Невтомний дослідник Френсіс Гальтон

Класичні експерименти в психології

Різноманітна діяльність сера Фрснсіса Гальтона (1822-1911) мала велике значення для розвитку психологічних вимірювань. Цей дослідник (народився у м. Бірмінгемі) був дуже допитливою людиною і досяг вагомих для свого часу результатів у багатьох науках (антропології, географії, математиці, метеорології). Його вважають засновником диференціальної психології та психометрики.

Гальтон був наймолодшою дев'ятою дитиною у своїй родині. У два роки він знав алфавіт, у три - вже читав, писав, вивчав мови, а в шість - прочитав усю класичну англійську літературу. Він був справжнім вундеркіндом, проглянувши двічі сторінку творів Шекспіра, декламував її напам'ять. Його двоюрідним братом був Чарльз Дарвін.

Дві лінії цієї сім'ї були досить відомі, успішні й заможні. Дарвіни просувались у медицині, а Гальтони займалися банківською справою та виготовленням зброї. Обидві родини були буквально переповнені талановитими людьми, які мали літературні обдарування, були винахідниками, відомими державними діячами, священиками, займались наукою. Цікаво, що обдарованість у цій сім'ї була як по чоловічій, так і по жіночій лінії. Зокрема, дід Гальтона (батько матері) Еразм Дарвін був автором досить довгих трактатів на технічні теми у віршованій формі, обирався членом Королівського наукового товариства.

Гальтон навчався на медичному відділенні Лондонського Королівського коледжу, а з 1840 р. - у Трініті-коледжі в Кембриджі вивчав математику, перед якою спочатку відчував панічний страх, а потім дуже захопився цією наукою. Через нервовий розлад полишив навчання, згодом спробував щось надолужити в своїй освіті, поновив заняття медициною й отримав диплом. Не досягнувши особливих успіхів в університеті, він також за наполяганням батька пропрацював два роки в лікарні м. Бірмінгема асистентом лікаря. Він роздавав ліки, лікував переломи, ампутував пошкоджені пальці, виривав зуби, робив щеплення дітям. Робота в лікарні була обтяжливою, однак він не міг не послухати батька.

Гальтона дуже яскраво характеризує такий вчинок. Зацікавившись дією ліків, він приймав маленькі дози різних препаратів у алфавітному порядку і все ж зупинився на С, оскільки зрозумів, що може зашкодити собі.

У 1844 р. (після смерті батька) отримав непоганий спадок, що і визначило його долю, бо вже не було потреби займатися своєю освітою і кар'єрою. Гальтон почав утілювати свої мрії. Він цікавився експедиціями, його захоплювали невідомі далі. Спочатку поїхав на Близькій Схід, потім кілька років жив у Шотландії, на власні кошти організував експедицію до Південно-Західної Африки. Він цікавився метеорологією, біологією, географією. В африканській експедиції Гальтон вів спостереження, писав звіти та виконував картографічні роботи. Для автоматичної фіксації даних про атмосферні явища він сконструював спеціальний прилад. Свої багаторічні спостереження за природними явищами Гальтон узагальнив у книзі "Метеорографіка" (1863), яка була першою спробою наукового розгляду явищ погоди на Землі в цілому.

Ці дослідження принесли вченому багато нагород і повагу в наукових колах. За книгу "Розповідь дослідника тропічної Південної Африки". Гальтон був нагороджений медаллю Королівського географічного товариства, членом якого він був понад 40 років. Згодом Гальтон відмовився від наукових експедицій, пояснюючи це одруженням та слабким здоров'ям. Тим не менш він і далі займався підготовкою членів майбутніх експедицій, брав участь в їх організації, також читав відповідні лекції солдатам, які мали служити у британських колоніях. Він навіть написав книгу за назвою "Мистецтво мандрів".

Френсіс Гальтон був людиною з надзвичайно високим інтелектом. Автори "Історії психології" вважають, що опосередковано можна дійти висновку, що коефіцієнт інтелекту вченого дорівнював приблизно 200 (Д. Шульц, С. Шульц, 1998). Кумиром для Гальтона був Ісаак Ньютон; бюст знаменитого фізика прикрашав його кабінет.

У царині психології Френсіс Гальтон почав свою дослідницьку роботу з проблеми індивідуальних відмінностей у 1869 р. Розгорнувши свої психологічні дослідження, Е. Вебер, Г. Фехнер та Г. Гельмгольц здійснювали певні спроби дослідити цю проблему, а В. Вундт та Е. Тітченер не вважали за необхідне брати до уваги індивідуальні відмінності. Б процесі своїх мандрів, спостережень Гальтон зацікавився проблемою спадковості та виникненням індивідуальних відмінностей. 1869 р. він опублікував книгу "Спадковий геній", у якій проаналізував біографічні дані відомих учених і лікарів. У цій праці дослідник уперше показав, яким чином статистичні методи можуть використовуватись у вивченні індивідуальної обдарованості. Він обґрунтував новий метод наукового психологічного дослідження - метод близнюків. Гальтон стверджував, що в талановитих родинах геніальні діти народжуються значно частіше, тож це зумовлено спадковістю, а не впливом зовнішніх умов. Він доводив, що у видатних людей із більшою ймовірністю народяться видатні сини, а народження генія у звичайній родині малоймовірно. Наприклад, за його даними, із 4 тисяч дітей видатних батьків 977 чоловіків стали згодом знаменитими. Коли ж група дітей обиралась випадковим чином, то обдарованих дітей налічувалось тільки 332. Більше ніж половина охоплених цим дослідженням відомих людей мали одного або більше видатних родичів.

Знамениті люди успадковують не тільки геніальність, а й особливу форму її прояву. Гальтон доводив, що успадковуються не лише фізичні, а й психічні особливості, а риси дітей визначаються рівною мірою як спадковістю батька, так і матері. В той час ці ідеї не здавались очевидними.

Вивчивши біографії 400 талановитих учених, прослідкувавши їхні родинні стосунки, Гальтон відкинув думку, що обдаровані люди мають слабке здоров'я (тогочасною мовою "слабке тіло"), він доводив, що більшість великих людей - "міцні тварини".

Гальтон звернув увагу на те, що серед великих учених, які народились у Великій Британії, дуже багато первістків. З того часу дослідження перших та єдиних дітей і впливу порядку народження залишається для психологів привабливою проблемою. Деякі вчені вважають, що перші та єдині діти в сім'ї краще розвиваються, мають вищі оцінки в тестах інтелекту, відзначаються високою потребою досягнень, краще навчаються в школі та вузах.

Гальтон написав із проблеми спадковості понад 30 праць. Учений стверджував, що успадковуються такі риси, як схильність бути п'яницею, пристрасть до мандрів, хвороби, тривалість життя, навіть мораль і релігія. Гальтон висловив думку про можливість створення науки "євгеніки" (увів у обіг цей термін, що в перекладі з грецької означає "наука про народження блага"). На його думку, така наука мала б сприяти народженню "якісних" осіб і протидіяла народженню "неякісних". Він вважав, що необхідна суспільна увага до підтримання інтелектуального рівня через продовження роду. Учений міркував досить прямолінійно: якби обрати із загальної маси талановитих людей і поєднати їх шлюбом, то це сприяло б створенню нової високообдарованої людської раси. Гальтона захоплювала ідея селекційної роботи з відбору талановитих чоловіків та жінок. Для таких людей учений пропонував створити державні проекти та заохочувати їх матеріально. Гальтон звертав увагу, що представники інтелектуальної еліти мають менше дітей, оскільки пізніше беруть шлюб. Тож гідним членам суспільства слід сприяти в тому, щоб вони створювали сім'ї в молодому віці, мали пільги на придбання хорошого житла. Сам Гальтон та його брати не мали дітей.

У подальшому євгеніка перетворилась на набір антигуманних ідей, який охоче використовували в своїх реакційних цілях тоталітарні режими, однак у цьому немає провини Гальтона. Він прагнув лише привернути увагу до того, що чинники спадковості не можна ігнорувати у процесі розвитку особистості. Гальтон бачив у цьому можливість покращання життя майбутніх поколінь і не схвалював просто "сентименти щодо бідних людей". Ідеї вченого мали суто академічний характер, вій романтично мріяв про галактику геніїв.

Завдяки Гальтону було започатковано видання журналу "Біометрика", він профінансував лабораторію національної євгеніки, в якій посів місце професора. Згодом, на щастя для Гальтона, це місце зайняв Карл Пірсон. Задум проводити дослідження в сфері євгеніки, безумовно, сьогодні сприймається як досить архаїчний і непереконливий, однак приклад Гальтона наснажив дослідників у нелегкій справі пошуку наукового ґрунту в психології індивідуальних відмінностей. У сучасному світі медико-психологічне консультування при плануванні народження дитини використовується достатньо широко, оскільки вчені орієнтуються у проблемі спадкової обумовленості набагато точніше.

Ознайомившись із працями видатного бельгійського астронома і статистика Кетле, який сформулював уявлення про "закон помилок" (нормальний розподіл) і стверджував, що цьому закону підпорядковуються також фізичні характеристики людей, Гальтон вирішив перевірити, чи підлягатимуть йому виміри інтелектуальних здібностей. Учений провів статистичний аналіз біографій видатних людей і знову дійшов висновку: здібності успадковуються, оскільки видатні люди досить часто були родичами по крові.

Гальтон уперто шукав доказів спадкового характеру індивідуальних відмінностей. З метою отримання таких фактів він організував антропометричну лабораторію на Міжнародній виставці здоров'я в Лондоні в 1884-1885 рр. Відвідувачі виставки сплачували три пенси за різні антропометричні вимірювання (сили, гостроти органів чуття, часу реакції). Саме ці показники Гальтон вважав ознаками розумових можливостей. Через цю лабораторію, яка пропрацювала 6 років, пройшло понад 9 тисяч досліджуваних.

У лабораторії було створено багато приладів для антропометричних та психометричних вимірювань, методи і показники цієї установи використовуються антрометристами і сьогодні. Зібрані дані через 100 років у 1985 р. проаналізували американські дослідники. Провівши подібні вимірювання, вони з'ясували, що між даними Гальтона та сучасними показниками існує висока кореляція, що свідчить про надійність даних ученого. Виявилось, що показники ваги, розмаху рук, об'єму легень та сили руки наближені до сучасних, а от темпи розвитку в часи Гальтона були сповільненими.

Після завершення виставки учений у різних місцях Лондона розміщав філіали своєї лабораторії і накопичував дані про різні виміри людини. В 1885 р. Гальтон відкрив у лондонському музеї Саут-Кенігстон постійну лабораторію, щоб збирати дані про чоловіків, жінок і дітей. У лабораторії проводили вимірювання розмаху рук, об'єму легень, оцінювали швидкість реакції, вміння розрізняти кольори, перевіряли зір та слух. Як ученого Гальтона перш за все цікавила варіативність психологічних і антропометричних характеристик та її причини. Коли дослідник ознайомився з колекцією відбитків пальців свого приятеля Вільяма Хершела, що її він збирав без усякої мети впродовж 30 років, Гальтон віддав розпорядження знімати у відвідувачів ще й відбитки пальців. Лабораторія при музеї мала великий успіх, відвідувачі вважали, що пройти всі вимірювання, які робив асистент Гальтона, сержант Рендл, відповідає правилам хорошого тону. Всі дані потрапляли в архів Гальтона. Саме на їх основі вчений згодом відкрив дактилоскопію.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Невтомний дослідник Френсіс Гальтон“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія розвитку експериментальних досліджень у психології

  • Автори першого психологічного закону: Густав Теодор Фехнер і Ернст Вебер

  • Герман фон Гельмгольц - "дитя сонця"

  • Невтомний дослідник Френсіс Гальтон
  • Вільгельм Вундт - організатор першої психологічної лабораторії

  • Герман Еббінгаус – дослідник пам'яті

  • Суперники Вільгельма Вундта

  • Карл Штумпф

  • Перші експериментатори в США

  • Джеймс Болдуїн

  • В. М. Бехтерев та його експериментальні проекти

  • Експериментальний метод і його закони

  • Експеримент і його види

  • Бездоганний та хороший експеримент

  • Лабораторна культура, її розвиток та наслідки

  • Етичні ризики у психологічних експериментах

  • Класичні експерименти в різних галузях психологи

  • Експеримент С. Велінса про вплив фальшивих когнітивних ознак на емоційні стани та оцінки

  • Феномен Б.В. Зейгарник: запам'ятовування завершених і незавершених дій

  • Експерименти у віковій психології

  • Найтриваліші психологічні дослідження

  • Експериментальне вивчення немовлят

  • Дослідження природи любові (експерименти Г. Харлоу)

  • Окремі експериментальні епізоди

  • Феномен "гіркої цукерки" та інші експерименти В. І. Асніна

  • Дослідження інтелектуальних дій

  • Експериментальні дослідження у психології особистості

  • Особливості персоно логічних теорій та критерії їх оцінки

  • Персонологи як експериментатори

  • Типові помилки в персонологічних дослідженнях

  • Номотетичний та ідеографічний підходи до вивчення особистості

  • Експерименти в соціальній психології

  • Класичні експерименти в соціальній психології

  • Механізми групової поведінки

  • Феноменологія прийняття групових рішень

  • Групові ефекти та їх дослідження

  • Сприйняття та розуміння людьми одне одного: класичні експерименти

  • Класичний експеримент О.О. Бодальова в авторському варіанті

  • Аналіз результатів дослідження

  • Експериментальні шедеври в соціальній психології

  • Парадокс Лап'єра

  • Експерименти Музафера Шерифа(1935, 1937)

  • Експерименти Соломона Аша

  • Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

  • Експерименти Сержа Московічі

  • Видатні психологи-експериментатори XX століття

  • Джон Боулбі – дослідник беземоційного характеру

  • Експерименти Музафера Шерифа

  • Соціальні резонанси Курта Левіна

  • Експериментальні події Стенлі Мілграма

  • Артефакти психологічних експериментів

  • Таємниці психологічного експерименту – для експериментаторів-початківців

  • Післямова

  • Додатки

  • Література