Експерименти Сержа Московічі

Класичні експерименти в психології

В експерименті брали участь групи по 6 осіб (2 спільники експериментатора та 4 "наївні" суб'єкти). Досліджуваним презентували тест на визначення кольорів нібито з метою визначення їхньої перцептивної компетентності. Стимульним матеріалом у дослідженні слугували слайди блакитного кольору. Спільники експериментатора при кожному пред'явленні цього слайду називали зелений колір. Тим самим ці двоє чинили тиск на інших (більшість).

Отримані результати:

• 1. Спільники експериментатора (меншість) вплинули на більшість ("наївних" суб'єктів): 8,42 % назвали "зелений колір" в експериментальній групі, тоді як у контрольній групі їх було лише 0,25 %.

• 2. Змінився поріг розрізнення кольорів. При пред'явленні досліджуваним послідовного ряду кольорів від чисто блакитного до чисто зеленого в експериментальній групі визначення зеленого відбувалося набагато раніше, ніж у контрольній.

Експеримент Ч. Немет і Г. Вахтлер

Групі досліджуваних у випадковому порядку показали слайди із зображеннями зразків нібито німецького та італійського живопису. Члени контрольних груп виявили переважну прихильність до "італійського стилю". Це було визначено як певну групову норму. Введені в групу спільники експериментатора були представлені як німці або італійці за походженням. Вони відкрито заявляли про свою прихильність до робіт співвітчизників. У результаті незалежно від участі в експерименті спільника-"німця" чи спільника-"італійця" члени експериментальних груп до картин "німецьких майстрів" поставилися з більшою прихильністю, ніж члени контрольних груп.

Дослідження про соціальної поведінки Дж. Дарлі і Б. Латане

Ці експерименти характеризують глибинні сторони людської природи, які ми не завжди можемо визнати на основі спостережень.

Реальна життєва історія, що сталася в Нью-Йорку в 1964 р., багато разів була описана у всіх підручниках із соціальної психології Кітті Дженовезе, власниця бару на Манхеттені, поверталась додому опівночі (до району Квінс, в якому проживають американці середнього класу). Коли вона вийшла з машини, на неї напав невідомий чоловік із ножем і завдав їй кілька ран. Кітті відчайдушно кликала на допомогу. Один із сусідів відкрив вікно і закричав: "Відстань від дівчини!". Нападник схаменувся і почав втікати, однак, отямившись, повернувся і, зваливши поранену жінку на землю, завдав їй нових ран. Жінка продовжувала кричати. Хтось із сусідів подзвонив у поліцію. Бригада приїхала через дві хвилини, однак нещасна жертва вже була мертва, а нападник зник. Напад на жінку тривав 35 хвилин. Свідками, за даними поліції, було 38 людей із навколишніх будинків, з яких лише один викликав поліцію. Одна подружня пара, будучи цілковито впевненою, що поліцію викличе хто-небудь інший, сіла до вікна і спостерігала жахливу картину. Вбивцю Кітті Дженовезе так і не було знайдено.

Ця історія вразила всю Америку. Було очевидно, що якби жінка отримала допомогу, у неї був би шанс залишитись живою. Однак пасивність усіх свідків цієї історії, їх відстороненість, небажання зупинити насилля стали причиною такого трагічного фіналу.

Історія з Кітті Дженовезе стала поштовхом для вивчення аспектів людської поведінки, пов'язаних із наданням допомоги іншим людям.

Поведінка, спрямована на надання допомоги іншим людям, має назву просоціальної. В психологічних експериментах були спроби визначити її чинники. Джон Дарлі із Нью-Йоркського університету та Боб Латане із Колумбійського університету запропонували термін для опису поведінки людини, що стала свідком критичної ситуації, коли виникає необхідність надати допомогу, — "втручання очевидця" (або ж невтручання).

Дослідники вирахували, що в житті людини виникає ймовірність зустрітись принаймні з шістьма критичними ситуаціями. Вони дійшли висновку, що причинами невтручання людей були не брак досвіду, не відстороненість, не брак співчуття чи нездатність надавати допомогу, а велика кількість учасників подій. Вчені вирішили експериментально довести свою гіпотезу: чим більше очевидців, тим менше ймовірність у критичній ситуації, що хтось із них надасть допомогу. Феномен розподілу відповідальності полягає в тому, що зі зростанням кількості свідків у критичних ситуаціях імовірність надання допомоги зменшується.

Теоретичною основою експерименту стала теорія розподіленої відповідальності.

Вчені вирішили змоделювати критичну ситуацію таким чином, щоб спостерігати поведінку свідків. Учасниками дослідження були студенти підготовчого курсу психології Нью-Йоркського університету, їх попросили взяти участь у дискусії про адаптацію до висококонкурентного університетського життя та розповісти про особисті проблеми, які у них виникають. Студентам запропонували обговорити свої проблеми між собою, щоб ніхто не відчував збентеження та незручності. Учасники перебували в окремих кімнатах і мали можливість спілкуватись один з одним за допомогою телефону. Студентам пояснили, що телефоном вони можуть спілкуватися тільки з однією людиною. Кожний учасник мав можливість говорити в мікрофон дві хвилини, а потім мікрофон переключали на іншого.

Така організація дослідження дала змогу створити природну ситуацію і приховати зміст дослідження.

Студенти були поділені на три групи. Перша група була переконана, що вони розмовляють лише з однією людиною. В другій групі кожний думав, що спілкується з двома людьми. В третій групі учасники вважали, що розмовляють із п'ятьма людьми. Насправді ж у всіх групах досліджувані розмовляли самі з собою, а всі інші голоси були записані на плівку.

В експериментальних умовах змінювали розмір групи та створювали критичну ситуацію. Дослідники вважали, що раптовий напад епілепсії сприйматиметься людьми як нещасний випадок, що відбувається насправді. На початку дослідження перший учасник розповідав про те, що йому важко пристосуватися до життя в Нью-Йорку і що він не може зосередитись на навчанні. Потім збентежено додавав, що у нього трапляються напади хвороби після пережитого стресу. Далі розмова переключалась на іншого студента. У першій групі наступним був студент-досліджуваний, в інших групах студент чув розмову та голоси перед тим, як приходила його черга висловитися. Після розповіді досліджуваного знову наставала черга першого студента. і в цей момент траплявся нещасний випадок: у першого студента починався напад (що було записано на аудіоплівці).

Для досліджуваних це переконливо виглядало як нещасний випадок. Студент, учасник дослідження, - в біді і йому потрібна допомога. Дослідники фіксували, скільки учасників з групи допомогли студенту в біді (тобто залишали свою кімнату і повідомляли про напад експериментатора). Як показники враховували час, потрібний досліджуваним, щоб дійти рішення про необхідність надання допомоги. Експериментатор очікував реакції учасників 4 хвилини, після цього дослідження зупиняли.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експерименти Сержа Московічі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

  • Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер

  • Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

  • Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

  • Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії

  • Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

  • Суперники Вільгельма Вундта

  • Карл Штумпф

  • Перші експериментатори в США

  • Джеймс Болдуїн

  • В. М. Бехтерев та його експериментальні проекти

  • Експериментальний метод і його закони

  • Експеримент і його види

  • Бездоганний та хороший експеримент

  • Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

  • Етичні ризики у психологічних експериментах

  • Класичні експерименти в різних галузях психологи

  • Експеримент С. Велінса про вплив фальшивих когнітивних ознак на емоційні стани та оцінки

  • Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

  • Експерименти у віковій психології

  • Найтриваліші психологічні дослідження

  • Експериментальне вивчення немовлят

  • Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

  • Окремі експериментальні епізоди

  • Феномен "гіркої цукерки" та інші експерименти В. І. Асніна

  • Дослідження інтелектуальних дій

  • Експериментальні дослідження у психології особистості

  • Особливості персоно логічних теорій та критерії їх оцінки

  • Персонологи як експериментатори

  • Типові помилки в персонологічних дослідженнях

  • Номотетичний та ідеографічний підходи до вивчення особистості

  • Експерименти в соціальній психології

  • Класичні експерименти в соціальній психології

  • Механізми групової поведінки

  • Феноменологія прийняття групових рішень

  • Групові ефекти та їх дослідження

  • Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

  • Класичний експеримент О.О. Бодальова в авторському варіанті

  • Аналіз результатів дослідження

  • Експериментальні шедеври в соціальній психології

  • Парадокс Лап'єра

  • Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

  • Експерименти Соломона Аша

  • Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

  • Експерименти Сержа Московічі
  • Видатні психологи-експериментатори XX століття

  • Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

  • Експерименти Музафера Шерифа

  • Соціальні резонанси Курта Левіна

  • Експериментальні події Стенлі Мілграма

  • Артефакти психологічних експериментів

  • Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

  • Післямова

  • Додатки

  • Література