Основні риси консультування як стратегії допомоги людям.
Психологічне консультування як специфічний вид діяльності психолога розраховане на роботу із психічно та клінічно здоровою особистістю, спроможною докладати зусилля до подолання проблем. Дана стратегія консультування передбачає наявність діалогічної взаємодії, спільної праці психолога та клієнта, яка стає поштовхом до подальшої самостійної роботи клієнта із власними труднощами, докладання його зусиль до подолання ситуаційних проблем, що розв'язуються на рівні свідомості. Специфічною рисою цієї стратегії психологічного консультування є те, що в процесі нього вибудовується модель особистості клієнта, виділяються основні кризові сфери його життя, але не відбувається глибоке проникнення в особистість клієнта.
Консультування зазвичай спирається на позитивні, сильні сторони особистості людини й засноване на переконанні у тому, що людина спроможна змінюватись, змінювати своє життя, створювати ті обставини, які її задовольняють, здатна знаходити способи реалізації своїх здібностей, мінімізувати негативні чинники розвитку, тощо. Консультування звичайно використовується як короткострокова допомога (3-10 зустрічей), але може бути продовженим залежно від своєрідності проблеми.
Психологічне консультування як стратегія допомоги має яскраво виражену специфіку, що визначається предметом, метою і завданнями цього процесу, а також особливостями усвідомлення консультантом своєї професійної ролі в індивідуальному житті людини. На особливості консультування впливає теоретична специфіка певного наукового підходу, школи, до якої належить консультант.
Загалом консультативна робота спрямована на те, щоб у процесі спеціально організованого спілкування з людиною, яка звернулась по допомогу, актуалізувати додаткові психологічні сили й здібності, які допоможуть їй віднайти нові можливості виходу з важкої життєвої ситуації. Проте в межах різних підходів до здійснення консультативної роботи існує певна специфіка надання допомоги людям, актуалізації тих чи інших психологічних, соціальних, психофізіологічних або особистісних чинників. Найбільш поширеними вважаються такі підходи: психофізіологічний, соціально-психологічний, особистісно- орієнтований.
Психофізіологічний підхід (профілактика стресових розладів).
У межах цього підходу основним об'єктом вивчення і корекції є стрес, як прояв неспецифічних фізіологічних та психологічних адаптаційних реакцій організму на зовнішні екстремальні впливи. Механізм дії стресогенних чинників розглядається як зміна гормональної регуляції організму з метою підвищення м'язової готовності, вироблення глюкози, зменшення тяги до сну, що у комплексі має допомогти організму подолати загрозливу ситуацію. Тривале перебування в такому режимі загрозливе, провокує виникнення дистресу – виснаженості фізичних та психічних адаптаційних можливостей. Сила стресу розглядається як похідна від характеру стресора (його сила, тривалість, непередбачуваність) та вроджених особливостей ендокринної системи індивіда. Додатковими чинниками, що зумовлюють характер реагування людини на стрес, вважаються: досвід дитинства, особистісні риси, доступність соціальної підтримки. Схильність особистості до дистресу сприймається як природна даність, генетично та психологічно зумовлена передумова хворобливого реагування на стресогенні впливи середовища, які можна вивчати та враховувати, але не змінювати.
Стратегія допомоги людям у стресовому стані є першою та найпоширенішою у медично орієнтованих галузях психології. Головним завданням профілактики стресових розладів вважається створення можливостей для своєчасної психом'язової релаксації людей, які знаходяться у стресових ситуаціях. Психом'язова релаксація дає змогу регулювати силу та тривалість стресового стану, а для лікування патологічних наслідків стресу використовується медикаментозна терапія та біхевіорістичні техніки занурення.
Соціально-психологічний підхід (кризове та проблемно- орієнтоване консультування). Базується на виявленні того, яка життєва ситуація привела до психологічного неблагополучия особистості, встановленні, до якого типу життєвої кризи відноситься консультаційний випадок і підведенні клієнта до правильного способу подолання кризи за допомогою певної послідовності психологічних впливів (Б. Лазоренко, Д. Банкрофт).
Психологічна допомога в рамках цього підходу розглядається як корекція процесу подолання кризи людиною на основі використання знань консультанта про типові кризи та оптимальні, найбільш ефективні шляхи їх проходження та подолання. Основними напрямками такої допомоги є: оптимізація соціальних умов, у яких відбувається життєдіяльність людини, розширення можливостей особистості щодо пошуку та знаходження прийнятних для неї шляхів виходу з кризи. Кризове консультування базується переважно на директивних методах впливу, які є найбільш розробленими в когнітивному та біхевіористичному напрямках психотерапії.
Основними терапевтичними чинниками психологічної допомоги людям у цьому разі виступають:
• 1) допомога в отриманні когнітивного контролю над ситуацією;
• 2) подолання надмірного використання засобів спростування;
• 3) створення адекватного емоційного стану.
Особистісно-орієнтований підхід (психотерапевтичне консультування) базується на вивченні та розв'язанні внутрішніх суперечностей особистості, що заважають людині благополучно долати життєві труднощі (К. Роджерс, К. Юнг, П.В. Лушин, О.Ю. Осадько). Причиною формування вразливості особистості до травмуючих впливів середовища вважається її відмова від прийняття та розвитку певних сторін свого Я: чи то прояву здібностей, чи то задоволення певного виду потреб, чи то реалізації можливостей тощо.
Стратегія допомоги особистості в психотерапевтичному підході полягає у тому, щоб гармонізувати розвиток особистості, підсилити внутрішній потенціал клієнта і створити умови, в яких він зможе сам дослідити власну ситуацію та отримати доступ до особистісних ресурсів, необхідних для розв'язання внутрішнього конфлікту. Ресурсами в психотерапії вважають неактуалізований особистісний потенціал, який клієнт не помічає та не використовує в проблемній ситуації. Вважається, що саме в кризовому стані, коли очевидною стає недостатність старої самоідентичності, особистість здатна розширити репертуар своїх можливостей за рахунок інтеграції у самість незадіяних частин Я. Зміст консультативної роботи може бути представлений такими компонентами: встановлення суб'єктивних смислів особистості, визначення особистісних обмежень, виявлення потенційних ресурсів.
Отже, специфіка особистісно орієнтованого консультування полягає у сприянні самостійному знаходженню та використанню способів реалізації завдань психологічної допомоги. Стратегія консультативної допомоги полягає у відновленні цілісності особистості, в актуалізації того потенціалу особистісних ресурсів, які були пригальмовані особистістю чи розвиток яких уповільнився унаслідок травмуючих впливів соціального середовища.
Етапи психологічного консультування
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Консультативна психологія» автора Булах І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V. Специфіка консультативної діяльності психолога“ на сторінці 2. Приємного читання.
