Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу

Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу

• необхідність підвищити довіру до владних інституцій. Таке завдання стоїть перед більшістю державних служб доволі тривалий час. Через тренінги, навчальні курси можна навчити державних службовців краще представляти державу у стосунках із громадянами, більш сумлінно відповідати на їхні запити, дотримуватися кодексу належної адміністративної поведінки (етичного кодексу державного службовця);

• наміри змінити, сформувати нову корпоративну культуру. Сьогодні для багатьох держав-членів ЄС актуальним є завдання сформувати єдиний корпус державної служби із єдиною корпоративною культурою, розвинути у державних службовців відчуття належності до державної служби Франції, Великої Британії, Нідерландів замість ідентифікації себе із окремим міністерством чи відомством. Також важливим є донесення до широкого загалу державних службовців нових, інколи змінених принципів і цінностей державної служби (наприклад: відповідність принципам європейського врядування, служіння, партнерство, лідерство);

• потреба гідно представляти країну в ЄС, на міжнародній арені. Таке завдання є більш актуальним для нових держав-членів. У дослідженнях останніх років висловлювалося побоювання, що необхідність навчити публічних службовців співпраці з ЄС, особливо взяти на себе обов'язки головування, може витіснити на задній план решту завдань професійної підготовки і підвищення кваліфікації публічних службовців (наприклад, саме так експерти оцінювали ситуацію в Чехії, коли на період підготовки до головування були згорнуті всі програми професійного навчання, крім тих, що стосувалися підготовки до головування).

Серед інших факторів, що впливають на характер системи професійної підготовки державних службовців кожної окремої країни, можна назвати пропозицію від донорів. Найбільшим таким донором є Європейська Комісія, яка розробляє програми сприяння саме для того, щоб стимулювати держав-членів, окремі професійні або суспільні групи до певних дій (наприклад формування інноваційної культури, навичок міжкультурного спілкування тощо).

Важливе місце в організації програм підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців займає нормативно-правове забезпечення. Професійне навчання державних службовців, як правило, регулюється первинним законодавством про державну службу, наприклад Законом про державну службу у Болгарії, Данії; Кодексом з організації державної служби в Греції. У Польщі необхідність підвищення кваліфікації державних службовців закріплена в Конституції. Оскільки в Чехії немає Закону про державну службу, право державних службовців на підвищення кваліфікації зафіксовано у двох постановах: одна стосується організації державної служби в центральних органах влади та підготовки державних службовців для них, друга визначає порядок проходження державної служби і підвищення кваліфікації в системі регіональних і місцевих органів влади. У Франції, крім Закону про державну службу, умови професійного навчання державних службовців прописуються у щорічному колективному договорі.

У переважній більшості держав-членів у національному законодавстві наголошується на обов'язковому характері професійного навчання публічних службовців. Час від часу виникає питання, як тлумачити обов'язковість професійного навчання публічних службовців: як їхнє право чи обов'язок? З одного боку, право на безоплатне підвищення кваліфікації є привілеєм публічних службовців, додатковою мотивацією для вступу на державну службу. З другого боку, для зайняття певних посад у більшості держав-членів чи всіх посад в окремих державах (наприклад в Естонії, Польщі) професійне навчання державного службовця є обов'язковим. У Німеччині обов'язкове щорічне навчання для податківців; державні службовці, щойно зараховані на державну службу, повинні обов'язково пройти навчання протягом 6-8 тижнів; у Португалії для зайняття посад вищого і середнього рівнів обов'язковим є проходження навчання в Національному інституті державного управління.

Фінансування професійного навчання публічних службовців може здійснюватися за централізованим або децентралізованим підходом. Якщо фінансування організовано за централізованим підходом, то орган, відповідальний за систему професійного навчання державних службовців, розподіляє кошти між (державними) навчальними закладами; державні установи не повинні платити за навчання своїх працівників; навчальні заклади разом із фінансуванням автоматично отримують замовлення на навчання державних службовців. Якщо підготовка державних службовців побудована за децентралізованим підходом, кошти на підвищення кваліфікації надходять до державної установи, яка витрачає їх за призначенням, але на власний розсуд; навчальні заклади можуть втратити клієнтів, якщо їх програми неконкурентоспроможні, залишитися без бюджету, припинити існування.

Крім того, доволі поширеним є змішаний підхід, коли частина коштів надходить на рахунок державної установи, частина – на рахунок навчального закладу. Перші мають можливість обирати серед кількох пропозицій ті курси і програми, що найбільше відповідають їхнім потребам, другі завдяки державному фінансуванню можуть розробляти нові або вдосконалювати існуючі програми, краще відповідати вимогам часу тощо.

Обсяги фінансування професійного навчання в середньому по ЄС дорівнюють 2,7% від фонду заробітної плати (payroll, wages bill), але вони суттєво відрізняються від країни до країни. Від 1 до 2% коштів витрачають на професійне навчання державних службовців нові держави-члени ЄС (пострадянські країни, Кіпр). У 2000-х pp., до кризи 2008 р. лідером щодо обсягів фінансування програм професійної підготовки та навчання державних службовців була Ірландія, яка виділяла на підвищення кваліфікації державних службовців щорічно 4% від фонду заробітної плати. У Франції витрати на професійне навчання є диверсифікованими: в окремі роки на підвищення кваліфікації вищих державних службовців витрачалося більше від 6%, в той час як для нижчої та середньої ланки витрати не перевищували 2%.

На відміну від вітчизняної системи підготовки та підвищення кваліфікації публічних службовців, де кожен службовець зобов'язаний пройти навчання кожні п'ять років, у державах-членах ЄС навчання розраховане на один рік. Кількість навчальних днів у різних країнах становить від 5 до 10 навчальних днів на рік. Лідером є Литва, де для вищих державних службовців програма навчання може досягати 12-14 днів на рік.

Доволі різноманітними є навчальні заклади, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців. Кожна держава-член ЄС має кілька типів навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців. Майже кожна країна має централізований (національний) навчальний заклад, відповідальний за професійне навчання: ΕΝΑ (Франція), KSAP (Польща), INА (Португалія), National School of Government (Велика Британія). У федеральних державах цей заклад може мати назву “федеральний”: Федеральна академія Німеччини, Федеральна академія державного управління Австрії. Відповідно до назви такий навчальний заклад переважно здійснює професійну підготовку державних службовців федерального рівня. Наприклад, Федеральна академія державного управління Австрії несе відповідальність за професійне навчання окремих категорій федеральної державної служби, які загалом становлять 9% від загальної'кількості працівників державної служби в цілому по країні.

Як правило, національні (федеральні, централізовані) навчальні заклади, крім своєї основної функції – навчання державних службовців за програмами різних типів, – виконують також додаткові функції: формування бачення (візії) і місії системи професійної підготовки державних службовців, вироблення стратегії її розвитку та реформування, визначення навчальних потреб, підготовки навчальних програм і планів.

До інших типів навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку публічних службовців, належать: децентралізовані: наприклад центри підвищення кваліфікації при міністерствах (Австрія, Чехія, Естонія, інші країни); регіональні: деякі національні школи мають свої філіали у регіонах (Польща, Франція); приватні або незалежні: останнім часом до професійного навчання державних службовців все частіше долучаються навчальні заклади із статусом незалежних (недержавних) навчальних центрів, консалтингових агентств, аналітичних центрів (think-tanks) і т.ін. Прикладами таких незалежних навчальних закладів е: ROI (Нідерланди), Hay Management Consultants (Ірландія); IPS-Інститут проектного консалтингу (Словенія); міжнародні: зростає роль і значення міжнародних навчальних закладів, особливо в ЄС: Європейський інститут державного управління (ЕІРА) у Маастрихт!, Європейський коледж (College of Europe) у м. Брюгге (Бельгія) та його філія у Натоліні (Польща) частково фінансуються за рахунок освітніх програм ЄС та пропонують курси і програми з питань європейської інтеграції та європейського врядування.

Часто статус тієї чи іншої установи, що здійснює професійну підготовку публічних службовців, важко визначити. Так, кілька десятиліть програми професійної підготовки та розвитку державних службовців у сфері європейської інтеграції здійснює Європейський тренінговий центр у Парижі (European Training Centre in Paris). Ця французька тренінгова агенція пропонує семінари і тренінги європейської тематики, які завжди користуються попитом: європейський менеджмент та ухвалення рішень в ЄС; умови участі та отримання фінансування від Європейських структурних фондів та інвестиційних програм для регіональних органів влади, малого та середнього бізнесу; сертифікація та аудит для учасників проектів, фінансованих ЄС. Тренінги адресовані посадовцям, державним службовцям центральних, регіональних та місцевих органів влади, представникам малого та середнього бізнесу. Навчання у Центрі пройшли громадяни 24 держав-членів ЄС.

Класичні університети є важливою частиною системи професійного навчання публічних службовців. Вони пропонують освітні та освітньо-професійні програми за спеціальністю “державне управління” рівня “магістр” та “бакалавр”. Крім спеціальності “державне управління”, на державну службу залежно від традицій тієї чи іншої держави приймаються випускники факультетів права, соціології, політології. В інших державах, наприклад в Ірландії, класична університетська освіта незалежно від спеціальності є пропуском на державну службу: професійна підготовка державних службовців здійснюється вже під час проходження служби. Також останнім часом інтенсивно розвивається спеціальність “державне управління” та її розгалуження: з'являються магістерські програми з публічнош/державного менеджменту, публічної/державної політики, європейського врядування тощо.

У багатьох державах-членах ЄС професійну підготовку та підвищення кваліфікації публічних службовців здійснюють професійні школи, інститути, академії. Навчальні заклади цього типу мають різний статус. Наприклад, професійні школи у Німеччині є трохи нижчими за статусом від університетів: вони є “рятівним жилетом” для випускників шкіл, які не впевнені в тому, що будуть прийняті до університетів. Натомість у Нідерландах Академія Торбекке, м. Леуварден (ThorbeckeAcademievan de Noordelijke Hogeschool Leeuwarden) є престижним навчальним закладом, який орієнтований на професійний розвиток службовців, що вже перебувають на державній службі.

Із поширенням Інтернету та ІКТ важливу роль у підвищенні кваліфікації публічних службовців відіграють мережі як об'єднання публічних службовців наднаціонального (загальноєвропейського), національного та субнаціонального (регіонального, місцевого) рівнів. Впливовою інституцією із позитивною репутацією є EUPAN – Мережа державного управліїшя ЄС (European Union Public Administration Network), заснована міністрами/директорами департаментів, відповідальними за державну службу. Мережа позиціонує себе як “центр знань”, серед багатьох її функцій важливе місце посідає обов'язок розвивати кадри державної служби, сприяти підвищенню кваліфікації публічних службовців, піднімати та обговорювати найактуальніші теми, що турбують урядовців, посадовців, пересічних державних службовців і громадян. Діяльність мережі здійснюється через робочі групи (наразі діють 3 робочі групи: з розвитку людських ресурсів, інноваційних державних послуг, соціального діалогу), тематичні зустрічі та семінари. Он-лайн платформа Мережі – eupan.eu також є бібліотекою, де зберігаються публікації з фундаментальних питань державної служби та актуальних проблем, що турбують суспільство у той чи інший період часу; майданчиком для поширення знань та обговорення ідей.

Також доволі відомим серед публічних службовців, експертів, фахових тренерів є ΕΝΤΌ – Європейська мережа тренінгових організацій для місцевих та регіональних органів влади. Це об'єднання утворюють не тільки навчальні заклади, тренінгові центри, інші установи з ЄС, а й організації, що не входять до складу ЄС (зокрема, до ENTO входить кілька організацій з України).

Мережі, як правило, не пропонують тривалих програм підготовки рівня “бакалавр” чи “магістр”, а зосереджені на розробленні та викладанні короткотермінових курсів і семінарів (півдня, один день, два дні). ENTO широко застосовує коучинг, навчальні візити (study visit).

Аналіз програм професійної підготовки публічних службовців свідчить про їх величезне розмаїття. Серед різновидів програм професійного навчання державних службовців можна виокремити:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу» автора Ковбасюка Ю.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Теоретичні та методологічні засади адміністративно-територіального устрою

  • Сутність та зміст поняття “адміністративно-територіальний устрій”

  • Форма держави та види територіального устрою

  • Парламентська і змішана форми правління

  • Президентська форма правління

  • Законодавча влада

  • Виконавча влада

  • Судова влада

  • Місцеве самоврядування та його інститути в країнах Європейського Союзу

  • Організація професійного навчання публічних службовців у країнах Європейського Союзу
  • Розділ 2. Загальна характеристика адміністративно-територіального устрою країн європейського союзу

  • Австрія

  • Бельгія

  • Болгарія

  • Велика Британія

  • Греція

  • Данія

  • Естонія

  • Ірландія

  • Іспанія

  • Італія

  • Кіпр

  • Латвія

  • Литва

  • Люксембург

  • Мальта

  • Нідерланди

  • Німеччина

  • Польща

  • Португалія

  • Румунія

  • Словаччина

  • Словенія

  • Угорщина

  • Фінляндія

  • Франція

  • Хорватія

  • Чехія

  • Швеція

  • Розділ 3. Досвід реформування адміністративно-територіального устрою в країнах європейського союзу

  • Європейська практика запровадження номенклатури територіальних одиниць для статистики

  • Адміністративно-територіальне реформування окремих країн Європейського Союзу

  • Адміністративно-територіальне реформування в Бельгії

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Болгарія

  • Адміністративно-територіальне реформування в Республіці Польща