. легкових автомобілів, у ФРН - 4 тис., у США - 3,5 тис. на рік. У сільському господарстві з'являються нові індустріальні методи, які суттєво підвищують виробництво продукції на одиницю площі. На 1 га сільськогосподарських угідь у Нідерландах припадає 770 осіб, в Угорщині - 160. Інтенсифікація використання міського простору йде шляхом розвитку так званої підземної урбаністики: кожен новий будинок, який будується в Токіо та багатьох інших містах Японії, має підземні поверхи, які сягають у глибину на 3-4, а іноді 5 і більше рівнів.

Із зростанням інтенсифікації використання території постають проблеми перенаселеності, екологічні проблеми поєднання функцій на одній і тій же території.

Територіальні ресурси розподілені між країнами і частинами світу нерівномірно. Показник забезпеченості територіальними ресурсами є досить виразним, проте потребує країнознавчого аналізу.

Для країнознавства важливим є соціально-психологічний аспект, пов'язаний з розмірами території країни. У самосвідомості кожного народу утвердився свій "союз" з територією.

У країнознавчих дослідженнях варто враховувати, що на сім найбільших держав світу припадає понад 48% території суші (без Антарктиди). Відомості про екстремальні величини країн за площею їхньої території наведено у табл. 1.

Таблиця1

Країни-екстремуми за розмірами території