Артефакти психологічних експериментів

Класичні експерименти в психології

Звісно, коли гіпотезу не підтверджено, для дослідника це важке випробування. Разом з тим, експеримент — це найнадійніший спосіб прирощення наукового знання. Експериментатор має бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститись цілого ряду помилок. Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін - артефакт.

Артефакти (від лат. artefactum - штучно зроблене) - це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються. Джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб.

Розглянемо найпоширеніші артефакти, які психологи визначили на основі свого досвіду.

Ефект плацебо

Цей ефект, встановлений медиками, ґрунтується на цілеспрямованому або невимушеному, неусвідомленому навіюванні лікарем чи експериментатором, що певний чинник (препарат, спосіб дій) має привести до бажаного результату. Віра досліджуваних або пацієнтів справді може творити дива, хоча сам чинник ніякої дії не відіграє. Якщо хворі очікують, що препарат має сприяти покращанню їхнього стану, то у них дійсно спостерігаються зміни на краще.

У медицині плацебо (лат. placere - подобатись) означає препарат, у якого немає лікувальних властивостей ("фальшиві ліки"). Термін "ефект плацебо" введений у науковий обіг американським лікарем Генрі Бічером у 1955 р., який з'ясував, що приблизно трети на пацієнтів видужують від пігулок-"пустушок", які не містять діючих речовин. Серйозне вивчення ефектів плацебо розгорнулось під час Другої світової війни. Коли у фронтовому госпіталі не вистачало знеболювальних засобів, анестезіолог Генрі Бічер переконався, що в окремих випадках ін'єкція фізіологічного розчину має практично ту саму дію, що і справжні ліки. Повернувшись з війни, лікар із групою колег із Гарвардського університету взявся до вивчення цього феномена. Результати свої досліджень від підсумував у 1955 р. у статті "Сильнодійні плацебо".

Найсильнішим чинником плацебо-ефектів є віра самих лікарів та персоналу в силу ліків. Було проведено чимало подвійних сліпих експериментів, в яких продемонстровано плацебо-ефект. Одним із них є хрестоматійний випадок із вивчення ефективності дії резерпіну.

У 1953 р. психіатр Е. Мендел працював у психіатричній лікарні Сент-Елізабет поблизу Вашингтона у відділенні, в якому лікувались вихідці з Пуерто-Ріко та Віргінських островів. Більшість хворих були госпіталізовані через спалахи ворожої та агресивної поведінки. Деякі з них були настільки небезпечні, що їх тримали в спеціальних сорочках, а Мендела в лікарні супроводжували двоє охоронців. Спілкування було ускладнено ще й тим, що хворі не знали англійської мови, а Мендел - іспанської. В той час став популярним новий транквілізатор резерпін, який давав хороші результати саме для таких хворих. Керівники лікарні вирішили випробувати ці ліки, причому за допомогою спеціального подвійного сліпого методу. Хворі не були поінформовані про те, що одні отримували справжні ліки, а інші - так звану "пустушку" (просто солодкі таблетки). Лікарі також не знали, хто з хворих отримував препарат, а хто лише думав, що отримує його.

Мендел розповів пацієнтам про новий препарат, його ефективність, швидкість дії та відсутність побічних наслідків. Хворі знали, що беруть участь у дослідженні.

Експеримент тривав кілька місяців. Однак дуже скоро Мендел дійшов висновку, що препарат досить позитивно впливає на пацієнтів. Хворі стали спокійнішими, привітніше спілкувалися з лікарем, тож невдовзі він дозволив відмовитися від гамівних сорочок. Сам Мендел пережив піднесення, він вважав, що резерпін зробить революцію в психіатрії, особливо щодо агресивних хворих. Однак він був шокований, коли дізнався, що його хворі отримували саме "пустушку".

Проаналізувавши всі події, Мендел зрозумів, що позитивні зміни сталися саме через його поведінку і добре ставлення до хворих. Лікар вважав, що його хворі отримують резерпін і тому стають спокійнішими, у них привітні погляди, усмішки, жести. Мендел всюди бачив ознаки покращання психічного стану хворих. Лікар зрозумів, що хворі просто почали реагувати на його спокійне ставлення, яке було результатом упевненості лікаря в тому, що діє резерпін. Він просто почав краще ставитися до своїх хворих, тож і вони відповіли йому привітнішою поведінкою; їм було приємно, що до них ставляться як до повноцінних людей.

Прояви ефекту плацебо пов'язані із неусвідомленим очікуванням пацієнта, його здатністю піддаватись впливу, мірою довіри до психолога. Цей ефект використовується при вивченні ролі навіювання в умовах дії медичних препаратів, коли одній групі досліджуваних дають справжній препарат, дію якого тестують, а іншій -плацебо. Якщо препарат справді має позитивний ефект, то він повинен бути більшим, ніж від використання плацебо. Типовий рівень позитивного плацебо-ефекту в клінічних дослідженнях становить 5-10 %. У дослідженнях також нескладно викликати і негативний ефект ноцебо, коли від прийому "пустушки" 1-5 % досліджуваних відчувають дискомфорт (алергію, нудоту, порушення серцевої діяльності). Клінічні спостереження свідчать про те, що знервований персонал зумовлює ноцебо-ефекти, а призначення хворим ліків, які знижують тривогу, значно знижує тривогу у самих лікарів. Таке явище було названо "плацебо-рикошет".

Для особливо емоційних пацієнтів, які схильні до самонавіювання, лікарі приписують нейтральні препарати, що допоможуть покращити стан людини та уникнути прийому зайвих ліків. Позитивний вплив гомеопатичних ліків частково пояснюють саме ефектом плацебо. Він спрацьовує не тільки в експерименті, а й при імітації певної лікувальної процедури, під впливом розмови, коли мобілізуються психологічні резерви людини. Навіть при використанні бездоганно вивчених препаратів намагаються запустити в дію ефект плацебо. Яскраві та великі пігулки діють краще, ніж невиразні й маленькі, а препарати ("біоеквівалентні") відомих фірм дають більший ефект, ніж ліки скромних виробників з таким самим складом. Основою плацебо-ефекту є навіювання, що препарат має певну дію, й очікуваний ефект з'являється тому, що мозок починає стимулювати вироблення ендорфінів, які частково замінюють дію препарату, а також спрацьовує "мобілізаційний ефект" - підвищення імунітету, мобілізація захисних сил організму. Прояви ефекту плацебо залежать від рівня самонавіювання і фізіологічних можливостей утворення необхідних хімічних речовин.

Лікарі давно використовували ефект плацебо. Відомий терапевт XIX ст. М. Я. Мудров лікував хворих спеціальними порошками з назвами "золотий", "срібний", "простий". Цим назвам відповідав колір паперу, в який загортали ліки. Порошки Мудрова виліковували багато хвороб, мали справжній чудодійний ефект. Після смерті лікаря з'ясувалося, що це просто змелена крейда. Тож зрозуміло, що психологічне сприйняття, емоції, довіра до лікаря мали зцілюючий ефект. Сам лікар-практик плацебо-терапії писав: "Мистецтво лікаря полягає у створенні "ліків для душі", які б утішали сердитого, заспокоювали нетерплячого, зупиняли буйного, лякали зухвалого, робили сміливим соромливого, відвертим – відлюдькуватого, надійним - відчайдушного". Дію ефекту плацебо посилює авторитет лікаря, тому будь-які ліки з рук відомого світила значно ефективніше впливають на хворих, ніж призначені дільничним лікарем із місцевої поліклініки.

Згідно з дослідженнями плацебо діє на всіх людей, однак найбільше - на екстравертів, які є тривожними, залежними, емоційно лабільними, поступливими та довіряють своїм лікарям. Плацебо-нереагуючі особи частіше є інтровертованими, недовірливими та підозрілими. Найбільше піддаються дії ефекту плацебо невротичні люди з низькою самооцінкою, невпевнені в собі, які схильні вірити в чудо. В медичній практиці підтверджено, що найкраще плацебо діє на людей з легкими психосоматичними розладами, наприклад, легким безсонням або неглибокою депресією.

Встановлено, що ефект плацебо може проявитися навіть тоді, коли пацієнти знають, що отримують просто нейтральні пілюлі. В дослідженні, яке проведено в медичній школі Джона Гопкінса, 15 осіб проходили лікування стану тривоги й отримували раз на тиждень солодку пілюлю. їм відверто пояснили, що це "пустушки", однак зазначили, що деяким хворим вони допомагають. Після завершення лікування 14 пацієнтів повідомили, що їхня тривога суттєво зменшилась, із них 9 вважали, що покращання зумовлено саме дією пілюлі, 6 - підозрювали, що в пілюлях містяться активно діючі речовини, 3 - поскаржились на побічні ефекти (погіршення зору, сухість у роті). Такі скарги є типовими при прийомі деяких психотропних ліків.

З 1970 р. плацебо та подвійний сліпий метод є обов'язковими для оцінки ефективності нових ліків і порівняння подібних. За останні 10-20 років інтерес як психологів, так і медиків до плацебо значно виріс і його вивчення триває.

Ефект Хоторна

Ефект Хоторна (англ. Hawthorne effect) полягає в тому, що умови новизни та інтересу до експерименту, підвищена увага до самого дослідження призводять до надто позитивних результатів, що є спотворенням та відходом від реального стану речей. Відповідно до дій цього ефекту учасники дослідження, схвильовані своєю причетністю до нього, "занадто сумлінні", тож діють інакше, ніж звичайно. Найбільшою мірою проявляється цей артефакт у соціально-психологічних дослідженнях. Ефект був встановлений групою дослідників на чолі з Ельтоном Мейо під час Хоторнських експериментів (1927—1932). Зокрема, було доведено, що сама участь в експерименті впливає на робітників таким чином, що вони поводяться саме так, як цього від них очікують експериментатори. Досліджувані особи розглядають свою участь у дослідженні як прояв уваги до себе. Щоб уникати цього ефекту, експериментатору треба поводитися спокійно, вживати заходів, щоб учасники не дізналися гіпотезу, яка перевіряється.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Артефакти психологічних експериментів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

  • Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер

  • Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

  • Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

  • Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії

  • Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

  • Суперники Вільгельма Вундта

  • Карл Штумпф

  • Перші експериментатори в США

  • Джеймс Болдуїн

  • В. М. Бехтерев та його експериментальні проекти

  • Експериментальний метод і його закони

  • Експеримент і його види

  • Бездоганний та хороший експеримент

  • Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

  • Етичні ризики у психологічних експериментах

  • Класичні експерименти в різних галузях психологи

  • Експеримент С. Велінса про вплив фальшивих когнітивних ознак на емоційні стани та оцінки

  • Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

  • Експерименти у віковій психології

  • Найтриваліші психологічні дослідження

  • Експериментальне вивчення немовлят

  • Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

  • Окремі експериментальні епізоди

  • Феномен "гіркої цукерки" та інші експерименти В. І. Асніна

  • Дослідження інтелектуальних дій

  • Експериментальні дослідження у психології особистості

  • Особливості персоно логічних теорій та критерії їх оцінки

  • Персонологи як експериментатори

  • Типові помилки в персонологічних дослідженнях

  • Номотетичний та ідеографічний підходи до вивчення особистості

  • Експерименти в соціальній психології

  • Класичні експерименти в соціальній психології

  • Механізми групової поведінки

  • Феноменологія прийняття групових рішень

  • Групові ефекти та їх дослідження

  • Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

  • Класичний експеримент О.О. Бодальова в авторському варіанті

  • Аналіз результатів дослідження

  • Експериментальні шедеври в соціальній психології

  • Парадокс Лап'єра

  • Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

  • Експерименти Соломона Аша

  • Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

  • Експерименти Сержа Московічі

  • Видатні психологи-експериментатори XX століття

  • Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

  • Експерименти Музафера Шерифа

  • Соціальні резонанси Курта Левіна

  • Експериментальні події Стенлі Мілграма

  • Артефакти психологічних експериментів
  • Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

  • Післямова

  • Додатки

  • Література