Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер

Класичні експерименти в психології

Густав Теодор Фехнер (1801-1887) є засновником експериментальної психології. Він народився в сім'ї міністра в одній із німецьких земель, усе своє життя прожив у Лейпцигу. В університеті слухав лекції з фізіології у Е. Вебера. В 1824 р. Фехнер почав читати лекції з фізики та проводити власні дослідження. Маючи освіту в галузі медицини, хімії та фізики, він присвятив декілька років вивченню механіки та електричних явищ, окрім цього, захоплювався перекладами французьких наукових статей на німецьку мову. В 1835 р. він отримав престижну посаду професора в Лейпцизькому університеті. Вивчаючи явища залишкових зображень та сприйняття кольору, Фехнер так захопився тривалими спостереженнями за сонцем, що дістав нервовий розлад, частково втратив зір і змушений був піти з університету. Відтоді він почав робити одне відкриття за одним. В 1860 р. вчений опублікував розвідку "Елементи психофізики", яку вважають першою працею з експериментальної психології. Термін "психофізика" Фехнер запропонував на означення науки, Що вивчає зв'язок між психічним і фізичним світом, досліджує взаємозв'язок між психічними та фізичними процесами.

Своє найвідоміше відкриття Фехнер зробив неспокійної безсонної ночі 22 жовтня 1850 р. і далі свої інтуїтивні припущення довів до класичного закону, який став основою психофізичних досліджень. Фехнер, вивчаючи різні види відчуттів (зокрема, зорові, тактильні), визначив, що відчуття та подразник піддаються вимірюванням, тож співвідношення між ними можна виразити у вигляді формули 5 = К log R, де S - величина відчуття, К - експериментально визначена константа, R - величина подразника. Величина подразника зростає в геометричній прогресії, а відчуття - в арифметичній. Співвідношення подразників до відчуття має вигляд логарифмічної кривої.

Фехнер проводив свої дослідження незалежно від інших учених і не знав про здобутки фізіолога Вебера, який першим увів поняття про "ледь помітні відмінності в відчуттях". Однак згодом він зрозумів, що його закон є доказом того, що дослідив Вебер, тому й назвав закон його ім'ям, однак за цим законом закріпилось і прізвище Фехнера: сила відчуття змінюється пропорційно до логарифма сили подразника. З закону Вебера-Фехнера випливає залежність: за однакової абсолютної різниці сили двох подразників, при зростанні їхньої інтенсивності відмінність у інтенсивності відчуттів зменшуватиметься.

Фехнер поставив дійсно психологічну проблему - інтенсивності відчуттів. Оскільки зрозуміло, що вимірювання фізичного подразника (вага, яскравість світла) не є проблемою, учений запропонував методи для вимірювання відчуттів (метод ледь відчутних відмінностей, метод дійсних чи помилкових випадків, метод середньої помилки), зокрема, три класичні методи вимірювання порогів відчуттів.

Метод середньої помилки (процедура зрівнювання стимулів) вивчає різницю у відчуттях та швидкості реакції. Досліджувані сприймають вплив різних подразників, поки не визначають серед них той, що за мірою впливу відповідає еталонному. Після певної кількості спроб виводиться середня величина різниці між стандартним подразником і подразниками, на які вказують досліджувані, яка і є помилкою спостережень. Цю методику використовують у всіх сучасних психологічних дослідженнях.

Метод постійного стимулу полягає в тому, що досліджувані багаторазово порівнюють два подразники, число їхніх правильних відповідей підраховують.

Метод встановлення порогу (ледь помітних відмінностей): досліджуваним пропонують два подразники, потім змінюють значення, збільшуючи чи зменшуючи їх, поки досліджувані не повідомлять, що встановили відмінності. Середнє значення зафіксованих різниць вважають диференційним порогом відчуттів.

Завдяки працям Фехнера і Вебера з'явилося поняття пороги відчуттів. Фехнер визначив поняття "абсолютний поріг чутливості" - це точка в інтенсивності подразнення, нижче якої не фіксується ніяких відчуттів (тобто такий вимір подразника, за якого відчуття немає, та той рівень подразника, за якого досліджувані говорять про появу ледь помітного відчуття). Щоби встановити відповідність між рядами значень подразників та відповідних їм відчуттів, Фехнер запропонував також поняття диференційного порогу, тобто найменшої різниці у подразниках, що викликає ледь помітні зміни у відчуттях (наскільки, скажімо, треба змінити вагу якогось тіла, щоб досліджувані відчули зміну у відчуттях). Наприклад, коли ми чуємо дзвін і до нього приєднається ще один дзвін, то це значно більше змінить наші відчуття, ніж коли до десяти дзвонів долучиться один дзвін. Усі свої різноманітні експериментальні дані про те, що інтенсивність відчуттів змінюється зі сталою інтенсивністю при зростанні сили подразника, Фехнер представив у вже згаданих "Елементах психофізики".

Простота відкриття Фехнера та його надзвичайна цінність полягають у тому, що цей закон встановлював відповідність між психічним та фізичним світом у відповідних кількісних показниках. Можна сказати, що Фехнеру пощастило емпірично з'ясувати зв'язок між душею та тілом.

Фехнер, звісно, був видатним ученим. Слід зазначити, що він не вважав свої дослідження у психофізіології важливою справою свого життя, однак вони принесли йому світову пожиттєву славу.

Учений присвятив різнобічним науковим заняттям понад 70 років, займався фізіологією, фізикою, психофізикою, експериментальною естетикою, філософією.

Фехнера вважають також засновником експериментальної естетики, він намагався застосувати експериментальний підхід при вивченні естетичних вражень. Сама ідея про те, що психологічні аспекти сприймання, реакції на твори мистецтва можна вивчати за допомогою емпіричних методів, була важливою і прогресивною для свого часу. Новаторською була також спроба залучити до визначення естетичного враження (судження) оцінки та думки простих глядачів, а не вузького кола професійних експертів (у Дрезденській галереї, де були виставлені два варіанти картини Гольбейна "Мадонна", Фехнер цікавився у простих відвідувачів, якому варіанту вони надають перевагу).

Учений провів також дослідження із метою перевірки так званого числа Фідія (1:1,618). Німецький учений Цайзінг у 1855 році висловив припущення, що число Фідія є фундаментальним законом естетичного судження. Фехнер провів низку експериментів: він пропонував досліджуваним оцінити прямокутні картки, в яких змінював пропорції сторін, щоб визначити, які пропорції будуть визнані найбільш привабливими. Після опитування учасники дослідження самі малювали прямокутники, які вони вважали найбільш оптимальними. Вимірювання цих фігур мало показати, якою мірою оптимальні форми відповідають числу Фідія. Однак пояснити сенс так званого "золотого поділу" Фехнер не зміг. За задумом та процедурою його дослідження цілковито вписується в сучасну експериментальну практику. Вчений хотів визначити, які об'єкти і завдяки яким властивостям сприймаються як приємні, красиві, а які - навпаки. Він проводив вимірювання книг, карт, вікон, різних побутових предметів, а не лише творів мистецтва.

У сучасних дослідженнях мистецтва використовують метод Фехнера, що його він визначив як "естетику знизу вгору": коли ми оцінюємо складну мистецьку композицію, треба вибудувати прості аналоги складних композицій і перевірити взаємозв'язки між властивостями цих спрощених форм і естетичних суджень. Метод Фехнера використали дослідники мистецтва так званої "нової експериментальної естетики" (Д. Біркхоф, Д. Берлайн), які розгорнули свої дослідження зокрема навколо гіпотези про існування математичного зв'язку між естетичними цінностями та структурою і складністю творів мистецтва.

Фехнер описував свої теоретичні погляди та експериментальні дані детально, в чіткій доказовій формі. Він продемонстрував, що психічні явища можна досліджувати відповідно до загальноприйнятих наукових критеріїв, а не лише у формі метафізичних спекуляцій. Учений подав приклад своїм сучасникам, і це стало початком наукової психології. Зокрема, безумовно, Фехнер вплинув на наукову діяльність Германа фон Гельмгольца.

Згодом з'ясувалося, що закон Фехнера не є універсальним, а діє тільки в певних межах і є справедливим лише до слухових та зорових відчуттів. Однак, тим не менш, цінність зробленого Фехнером полягає перш за все у впровадженні новаторських експериментальних методів у дослідження психічних процесів.

Фехнер любив займатись перекладами, зокрема, переклав німецькою чимало французьких підручників із фізики та хімії, що мало важливе значення для розвитку фізики у Німеччині.

У своїх публіцистичних творах учений був також не проти покепкувати над своїми колегами-науковцями. Він писав гостросатиричні есе, в яких висміювались тогочасна медицина та наука. Приміром, в есе "Докази того, що Місяць зроблений із йоду" вчений критикував захоплення німецьких медиків, які схильні були використовувати йод як чудодійний засіб від усіх хвороб.

Цікаво, що експериментатор Фехнер у 1866 р. під псевдонімом "доктор Мізес" опублікував "Книжечку про життя після смерті" — цілковито метафізичного споглядального плану. Тенета метафізики міцно тримали в своєму полоні навіть таких інтелектуальних новаторів і вкорінених у практику природничих наук дослідників, як Фехнер. Його хвилювали філософські питання, незважаючи на те, що все життя він діяв, спираючись на засади природничих наук. Він висловлювався як справжній філософ, коли говорив, що у Всесвіту є дві сторони - матеріальна (темна) та світла (духовна).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

  • Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер
  • Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

  • Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

  • Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії

  • Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

  • Суперники Вільгельма Вундта

  • Карл Штумпф

  • Перші експериментатори в США

  • Джеймс Болдуїн

  • В. М. Бехтерев та його експериментальні проекти

  • Експериментальний метод і його закони

  • Експеримент і його види

  • Бездоганний та хороший експеримент

  • Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

  • Етичні ризики у психологічних експериментах

  • Класичні експерименти в різних галузях психологи

  • Експеримент С. Велінса про вплив фальшивих когнітивних ознак на емоційні стани та оцінки

  • Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

  • Експерименти у віковій психології

  • Найтриваліші психологічні дослідження

  • Експериментальне вивчення немовлят

  • Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

  • Окремі експериментальні епізоди

  • Феномен "гіркої цукерки" та інші експерименти В. І. Асніна

  • Дослідження інтелектуальних дій

  • Експериментальні дослідження у психології особистості

  • Особливості персоно логічних теорій та критерії їх оцінки

  • Персонологи як експериментатори

  • Типові помилки в персонологічних дослідженнях

  • Номотетичний та ідеографічний підходи до вивчення особистості

  • Експерименти в соціальній психології

  • Класичні експерименти в соціальній психології

  • Механізми групової поведінки

  • Феноменологія прийняття групових рішень

  • Групові ефекти та їх дослідження

  • Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

  • Класичний експеримент О.О. Бодальова в авторському варіанті

  • Аналіз результатів дослідження

  • Експериментальні шедеври в соціальній психології

  • Парадокс Лап'єра

  • Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

  • Експерименти Соломона Аша

  • Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

  • Експерименти Сержа Московічі

  • Видатні психологи-експериментатори XX століття

  • Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

  • Експерименти Музафера Шерифа

  • Соціальні резонанси Курта Левіна

  • Експериментальні події Стенлі Мілграма

  • Артефакти психологічних експериментів

  • Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

  • Післямова

  • Додатки

  • Література