• смертність – 10,62 (на тис. осіб);
• коефіцієнт дитячої смертності – 5,05 смертей на 1000 новонароджених.
• коефіцієнт фертильності – 1,49;
• співвідношення статей: при народженні – 1,07 хлопчики/1 дівчинка, у віці до 15 років: 1,09 хлопчики/1 дівчинка, у віці від 15 років до 64 років: 0,98 чоловіки/1 жінка, у віці 65 років і старші: 0,7 чоловіки/1 жінка, сумарний показник – 0,94 чоловіки/1 жінка;
• очікувана тривалість життя: загальна – 77,5 року, для чоловіків – 74,3 року, для жінок – 81 рік;
• показник міграції – 3,5 мігрантів на 1000 осіб населення.
Після 2000 р. португальське населення зростає, але природний приріст населення (народжуваність мінус смертність) скорочується, корінне населення країни старіє і не має швидкого поновлення поколінь. Крім того, середня тривалість життя зросла у чоловіків і жінок, що зіграло вирішальну роль у процесі старіння населення. А головним джерелом поповнення чисельності населення країни стає, насамперед, міграція як колишніх мешканців метрополій (особливо, бразильців), так й з інших країн світу (особливо, зі Східної Європи). Це зростання чисельності населення найбільше відзначається в прибережних районах Сетубалу, Порту, Авейру і Браги та передмістях Лісабона.
Щільність населення – 114 осіб на км2.
Середня тривалість життя
Середній показник тривалості життя у 2012 р. складав: 80,6 року (чоловіки – 77,3, жінки – 83,6).
Мова
Португальська мова є офіційною мовою Португалії і належить до романської мовної гілки, адже вона виникла на території Галісії в Іспанії та на Півночі Португалії і вважається, морфологічно, галісійсько-португальським мовним підтипом романських мовних груп. Ще понад 2 тис. років тому місцеві мешканці асимілювали та почали застосовувати латинську мову, як основну для народів, що були під впливом Великої Римської імперії. Під впливом багатьох історичних та етнічних чинників на Іберійському півострові місцевим народам вдалося привнести до “латиниці” свої численні мовні особливості. А в епоху Великих відкриттів португальцям вдалося поширити свій вплив на численні народи й території світу, розширюючи межі впливу своєї мови. У результаті цього на сьогодні португальська мова є також офіційною у Бразилії, Анголі, Мозамбіку, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсипі, Гвінеї-Бісау і Східному Ти морі та Макао. Звичайно, в цих країнах вживається не академічна португальська мова, адже вона також зазнала певного національно-мовного забарвлення місцевих територій.
Хоча вважається, що Португалія є мономовною країною, у самій країні виокремлюють кілька мовних діалектів, якими послуговуються португальці в повсякденному вжитку (в основному вони прив'язані до історично-територіальних меж у самій країні). Крім того, статус офіційної мови Португалії з 1999 р. має мірандська мова, якою говорить населення невеликої території в північно-східній Португалії (муніципалітети Міранда-ду-Дору, Віміозу, Могадор).
Досить велике поширення на території всієї Португалії та особливо у північній її частині має галісійська мова, що не отримала офіційного статусу.
Етнічний склад. Португалія вважається моноетнічною країною, населеною португальцями. Проте, водночас, ця моноетнічність дуже особлива, оскільки за віки свого існування з огляду на численні історичні фактори португальському суспільству доводилося поповнювати свою чисельність різними народностями й племенами (малими та значними групами), здебільшого асимілюючи їх у своєму етносі. Завдяки своєму територіальному розташуванню (на Іберійському півострові) на переплетінні континентальних та суспільних процесів таке “поповнення” відбувалося доволі часто й різноманітним способом. Хоча на основі сучасних досліджень доведено, що головні генетичні особливості прадавніх португальців збігаються за основними позиціями з населенням сучасної Португалії. Як вважається, етнічні португальці походять від народів пізнього палеоліту, які, можливо, прибули до Піренейського півострова 35-40 тис. років тому.
Подальшою етнічною складовою ставали постійні міграційні процеси, починаючи від доби енеоліту, бронзового віку та залізного віку і до індоєвропеїзації на Піренейському півострові (в основному кельтська група – “celtizaзго”). Потім була латинізація, вторгнення німецьких племен, ісламістів мавритан, колонії юдеїв і рабів з Сахари, і все це також позначилося на етнічному становищі країни, але завдяки суспільній національній (згодом її назвуть “португальським націоналізмом”) особливості такі впливи були поглинуті-асимільовані. Доволі важко перерахувати всі найбільш історично значущі етнічні групи, що впливали на суспільство Португалії, адже це були цілі культури: індоєвропейці, прадавні іберійці та їх нащадки; протокельти і кельти (лузі-танці, галісійці, кельти); фінікійці й карфагеняни, римляни, свеви, бури і вестготи, а також вандали й алани; деякі візантійські народи, бербери та араби тасакаліби (слов'янські раби); євреї сефарди. Всі ці племена-народності залишили свій слід португальцям, іноді відчутно, іноді тільки рудиментарно – поодинокими особливостями.
Саме в такому етнічному “котлі" була сформована португальська ідентичність та їх суспільство, на таких особливостях і сформувалася етнічна “моноскладова" Португалії, котра не тільки черпала, але й віддавала. Адже протягом віків, володіючи великими колоніями, що в десятки разів перевищували етнічну територію Португалії, доводилося й віддавати значну частину свого етнічного багажу заради управління іншими територіями. Тому единою етнічною видозміною вважається зворотна міграція населення колоній до метрополії. Проте й надалі португальське суспільство (за старими етнічними звичаями) поглинає ці потоки, вважаючи їх португальцями. Хоча наприкінці XX ст. таки вдалося сформувати дві етнічні складові в Португалії – португальці від 90% до 95% і мігранти від 5% до 10% (бразильці, українці, кабовердці, ангольці).
Релігія
Португалія є світською державою. Церква і держава офіційно розділені від часу португальської Першої республіки (1910-1926 pp.), а потім знову це було підтверджено в Конституції Португалії 1976 року. Окрім Конституції існують ще два найважливіших документи, що стосуються релігійної свободи, – Закон про свободу віросповідання (2001 р.) та “Concordata” від 1940 р. (з поправками 1971 р.) між Португалією та Святим Престолом.
Загалом португальське суспільство є римо-католицьким – 84,5% населення, а 2,2% є послідовниками інших християнських конфесій. У країні є невеликі громади протестантів, моронів, мусульман, індуїстів, сикхів, православних, бахаїстів, буддистів та гебреїв.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Португалія“ на сторінці 2. Приємного читання.
