Розділ «КИТАЙ»

Населення

Китай - найбільша за кількістю населення країна в світі. За чисельністю населення Китай займає перше місце в світі - 1314 млн осіб (22% населення світу). Кожний п'ятий в світі - китаєць. Весь світ схвильований постійно зростаючій кількості населення Китаю.

Населення Китаю щорічно збільшується на 8-10 млн осіб, що кидає виклик охороні навколишнього середовища. Китай може стати світовим лідером з забезпечення життєво важливих ресурсів, але приріст населення в цій країні може загрожувати існуванню землі. Загальносвітова екологічна місткість просто не в стані забезпечити ресурсами для життєдіяльності населення Китаю.

Народжуваність - 13,5 новонароджених на 1000 осіб (2006 р.). Смертність - 7 смертей на 1000 осіб (рівень дитячої смертності - 51 смертний випадок на 1000 новонароджених). Середня тривалість життя: чоловіків -67 років, жінок - 69 років (2006 р.).

Середня щільність населення близько 133,2 особи/км2. Розміщене населення дуже нерівномірно. Понад 80% населення проживає на території середньої та нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, дельти річки Чжуцзян, плато провінції Сичуань, окремих районах Північно-Східного Китаю. Тут щільність населення становить 400-600 осіб/км2, в тому числі в районі Шанхая - близько 2 тис.осіб, Пекіна - понад 580 осіб. Рідко заселена північно-західна частина країни: у Тибеті щільність населення становить всього 2 особи/км2.

Найчисельнішою провінцією є Хенань, розташована в Центральній частині Китаю, її чисельність складає 92,56 млн осіб. За нею слідує провінція Шаньдунь Східного Китаю з населенням 90,79 млн осіб. Решта провінцій, чисельність населення яких перевищує 50 млн осіб, припадає на: Гуандун (86,42 млн), Сичуань (83,29 млн), Цзянсу (74,38 млн), Хебей (67,44 млн), Хунань (64,40 млн), Хубей (60,28 млн), Анхой (59,86 млн). Тибетський автономний район має найменшу кількість в країні населення, чисельність якого складає 2,62 млн осіб. У список малозаселених провінцій та автономних районів материкової частини країни входять провінція Цінхай (5,18 млн), Ніся-Хуейський автономний район (5,62 млн) та провінція Хайнань (7,87 млн).

Міське населення становить 32%. Найбільшими містами є Шанхай (8,9 млн осіб), Тяньцзінь (4,8 млн осіб), Шеньян (3,9 млн осіб), Ухань (3,9 млн осіб), Гуанчжоу (3,3 млн осіб), Харбін (2,6 млн осіб). Великим містам Китаю властиві всі проблеми міст світу, особливо гострою є житлова та транспортна проблема.

Китайська Народна Республіка - країна багатонаціональна, на її території проживає 56 різних національностей та народностей. Найбільш численні китайці (ханьці), що становлять майже 92% всього населення країни, окрім них на території країни проживають: чжуан, уйгури, маньчжури, тибетці, монголи, корейці, казахи, тай, киргизи, таджики, узбеки, татари, росіяни та інші. Древньокитайский етнос сформувався на початку 1-го тисячоліття до н. е. на Середньокитайській рівнині. Китайці - носії древньої плужної землеробної культури. Головне їх заняття - поливне рисосіяння, в якому вони мають цінні навички, а також розведення таких технічних культур, як соя, арахіс, чаєводство, шовківництво та ін.

За антропологічними ознаками китайці відносяться до східноазій-ської групи тихоокеанських монголоїдів (північнокитайский расовий тип). Формування китайської нації проходило в міжріччі рік Хуанхе і Янцзи в басейні приток цих рік - Вейхе і Хань-Цзян. З часом ця область значно розширилась за рахунок поширення китайців на північ, південь та захід, в ході якого китайці асимілювали багатьох проживаючих там некитайських народностей. Специфіка місцевих умов, особливості цих народностей, котрі були асимільовані під час колонізації, деякі локальні культурно-господарські риси визначили появу суттєвих розбіжностей серед груп китайців, що проживають на тих чи інших територіях, що проявляється в самому фізичному типі людей. Китайці - північники, як правило, відрізняються від південників більш високим зростом. Південники є низькорослі, худорляві, зате сильні та витривалі. Значно великі розбіжності не лише у діалектах, але й у всьому типі життя.

Державна мова Китаю - китайська (хань). Вона існує у вигляді трьох основних діалектів: пекінського (північний), чендунського (верхні Янцзи), нанкінського (південного).

Офіційно все населення вважається атеїстами. Однак отримали поширення три релігії: конфуціанство, буддизм і даосизм. Конфуціанство і даосизм зародилися в Китаї ще в середині І тисячоліття до н.е. Буддизм було занесено з Індії в І-ІІ ст. н.е. Точну чисельність послідовників кожної із цих релігій важко встановити, тому що всі основні релігії Китаю тісно переплелися між собою, і нерідко віруючий одночасно відвідує храми двох, або й трьох релігій.

Зайнятість населення в Китаї складає більш ніж 800 млн осіб працездатного населення, з яких 2/5 - молодь. В сільському господарстві, лісництві та рибальстві зайнято 45%, в промисловості та будівництві - 24%, сфера обслуговування - 31%.

Китайці - малорухомий народ. За межами Китаю проживає близько 20-30 млн осіб, переважно в країнах Південно-Східної Азії. На чужині китайці не перемішуються з іншим населенням, зберігаючи свою мову і звичаї. Живуть вони, як правило, компактно.

Природні умови і ресурси

Розміри території і виняткова різноманітність природних умов виділяють Китай серед всіх країн Азії. Обширні плоскі річкові рівнини і високі гірські хребти, що поросли густим лісом, низькі гори і практично мляві високогірні пустелі - подібне розмаїття ландшафтів рідко можна зустріти і на цілому материку. Щонайширший спектр природних зон - від південної тайги, що покриває хребет Великої Хінган до саван провінції Юньнань і тропічних лісів острова Хайнань, від вологих мусонних лісів на сході країни до напівпустель і пустель континентальних областей - обумовлених багатьма причинами, перш за все розташуванням країни на зіткненні найбільшого материка і найбільшого океану.

Різноманітність рельєфу - умова розвитку різних видів туризму на території Китаю. Можна виділити в межах країни три крупні орографічні області. Область високих гір (Гімалаї, Каракорум, Тибет). Тут розташовуються високі вершини світу: Еверест (Гімалаї, 8848 м) і Чогорі (Каракорум, 8611 м), всього 12 восьми тисячників. Сюди регулярно здійснюються масштабні альпіністські експедиції різних країн світу. Проте основний потік туристів-альпіністів направлений до Непалу, а вершини зі сторони Китаю ще не достатньо вивчені. Гори Каракоруму і Гімалаїв відрізняються крутими схилами загостреними вершинами, покритими вічними снігами і льодовиками; їх прорізають глибокі долини, промиті бурхливими річковими потоками. Основні види рекреаційної діяльності у цьому районі - альпінізм, рафтінг, екологічний туризм. Існують прекрасні умови для організації екстремального і пригодницького туризму. Тибет є складною системою гірських хребтів з переважаючими висотами 5-7 тис. м над рівнем моря. Опадів тут випадає дуже мало, через те, що пустелі підіймаються високо в гори, практично з'єднуючись з кам'янистою тундрою. Дивовижне явище є великі солоні високогірні озера. Зустрічаються альпінотипні вершини, льодовики, вимерлі вулкани, печери. Рідкісні річки протікають в глибоких каньйонах. Суворість рельєфу і клімату, відсутність лісової рослинності - чинники, що обмежують розвиток природного туризму в Тибеті.

Високі рівнини (розташовуються на висоті 1-2 тис. м над рівнем моря) облямовані високими (до 7000 м) горами (Тянь-Шань, Алтай) ландшафтна зовнішність яких складає разючий контраст з рештою поверхні. Тут знаходиться Турфанська западина (-154 м), яка поступається за глибиною тільки улоговині, в якій розташовується Мертве море. Переважають кам'янисті і піщані пустелі і степи. В основному у районах пустель розвивають спортивні види туризму - авто- і мототуризм, подорожі на верблюдах і яках, альпінізм, треккінг.

Східно-китайська область низькогір'я та низовин, в ній розташовуються основні житниці країни - Велика Китайська рівнина на сході та рівнина Суньляо на північному сході. Їх оточують гори заввишки до 2000-3000 м. Багатство і різноманітність ландшафтів, а також висока транспортна доступність сприяють розвитку масового туризму в цьому районі (екскурсійний, екологічний, маршрутний і ін.). Мальовничістю відрізняється вулканічний рельєф Східно-маньчжурських гір. У горах південної частини Східно-китайської області поширені карстові гірські породи, які під дією води і вітрів перетворилися у химерні форми (стовпи, списи, конуси і т. д.). Такий карст називають стовбчастим або тропічним, а райони його розповсюдження в Китаї отримали місцеву назву "шимінь" (Кам'яний ліс). Найвідоміші "Кам'яні ліси", розташовані на Юньнаньському нагір'ї на схід від міста Куньмін, та поблизу міста Гуйлінь.

У Південному Китаї є численні печери, деякі з яких дуже великі протяжністю до 40 км. і обладнані, як печерні храми. Багато печер використовуються у туризмі.

Унікальним є Лесове плато в середньому перебігу р. Хуанхе. Це сильно розчленована долинами річок і ярами територія, складена щільним глинистим матеріалом (лес). Лес повсюдно використовують для виробництва цегли, в Китаї дуже поширені споруди і огорожі з червоної цегли. До цих пір в лесі вирізують просторі приміщення пристосовані під житло. Є в лесі штучні печери, які служать храмами. Походження лесу досі не з'ясовано, тому нерідко учені провідних країн світу приїжджають вивчати "класичний" лес Китаю.