Розділ 2. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Як було уже сказано, у промисловості використовується дуже велика кількість галузей і окремих видів виробництв. Тому галузі народного господарства прийнято поділяти на укрупнені (комплексні галузі). За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості належать 17укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з простих галузей. Вони показані нарис.7.2. Так, наприклад, машинобудування і металообробка включає близько 60 галузей, хімічна і нафтохімічна -15, будівельних матеріалів - 15 тощо. В більшості, галузі поділяють на підгалузі. Так, у машинобудуванні і металообробці розрізняють понад 100 підгалузей виробництва. У вугільній промисловості розрізняють кам'яновугільну і буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В Україні на загальнодержавному рівні введена "Класифікація видів економічної діяльності" ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Європейського Союзу (NACE).

За цією класифікацією економічна діяльність - це процес поєднання дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи послуг Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявність технології, робочу силу, сировину та матеріали) для створення виробництва певної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство) і, в той же час, є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (автомобільна промисловість).

Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і виробництва на секції та підсекції, які позначаються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими кодами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції) позначений латинськими літерами. Загальний перелік видів економічної діяльності та їх кодів, що нині діє в країні, наведений в табл. I.V.

У цієї таблиці є свої незручності. Наприклад, підприємства будівництва займають граничне положення між оборонними галузями та послугами і умовно зараховані до послуг. Наука та наукове обслуговування не утворюють окремий вид економічної діяльності і розподілені за секціями: К - послуги юридичним особам, М - освіта, О - колективні та особисті послуги.

Структура економіки України характеризується рядом особливостей: низька частка галузей сфери послуг (45 %); висока частка про

Таблиця 7.1. Види економічної діяльності та їх коди

мисловості і, особливо, сільського господарства у внутрішньому валовому продукті - відповідно 38 % і 11,2 %, тоді як у країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство - 1-3 %.

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї), яка і сьогодні має дуже велику питому вагу. Сьогодні вона формує значну частину експорту, одночасно є великим споживачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Значні структурні зміни відбулися у промисловості України за галузями (див. табл. 7.2). З таблиці видно, що порівняно з 1990 р. значно зросла питома ваги електроенергетики, чорної металургії, паливної промисловості.

Таблиця 7.2. Розподіл продукції промисловості України за галузями у %

За вказаний період знизилась частка машинобудування і металообробки, легкої промисловості, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості. У решті галузей промисловості незначні відхилення.

Галузева структура виробництва країни має свої певні регіональні особливості. В кінці минулого століття у ряді регіонів (Одеській, Львівській, Херсонській областях, А. Р. Крим, Києві, Севастополі) на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні значно посилився.

В окремих регіонах у структурі валової доданої вартості питома вага промисловості становить більше половини. Це такі індустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніжу промисловості. У видобувних галузях промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, де найбільше сконцентрована частка видобувного виробництва. У структурі видобувної промисловості домінує частка видобування енергоносіїв (вугільна, нафтогазова промисловість).

Вище наведені особливості галузевої структури економіки в різних регіонах великою мірою пов'язані з такими основними факторами, як територіальне розміщення природно-сировинних ресурсів, забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, наявність робочої сили (трудових ресурсів), наявність споживачів готової продукції. Ці фактори і сьогодні значною мірою впливають на розміщення продуктивних сил. Потрібно також врахувати один із головних факторів, що збільшує витрати на одиницю продукції, - це транспортні перевезення як сировинних матеріалів, ресурсів, так і готової продукції.

Ще значними залишаються диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максимальним та мінімальним показниками виробництва промислової продукції надушу населення в різних регіонах.

Сьогодні воно досягає майже у 12 разів. Це явище треба обов'язково враховувати при збільшенні обсягів виробництва промислової продукції в окремих регіонах. Сьогодні спостерігається значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, в тому числі і за рахунок коштів державного бюджету. Так, наприклад, в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіталовкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний1. Для соціальної справедливості варто було б перейти на метод розподілу державних капіталовкладень в розрахунку надушу населення, що проживає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти. Це стосується і заробітної плати, яка в індустріальних регіонах значно перевищує середню по країні.

7.4. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку

Перехід до ринкових умов господарювання висуває певні вимоги до регіональної економіки. Однією з найбільш значимих вимог є гнучкість економічних суб'єктів, їх уміння швидко адаптуватися до зовнішнього середовища, яке є перманентним. Дотримання і виконання цієї вимоги дає можливість забезпечити безкризову діяльність суб'єктів економіки. Це досягається безперервними перетвореннями різних сфер їх діяльності, тобто реструктуризацією. Реструктуризацію визначають як засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового спрямування. Всі ці заходи спрямовані на зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності випущеної продукції і зміцнення фінансової стійкості. Реструктуризація об'єктів господарювання передбачає докорінну перебудову суб'єктів економіки на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формування їх стратегії бізнесу і місії. Вона вимагає постійного аналізу маркетингової ситуації, що складається на ринку, з метою досягнення найкращих економічних результатів діяльності. Як правило, реконструкція не обмежується суб'єктами господарювання, які знаходяться у кризовому стані і потребують фінансового оздоровлення з метою запобігання банкрутству. Успішно функціонуючі підприємства також вимагають реконструкції, яка б забезпечувала розвиток підприємства і його адаптацію до навколишнього середовища і здійснювалась до появи перших ознак кризи. Цей фактор базується на прогнозуванні змін, які можуть проявлятись у зовнішньому середовищі з метою попередження негативних явищ, що можуть виникнути із зміною кон'юнктури ринку і вплинути на діяльність суб'єкта господарювання. За такого підходу стратегія і тактика функціонування підприємств не вступають у суперечність із зовнішнім середовищем у контексті своєчасної реконструкції.

Реструктуризацію не треба ототожнювати із санацією. Санація - це оздоровлення діяльності того чи іншого виробництва шляхом проведення системи заходів, спрямованих на відбудову та зміцнення фінансового стану підприємства, підвищення його платоспроможності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності. Відмінність реконструкції від санації полягає у такому: перелік об'єктів реконструкції є більш широким, і, як правило, вона здійснюється на успішно функціонуючих підприємствах; реконструкція може розглядатися як один із способів здійснення санації. У той же час перелік засобів санації включає також кредитування, державну підтримку тощо. Таким чином, перелік способів санації є більш широким, ніж способів реконструкції.