Стратегії дослідження новонароджених. Як сприймає новонароджена людина довколишній світ? Свого часу В. Джеймс писав, що перцептивне поле новонародженого - це "розмите кольорове шумливе дещо".
Для всіх нас спілкування з новонародженою крихіткою – надзвичайно хвилююча подія. Однак при дослідженні немовлят виникає багато проблем. І річ не тільки в тому, що вони не можуть розповісти про свій досвід. Психологи винайшли багато можливостей, щоб подолати цю проблему і зрозуміти світ новонародженого.
Експериментатори послуговуються певними парадигмами, щоб краще зрозуміти, як немовлята сприймають навколишній світ:
• 1. Парадигма класичного формування умовних рефлексів. В її основі - положення, що в немовлят неможливо сформувати умовний рефлекс на стимули, які вони не сприймають.
• 2. Парадигма новизни. Немовлятам швидко стає нецікаво спостерігати за одним і тим самим предметом або бавитися тією самою іграшкою. Малюки так само швидко адаптуються до тих звуків, що повторюються. Коли їм не цікаво, вони відвертають голову від предмета. Це свідчить, що вони втратили інтерес. Якщо у малюка є вибір між новою та старою іграшкою, він обирає нову, якщо її відмінність від старої незначна. Дослідники використовують ці особливості немовлят при проведенні досліджень, коли треба визначити мінімальні відмінності (звуків, кольорів, зображень), які здатен відзначити чи сприйняти новонароджений малюк.
• 3. Парадигма здивування. Немовлятам властиво дивуватись, що проявляється у виразі обличчя, тілесних реакціях, звуках та вокалізації дитини, коли з'являється щось нове. Дослідники визначають реакцію здивування, вимірюючи зміни в диханні, серцебитті, а інколи лише спостерігаючи моторні прояви.
Описані парадигми дають змогу планувати експерименти та визначати очікування немовляти і головні події в його сприйнятті.
Проведені на основі цих парадигм дослідження свідчать, що перцептивні та сенсорні можливості дитини звичайно обмежені, однак вони досить значні порівняно з тим, що вважали раніше. До того, як діти оволодіють мовою і почнуть формувати свій досвід, вони багато знають і вміють визначати багато деталей довколишнього світу.
Експеримент Р. Л. Фантца. Це один із перших дослідів, що сформували новий погляд на сприйняття немовлят. Новонароджені демонструють певні перцептивні навички. Фантц показував немовлятам у віці від 4 днів до 5 місяців пари зображень і заміряв, скільки часу дитина фіксує погляд на кожній із них. Дослідник використовував три види зображень людського обличчя - реалістичні, спотворені (зі зміщенням деталей обличчя) і взагалі без рис. Усі немовлята найбільше приділяли часу "реалістичному" обличчю, а найменше - обличчю без рис. Таким чином, діти надавали перевагу реалістичному зображенню, що може свідчити, що сприйняття форми обличчя у немовлят є від народження.
М. X. Джонсон із колегами повторив цей дослід із дітьми, які народилися годину тому, і теж з'ясував, що немовлята довше фіксують поглядом реалістичне зображення. Висновок: деякі аспекти зорового сприйняття є вродженими.
Сприйняття обличчя відрізняється від сприйняття інших форм. Новонароджені надають перевагу обличчю з усіх запропонованих їм зображень, а у віці 1-2 днів - обличчю своєї матері порівняно зі схожими обличчями.
Попередні висновки: здатність фіксувати погляд на обличчі є вродженою.
Експеримент Е. Дж. Гібсон і Р. Д. Уолка – один із найвідоміших у дослідженні немовлят. Учені виготовили спеціальний пристрій для імітації прірви - "візуальний обрив": велику порожню скриню з товстою скляною кришкою. Під склом поклали картату ковдру таким чином, що її половина лежала глибше на 60—90 см від поверхні, створюючи видимість прірви. Тобто були утворені ніби "мілка" і "глибока" половини. У кінці "глибокої" половини стояла мати, що кликала дитину до себе, або малюкам пропонували іграшку. Немовлята у віці до шести з половиною місяців спочатку проповзали "мілку" половину, а далі відмовлялися рухатися вперед, тож таким чином їхня обережність засвідчувала початкові навички розрізнення глибини. Таким чином, у немовлят розвинуте сприйняття глибини.
Утім, це дослідження не доводить, що відчуття глибини є вродженим, адже дитина могла за декілька місяців свого життя набути досвіду, навчитися визначати глибину.
Коли дитину у віці 9 місяців поміщали на "глибоку" частину, у неї від страху прискорювалось серцебиття (вона лякалася), а в немовлят у віці від 2 до 5 місяців, навпаки, сповільнювалось серцебиття, що свідчило про цікавість або принаймні про те, що вони розрізняли "мілину" та "глибину", однак не боялися (Дж. Кампос, 1978).
У дослідженні Дж. Кампоса також було показано, що дитину, яка тільки-но навчилася повзати, мати може вмовити переповзти через "край обриву", якщо вона поводитиметься спокійно та заохочуватиме малюка. Однак та сама дитина відмовлялася переповзати через "глибину", якщо мати давала їй зрозуміти, що це небезпечно (крикнувши, заборонивши чи просто показуючи на обличчі хвилювання, страх, жах). Це свідчить, що сенсорний розвиток (можливість визначати ознаки глибини) та соціально-психологічні умови (реакції матері) спільно формують поведінку немовляти.
Експерименти А. М. Слейтера та В. Морісона (1985). Немовлятам доби від народження показували об'єкт певної форми. Через якийсь час вони звикали і не звертали на нього уваги. Потім малюкам знову показували ті самі предмети, тільки під іншим кутом зору. Виявилось, що, пред'явлені по-іншому, вони не зацікавили дітей.
Немовлята не сприймали ці предмети як нові, отже, їм властива константність сприйняття форми з першого дня свого життя.
В іншому експерименті А. М. Слейтера (1985) новонародженим давали звикнути до великого або маленького куба, а після цього показували по черзі ці предмети таким чином, щоб їхнє зображення на сітківці було однаковим. Усі малюки дивилися довше на новий куб, бо до старого вони звикли та втратили до нього інтерес.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Класичні експерименти в психології» автора Копець Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Експериментальне вивчення немовлят“ на сторінці 1. Приємного читання.
