Розділ 10 Судова влада в радянську добу

Надзвичайні сесії (далі — НС) було створено відповідно до постанови ВУЦВК Про надзвичайні сесії військових відділень губревтрибуналів від 17 липня 1922 р. Вони діяли при відповідних судових органах — військових відділеннях губревтрибуналів, губсудах (від грудня 1922 р.), при окружних судах, Головному Суді АМСРР і Верховному Суді УСРР (від 1925 р.). Формально НС виступали як їхні структурні підрозділи, але фактично були окремими установами. НС існували лише в УСРР, мали власний, не підпорядкований відповідному суду апарат (канцелярський штат, члени сесії з числа співробітників ДПУ) і самостійне діловодство. Регулювалася діяльність НС спеціальними нормативно-правовими актами, які видавались вищими органами влади республіки.

НС були підсудні справи, провадження в яких вели органи ДПУ УСРР. Категорія таких справ поступово розширювалась. НС складалися з трьох осіб — двох співробітників ДПУ УСРР і одного постійного члена суду (в другій половині 1920-х років — із шести осіб, чотири з яких були співробітниками ДПУ УСРР). Існував особливий порядок направлення справ на розгляд НС. На розгляд справи в НС не поширювалась дія деяких процесуальних норм.

Військові трибунали (далі — ВТ) після створення СРСР відповідно до Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік і Положення про судоустрій УСРР 1925 р. визнавалися загальносоюзними судовими установами. Однак до 1926 р. згідно зі ст. 84 Положення про судоустрій УСРР для ВТ, які діяли на території УСРР, касаційною і судово-наглядовою інстанцією був Верховний Суд УСРР із залученням до складу колегії членів ВТ Українського військового округу за сумісництвом.

Правовий статус ВТ був визначений з прийняттям 20 серпня 1926 р. ЦВК і РНК СРСР Положення про військові трибунали і військову прокуратуру. ВТ розглядали справи про військові злочини і діяли в складі голови, його заступника і двох членів. Керівництво діяльністю ВТ здійснювала військова колегія Верховного Суду СРСР, яка виступала для них касаційною інстанцією. За погодженням з НКЮ союзної республіки вона мала право організовувати та ліквідовувати ВТ. Мережа ВТ відповідала структурі Червоної армії. ВТ розглядали справи на підставі кримінального і кримінально-процесуального кодексів УСРР, а виносили вирок від імені СРСР.

23 травня 1928 р. було прийнято спільну постанову ЦВК і РНК СРСР Про зміну ст. 21 «Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік», про доповнення ст. 8 «Положення про військові трибунали і військову прокуратуру» та зміну ст. 25 зазначеного положення, яка віднесла до компетенції ВТ ряд справ про державні, посадові та майнові злочини.

26 жовтня 1929 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову Про зміну Положення про військові трибунали і військову прокуратуру, якою зменшувалася самостійність ВТ корпусів і дивізій і посилювалась роль ВТ округів, фронтів, окремих армій як касаційних судів і судів другої інстанції.

Наприкінці 1920-х рр. в УСРР в умовах згортання НЕПу та проголошення курсу на загострення класової боротьби розпочалось формування тоталітарно-репресивного режиму. Гасло революційної законності формально не відкидалось, але йому було надано іншого змісту. Основним завданням революційної законності у новому, тепер уже сталінському, її розумінні стали захист інтересів держави, боротьба зі «шкідниками» й «розкрадачами» державної та суспільної власності, «класовими ворогами». Право, правові норми почали розглядатись ж засіб, за допомогою якого мали досягатись накреслені політичні цілі.

Ці процеси позначилися на юридичному статусі та організації діяльності органів суду. Основним завданням суду ставало не здійснення правосуддя, не захист прав громадян, а виконання політичних вказівок партійно-державного керівництва. Таким чином, суд поряд з іншими органами мав вести рішучу боротьбу з «ворогами народу»[896].

У прийнятому 11 вересня 1929 р. спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР черговому Полооюенні про судоустрій УСРР загалом зберігалась наявна система судових установ. Докладно в рамках окремого розділу регламентувалася діяльність судових органів Молдавської АСРР, уточнювався порядок організації мережі дільниць народних судів, спрощувався порядок обрання народних засідателів та запроваджувались деякі інші зміни в функціонуванні судових установ. З’явились і перші ознаки впливу тоталітарної ідеології на законодавство. Згідно із цим положенням слідство було виведено з підпорядкування судовим органам і передано в прокуратуру, що суперечило демократичним принципам організації судово-слідчої діяльності[897].

З прийняттям Положення про судоустрій УСРР 1931 р. процес тоталітаризації та централізації судової системи УСРР посилився[898]. Суди мали вести боротьбу зі спробами протидії соціалістичному будівництву, активно сприяти соціалістичній індустріалізації країни, перебудові сільського господарства на соціалістичній основі та наступу на залишки капіталістичних елементів. Систему судових установ становили народний, міжрайонний, Верховний Суд і спеціальні суди.

У 1930-ті рр. щодалі зміцнювався принцип партійного керівництва судами. Згубна практика попереднього досудового розгляду партійними органами так званих політичних справ з наступною «постановкою політичних процесів», яка згадувалася раніше, наприкінці 1920-х рр. і, особливо, у 1930-ті рр. лише поширилась.

Сумнозвісна «Шахтинська справа» започаткувала низку так званих показових судових процесів, сфабрикованих органами державної безпеки, в яких суд виступив не органом правосуддя, що керувався юридичними нормами, а установою з виконання політичних вказівок партійно-державного керівництва. Це, зокрема, справи — «Спілки визволення України» (1929–1930 рр.), «Промпартії» (1930 р.), «Контрреволюційної шкідницької організації у сільському господарстві України» (1930 р.), «Союзу визволення робітників і селян» (1930 р.), «Весна» (1930–1931 рр.), «Українського національного центру» (1930–1931 рр.), «Українського інженерного центру» (1930–1931 рр.), «Трудової селянської партії» (1931 р.), «Української військової організації» (1932–1933 рр.), «Шкідницької, диверсійної і повстанської організації в системі тресту “Донбасантрацит”» (1933 р.), «Польської організації військової» (1932–1934 рр.), «Контрреволюційної троцькістської організації на Україні» (1934–1935 рр.), «Військово-фашистської змови у Червоній Армії» (1937–1938 рр.) та інші. Загалом — близько 20–30 гучних політичних справ[899].

У 1930-ті рр. мережа спеціальних судів, які мали виключний, надзвичайний або особливий статус та були спрямовані, передусім, на забезпечення здійснення репресивної функції радянської держави, суттєво розширилась.

Серед них слід указати НС судів УСРР і ВТ, які продовжували діяти з 1920-х рр., і залізничні лінійні та водні транспортні суди, а також спеціальні колегії судів, організовані вже у 1930-ті рр.

НС як вид спеціального суду продовжували існувати до жовтня 1930 р. при окружних судах, Головному Суді АМСРР і Верховному Суді УСРР, після цього — при міжрайонних і від травня 1932 р. — при обласних судах. Важливо зазначити, що якщо до середини 1920-х рр. надзвичайні сесії ще можна характеризувати як органи, які більшою або меншою мірою здійснювали функцію правосуддя, то вже з кінця десятиріччя вони повністю перетворюються на репресивне знаряддя тоталітарної системи.

НС почали активно забезпечувати основні напрями репресивної політики держави, зокрема у питаннях примусової колективізації, боротьби з інакодумцями, реальною та уявною опозицією. Переважна більшість таких справ, які ці види спеціальних судів розглядали на початку 1930-х рр., кваліфікувалась по статтях про контрреволюційні злочини і мала упереджений, політичний характер[900].

Яскраво підкреслює подібний характер судочинства в НС у цей період факт тимчасової передачі справ, які входили до їхньої підсудності, не в інші спеціальні суди, а саме до Судової трійки ДПУ УСРР, тобто до адміністративного, позасудового органу. Цікаво зазначити, що це закріпив не законодавчий акт, як мало бути, а відомчий підзаконний акт — директива ДПУ УСРР № 121338 від 19 жовтня 1930 р.[901] На нашу думку, ці обставини були зумовлені, напевне, кількісним зменшенням НС та їхньою організаційною неготовністю розглядати справи після чергової реорганізації судової системи, зумовленою адміністративно-територіальними змінами в республіці. Адже, за нашими підрахунками, замість 41 НС окружних судів, які функціонували з 1925 р., відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР Про реорганізацію місцевих установ юстиції УСРР від 29 вересня 1930 р.[902] було створено лише 9 НС міжрайонних судів.

Крім цього, НС на початок означеного періоду порівняно із серединою 1920-х рр. більше ніж удвічі збільшили кількість винесених смертних вироків. За неповними даними, НС було винесено таких вироків у 1924–1925 рр. щодо 127 осіб, а у 1929 р. — щодо 291 особи. При цьому половину з цих вироків становили вироки за вчинення саме контрреволюційних злочинів[903].

НС були реорганізовані у спеціальні колегії обласних судів, Головного Суду АМСРР і Верховного Суду УСРР, створені після ліквідації ОДПУ і ДПУ УСРР, згідно з постановою ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р.

Іншим видом спеціальних судів, які продовжували діяти ще з 1920-х рр., були ВТ. Характерною особливістю їх функціонування стало поступове розширення підсудності справами про державні, посадові та майнові злочини та поширення за рахунок цього їхньої юрисдикції на цивільне населення. У подальшому зазначена тенденція сприяла перетворенню ВТ у найжорстокіші репресивні установи в системі радянської юстиції передвоєнного часу.