Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

Класичні експерименти в психології

Вперше один із найвидатніших експериментів в історії психологічної науки був описаний Стенлі Мілграмом в 1963 р. в статті "Підпорядкування: дослідження поведінки". В загальних рисах він відомий багатьом студентам і, як правило, його охоче коментують викладачі соціальних наук у контексті методологічних проблем соціальних досліджень, етичних питань чи коли йдеться про підпорядкування людей суспільному тиску.

Проведення дослідження стало результатом роздумів Мілграма, чому люди здатні діяти жорстоко щодо інших, чому можливі акти жорстокості та злочини проти людства. Він дійшов висновку, що здатність до підпорядкованості - глибоко визначальна тенденція людської поведінки, її дія може звести нанівець здатність діяти відповідно до моральних норм та знівелювати співчуття до інших людей.

У своєму експерименті Мілграм поставив за мету з'ясувати: яка міра "слухняності" властива людині, коли на неї впливають авторитетні особи і наказують діяти всупереч власним моральним принципам, скільки страждань готові завдати одні люди іншим, зовсім невинним, коли такі дії належать до їхніх обов'язків, та до якої міри підпорядкування звично схиляються люди підтиском авторитетної особи.

Талант Мілграма як експериментатора полягав у тому, що він зміг створити відповідний науковий підхід до вивчення такої складної соціальної поведінки. В умовах лабораторії він змушував одну людину завдавати шкоди іншій, але насправді ніякої шкоди не було заподіяно.

Мілграм також створив модель лабораторної ситуації, в якій досить вдало були задіяні фактори, що гіпотетично, як вважав дослідник, впливають на вияв підпорядкованості.

Учасник мав виконувати в дослідженні роль асистента експериментатора, який давав розпорядження, що суперечать елементарним моральним настановам людини. Досліджуваний міг виконувати наказ експериментатора, або відмовитись це робити.

Головне теоретичне положення, сформульоване Мілграмом: людині властива схильність підпорядковувати свою поведінку іншій людині, яку вона сприймає як авторитетнішу за себе, до того ж відповідно до цієї тенденції людина може порушити норми моралі. Мілграм вважав, що дія тенденції до підпорядкованості авторитетній особі змушує людину завдати болю іншій особі (чого раніше вона б ніколи не зробила), якщо отримає наказ від того, кого вважає авторитетом.

В експерименті були створені умови для визначення міри підпорядкованості однієї людині іншій.

Мілграм сконструював генератор електричного струму досить жахливого вигляду з тридцятьма важелями-перемикачами. Кожний важіль був позначений ярликом (від 30 до 450 вольт), а перемикачі – написами: "слабкий електричний удар", "удар середньої сили", "небезпечно: потужніший удар".

Учасниками експерименту були 40 чоловіків у віці від 20 до 50 років, серед них 15 робітників (як кваліфікованих, так і не-кваліфікованих). 16 комерсантів і бізнесменів, 9 фахівців різних професій. Усі вони були запрошені до участі в оплачуваному дослідженні через оголошення в газеті або поштою (для досліджень Иєльського університету з проблеми пам'яті та навчання). За участь в експерименті кожному платили по 4,5 долара. Учасникам повідомляли, що вони отримують оплату незалежно від того, якою буде їхня поведінка в експерименті. В дослідженні також брали участь актори. Один з них виконував роль експериментатора, був одягнений в сірий лабораторний халат та виглядав досить офіційно. Інший актор виконував роль досліджуваного, йому було 47 років. Обидва актори перебували у змові з експериментатором.

Отже, справжньому учаснику, коли той потрапляв до лабораторії соціальної взаємодії, повідомляли "легенду": він бере участь у дослідженні впливу покарання на процес навчання. Потім йому і учаснику-актору надавали можливість жеребкуванням визначити свою роль у дослідженні ("учень" чи "вчитель"). Звісно, справжній досліджуваний завжди ставав "учителем", а "підсадний" — "учнем". "Учня" в іншій кімнаті прив'язували ременями до стільця і під'єднували до електродів, приєднаних до генератора струму в сусідній кімнаті. При цьому пояснювали, що використовується спеціальна паста, яка проводить електричний струм та дозволяє уникнути опіків і пухирів на шкірі. Всі дії виконувались на очах справжнього учасника.

Руки "учня" були фіксовані таким чином, щоб він міг дістати до чотирьох кнопок, маркованих відповідно abed, відповідаючи на запитання "вчителя".

"Вчитель" мав зачитати список слів і перевірити, як їх запам'ятав "учень". Експериментатор давав "учителеві" інструкцію: він має покарати "учня" кожного разу, коли той відповідатиме неправильно, додаючи при кожній наступній неправильній відповіді ще один рівень напруги струму на генераторі. Експеримент був так достовірно організований, що учасники не могли здогадатися, що ніяких "покарань" насправді ніхто не отримує.

Відповіді "учня" (підсадного) були сплановані заздалегідь із чергуваннями правильних та неправильних в однаковій послідовності у всіх досліджуваних. Зі збільшенням неправильних відповідей напруга наростала, "учень" починав кричати, що йому погано (фрази були записані на плівку напередодні), скаржився на біль у серці. Коли напруга досягала 300 вольт, "учень" починав бити ногами в стінку і вимагав відпустити його, потім замовкав і більше не відповідав на запитання. "Учителю" пояснювали, що мовчання оцінюється як неправильна відповідь і треба діяти за інструкцією. Більшість учасників на певному етапі зверталися до експериментатора, чи слід продовжувати, чи підвищувати напругу. Дослідник наказував продовжувати, давав серію команд, проявляючи все більшу суворість, змушуючи за необхідності діяти наполегливіше.

Мірою підпорядкування вважали рівень напруги, за якого учасник відмовлявся продовжувати експеримент. Оскільки на генераторі було 30 перемикачів, кожний досліджуваний міг отримати від 1 до 30 балів. Учасників, які доходили до найвищого рівня напруги, вважали "покірними" (obedient). Тих, які відмовились виконувати команди експериментатора на нижніх рівнях напруги, - "непокірними" (defiant).

Досліджуваний спостерігав страждання "невинної жертви", розумів реальну небезпеку для життя "учня", однак переважна більшість учасників виконували розпорядження дослідника та не наважились зупинити експеримент.

Мілграм запропонував своїм колегам, а також випускникам Йєльського університету, що спеціалізувались з психології, спр0-гнозувати можливі результати. їхні оцінки мали значення від 1 До З %, середнє значення - 1,2 %. 1 психологи-початківці, і професіонали з досвідом вважали, що тих, хто завдасть максимального удару, не може бути більше 3 %.

39 психіатрів, до яких звернувся Мілграм, дали ще менш точний прогноз. Вони вважали, що лише одна особа із тисячі підвищуватиме напругу до граничного значення, а до половини, тобто до 225 вольт, - не більше половини досліджуваних. Тож ніхто з психологів не зміг передбачити ті результати, які були отримані. В реальному експерименті більшість досліджуваних виконували команди експериментатора та карали "учня" навіть після того як той переставав кричати та бити в стінку ногами.

Таблиця 5

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експеримент Стенлі Мілграма (1963)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

  • Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер

  • Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

  • Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

  • Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії

  • Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

  • Суперники Вільгельма Вундта

  • Карл Штумпф

  • Перші експериментатори в США

  • Джеймс Болдуїн

  • В. М. Бехтерев та його експериментальні проекти

  • Експериментальний метод і його закони

  • Експеримент і його види

  • Бездоганний та хороший експеримент

  • Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

  • Етичні ризики у психологічних експериментах

  • Класичні експерименти в різних галузях психологи

  • Експеримент С. Велінса про вплив фальшивих когнітивних ознак на емоційні стани та оцінки

  • Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

  • Експерименти у віковій психології

  • Найтриваліші психологічні дослідження

  • Експериментальне вивчення немовлят

  • Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

  • Окремі експериментальні епізоди

  • Феномен "гіркої цукерки" та інші експерименти В. І. Асніна

  • Дослідження інтелектуальних дій

  • Експериментальні дослідження у психології особистості

  • Особливості персоно логічних теорій та критерії їх оцінки

  • Персонологи як експериментатори

  • Типові помилки в персонологічних дослідженнях

  • Номотетичний та ідеографічний підходи до вивчення особистості

  • Експерименти в соціальній психології

  • Класичні експерименти в соціальній психології

  • Механізми групової поведінки

  • Феноменологія прийняття групових рішень

  • Групові ефекти та їх дослідження

  • Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

  • Класичний експеримент О.О. Бодальова в авторському варіанті

  • Аналіз результатів дослідження

  • Експериментальні шедеври в соціальній психології

  • Парадокс Лап'єра

  • Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

  • Експерименти Соломона Аша

  • Експеримент Стенлі Мілграма (1963)
  • Експерименти Сержа Московічі

  • Видатні психологи-експериментатори XX століття

  • Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

  • Експерименти Музафера Шерифа

  • Соціальні резонанси Курта Левіна

  • Експериментальні події Стенлі Мілграма

  • Артефакти психологічних експериментів

  • Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

  • Післямова

  • Додатки

  • Література