РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІКА РЕГІОНУ ЯК ЄДИНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС

- технопарки характеризуються як сталі, достатньо автономні мікросистеми, що зосереджені в країні.

Бізнес-інкубатори вчені розглядають як один з потенційно найсильніших економічних важелів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку. Головне призначення бізнес — інкубатора — першочергова підтримка малого, переважно інноваційного, підприємництва. Вчені, інженери, винахідники, котрі бажають організувати власний бізнес, отримують в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей. Фірми, що створюються, проходять ряд етапів (рис. 7.4.).

Рис. 7.4. Етапи проходження через бізнес-інкубатор

Характерною організаційною рисою бізнес-інкубаторів є передусім те, що вони займаються розробкою не конкурентного товару, а незалежного господарського суб'єкта. Критерії ефективності діяльності бізнес-інкубатора можна поділити на дві групи показників: 1) показники, що характеризують бізнес-інкубатор як різновид комерційної структури: обсяг прибутку, рентабельність тощо; 2) показники, що відображають специфіку бізнес-інкубаторів та проблеми, що вирішуються з їх допомогою. Отже, з появою РНТП створюються сприятливі умови для вирішення ряду державних, регіональних, вузівських та виробничих проблем.

Зокрема, зростають масштаби і темпи розвитку наукомістких і екологічно чистих галузей економіки; поліпшується місце країни в міжнародному поділі праці; оздоровлюється природне середовище; зміцнюється технічна та організаційна база наукових досліджень у вузі; розширюються можливості для підготовки висококваліфікованих наукових кадрів та формування нових наукових шкіл; підвищується технічний рівень, якість, конкурентоспроможність продукції тощо. На даному етапі розвитку нашої держави існує ряд умов, що робить появу РНТП в Україні не тільки можливою, а й необхідною, а саме:

1)наявність великого науково-технічного потенціалу, зосередженого у багатьох вузах, академічних та галузевих наукових закладах;

2) широкомасштабна конверсія, що супроводжується вивільненням значного інтелектуального потенціалу, виробничих потужностей і ресурсів, які можна було б організувати в межах нових науково-технічних структур;

3) зростання хвилі ділової активності, в тому числі серед інтелектуалів, що прагнуть знайти спосіб самореалізації.

Особливо перспективними регіонами, що до формування техно-пapкiв, є ті, де вже роками склалися великі культурно історичні і наукові центри (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, а також Крим).

Серед господарських форм, які сприяють пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ важлива роль належить транскордонному співробітництву. Воно належить до економічних процесів, що набули інтенсивного розвитку під впливом міжнародної економічної інтеграції. З розширенням і поглибленням економічного співробітництва європейських країн прикордонні регіони все більше стають зонами контакту національних господарств. У системі транскордонного співробітництва підтримуються і розвиваються різноманітні зв'язки: торгівельні, господарські, культурні, наукові, туристичні тощо.

Україна має великі потенційні можливості у налагоджені прикордонного співробітництва. її безпосередні сусіди — Росія, Білорусь, Молдова, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Туреччина — становлять сприятливе зовнішнє середовище для взаємовигідного співробітництва. В умовах неврегульованості міжнародних відносин України із рядом сусідніх держав об'єктивно зростає роль прикордонних регіонів у налагодженні міжнародного співробітництва. В Україні 2/3 областей є прикордонними. Рівень співробітництва прикордонних регіонів зумовлюється багатьма факторами:

- ступенем господарського розвитку та відмінностями в структурі економічного потенціалу регіонів-партнерів;

- інтенсивністю і всебічністю зв'язків цих регіонів зі своїм національним центром;

- наявністю транспортних наземних шляхів на кордонах; відмінностями в митних і податкових зборах, кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі тощо.

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві 4 етапи:

1) налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону;

2) визначення стратегії розвитку;

3) розробка і забезпечення програм розвитку;

4) створення вільних економічних зон.

На локальному рівні співробітництво розвивається досить спонтанно. Для нього характерні особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співробітництво в галузі культури. Таке співробітництво підкріплюється правовими засадами. Поява такої форми, як єврорегіони, а також прийняття Мадридської конвенції (1980 р) створили надійний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництв на регіональному і локальному рівнях. Єврорегіон — це формальна структура, яка створена для потреб транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях.