Розділ 3 Судова влада Давньої Русі княжої доби (кінець IX — середина XIV ст.)

Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Судова влада Давньої Русі княжої доби (кінець IX — середина XIV ст.)

3.1. Загальна характеристика судової влади

Державні утворення східних слов’ян, які, починаючи з IX ст., виходять на арену світової історії, не були першими державами на теренах сучасної України, але саме з ними пов’язують витоки української державності. Зазвичай прийнято говорити про одну державу — Київську Русь. Однак це значною мірою є умовністю, оскільки, по-перше, ця назва є не більш ніж науковою конструкцією істориків, а, по-друге, сукупність князівств, що у другій половині IX — першій половині XIV ст. існували на руських землях, украй складно ототожнювати з єдиним політичним центром. Тож для характеристики цього етапу вітчизняної історії адекватнішою видається назва «Давня Русь княжої доби», яка вказує і на єдність цих земель, і на особливість їхнього політичного устрою.

Суду в Давній Русі як такому, а також пов’язаним із ним правовим інститутам і процесам було приділено в науці чимало уваги. Крім значної кількості спеціальних праць, проблеми суду та правосуддя порушувалися в численних загальних роботах з історії держави, політичних, суспільних і культурних інститутів. Обсяг нашої роботи не дає змоги приділити належну увагу історіографічним питанням, тож радимо звернутися до нещодавньої бібліографічної праці В. Є. та С. О. Рубаників[126]. Багато написано дослідниками і про сутність влади, зокрема й судової, в Давній Русі. У цьому зв’язку, як видається, найкраще уявлення про відповідні теоретичні позиції науковців дає монографія Інституту історії України НАН України «Влада і суспільство України. Історичний контекст» (К., 2013), яка є одним з останніх прикладів такого роду праць.

Юридичну характеристику сутності державної влади в Давній Русі доцільно почати з проблеми співвідношення владних повноважень князя та віча. Найбільше визнання дістали три альтернативні теорії: про суто монархічний характер влади на Русі; про дві особливі моделі розвитку Київської Русі: південну (київську) монархічну та північну (новгородську) демократичну; про всесилля віча, що було головним виразником волі народу як джерела та носія влади в державі.

На нашу думку, така поляризація поглядів викликана переважно обмеженістю джерельної бази, зокрема обмеженістю доступу до відповідних джерел, деякі з яких увійшли в науковий обіг нещодавно, а деякі й досі лишаються поза увагою більшості дослідників, та її специфічністю, оскільки основними вмістилищами інформації тут є не нормативні документи і не праці середньовічних науковців, а наративні джерела. Насправді ж наявні історичні джерела не дають підстав для значного розколу в оцінці сутності влади в Давній Русі.

Слід усвідомити, що давньоруська державність перебувала на стадії формування. Лише на початку XIV ст. помітні перші ознаки появи власне державних інститутів, які набудуть достатнього розвитку переважно вже у XV–XVI ст., трохи раніше — у Великому князівстві Литовському, яке перебувало під впливом Західної Європи, і згодом — у Московській Русі, де на рубежі XV та XVI ст. склалася перша постійна система державного управління в формі приказів.

До цього часу все управління в князівствах Давньої Русі перебувало в руках князя, його двору, намісників і нечисленних урядників і службовців, більшість з яких виконувала свої функції не на постійній основі, а як додаток до основних обов’язків на підставі відповідного доручення князя, одного з дворових чинів чи намісника. Ця система отримала в науці назву двірцево-вотчинної. Її формування вже відображено на сторінках літописів і може бути віднесене до кінця XI ст. До того в джерелах не згадуються навіть такі первісні зародки державного управління. За часів Володимира та Ярослава воно було цілковито пов’язано з особою князя та його представниками, часто — родичами чи близькими поплічниками.

Роль віча та підвладних йому гіпотетичних інститутів не отримала жодного історичного висвітлення в системі управління давньоруських князівств. Однак ця ж роль непомітна й у царині законодавчої діяльності. До нашого часу збереглося чимало пам’яток давньоруської правотворчості. Але всі вони пов’язані з діяльністю того чи іншого князя.

Зрештою, навіть у сфері релігії немає жодних вказівок на якусь альтернативу княжій волі. І давньоруська, викладена на сторінках Повісті временных літ[127], і візантійська, вміщена у тексті т. зв. Хронографії продовжувача Феофана[128], середньовічні теорії прийняття християнства на Русі єдині в тому, що обрання нової релігії було справою саме монарха.

Ситуація з панівним родом на Русі виглядає дуже нетиповою порівняно з іншими країнами Середньовіччя. До XVI ст. на Русі не відбулося жодної спроби легітимації роду Рюриковичів на основі їхнього походження від якогось прадавнього предка всіх русів або ж надзвичайного походження самого роду. Принциповим було лише те, що Рюрик походив із князівського роду, і те, що він був запрошений до столу, як це і було описано в легенді про запрошення варягів. Навіть відверто олігархічна громада Галича виказала прихильність цим самим принципам під час «вокняжіння» одного з бояр на початку XIII ст.[129]

Князь мав право на владу за самим фактом належності до княжого роду і міг стати носієм влади в князівстві через посідання столу. Але для того, щоб посісти стіл, слід було або здобути підтримку громади й посісти стіл на її запрошення, або примусити громаду до такого визнання через силове захоплення столу. Нерідко обидва шляхи поєднувалися. Це було спричинено зокрема й тим, що всередині самої громади, як і будь-якого соціуму, були різні уподобання і різні політичні сили з протилежними інтересами.

Така боротьба водночас призводила до конфліктів між князем та громадою, що добре ілюструють події навколо київського столу по смерті Всеволода Ольжича, коли боротьба двох партій всередині київської громади (прихильників Мономашичів та Ольжичів) вилилась у тривалу громадянську війну, яка охопила всю Південну Русь. Непоодинокі приклади боротьби окремих партій надає нам і новгородське літописання, а окремі випадки таких політичних баталій літописи зафіксували щодо майже всіх земель Давньої Русі княжої доби.

Повертаючись до поставленого на початку запитання про співвідношення влади князя та віча, можемо запропонувати таку відповідь: уся повнота влади в князівстві належала князю. Однак для того, щоби набути цю владу, князь мав тим чи іншим способом (улещуванням, авторитетом чи силою) здобути визнання громади, головним провідником інтересів якої виступало стольне віче. Водночас конфлікти з громадою, що виникали внаслідок неадекватних, зокрема злочинних, дій князя чи його двору або через політичну боротьбу в самій громаді, виявлялися переважно у формі боротьби князів із вічем і могли призвести до втрати князем столу, а разом з ним і можливості здійснювати своє владне право.

При цьому народ виступав не стільки джерелом влади, скільки її гарантом, контролюючи, щоби влада перебувала в руках належного правителя. Мабуть, найяскравішим прикладом подібного ставлення до влади були події у Ростово-Суздальській землі по вбивстві Андрія Боголюбського, коли громада не лише не виступила за покарання вбивць, а й взяла участь у розгромі княжих урядників і службовців, а потім на загальноземському вічі обрала нового князя.

Отже, влада в Давній Русі княжої доби була цілковито зосереджена в руках князя-правителя. Влада князів мала джерелом їхнє княже походження, а гарантувалася громадою князівства, яке приймало князя.

Іншим запитанням, яке потребує відповіді, є проблема поділу влади у добу Середньовіччя. Традиційний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову виникає у Новий час і є загальноприйнятим у сучасну добу. Його застосування до більш раннього часу допустиме лише для оцінки повноти влади того чи іншого владного суб’єкта, адже такий поділ не мав відповідного усвідомлення в соціумі.

У цьому відношенні традиційною є оцінка судової влади Середньовіччя як такої, що безпосередньо пов’язана з виконавчою. Однак для Давньої Русі княжої доби це твердження є не зовсім коректним. По-перше, вже зазначалося, що в цю добу державна влада була неподільною. А по-друге, і це найважливіше, аналіз наявних літературних джерел дає змогу припускати, що для жителів Давньої Русі, щонайменше у другій половині XI–XII ст., саме судова функція влади стояла чи не на першому місці. Повість временных літ у своїй легендарній частині говорить про те, що Рюрика запросили на княжіння для того, щоби він вирішував спори між племенами, що утворювали союз із центром у Ладозі, а згодом у Новгороді[130]. Так само автор Житія Феодосія Печерського постійно вживає термін «судія» як синонім князя чи його намісника[131]. Таке ототожнення судді з особою, яка веде судове засідання, походить із християнської традиції, згідно з якою Бога нерідко величають суддею, адже він судитиме християн на Страшному суді. «И Судии сєде»[132], говорить про Господа Житіє Авраама Смоленського[133]. Саме в такому контексті автор Житія Михайла Ярославича Тверського переробив слова з книги Пророка Ісаї, щоби наблизити її до давньоруських уявлень: «Поставлю властеля, ругателя ихъ и судию, немилующа ихъ»[134]. В оригіналі йшов перелік різних осіб: судді, пророка, старійшини, мудрого правителя тощо, в «Житії» ж дається характеристика однієї особи: жорсткого правителя та безжального судді.

Втім, судовій владі на Русі все-таки був притаманний певний дуалізм, адже паралельно із судом князя існував суд церковний. Цей суд діяв на основі княжих актів, однак складав окрему систему, яка в багатьох питаннях була підпорядкована зовнішній волі — Константинопольському патріарху. Нам невідомі приклади втручання патріархів у судові справи Київської митрополії, однак така можливість не виключалася. Патріархи, до речі, зверталися до митрополії та князів щодо порушення, на думку Константинополя, церковних правил на Русі[135]. При цьому говорити про церковну владу як паралельну чи альтернативну владі княжій не доводиться: приймаючи християнство від Візантії, Русь сприйняла й характерну для візантійського православ’я підпорядкованість церковної влади світській.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку» автора Колектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3 Судова влада Давньої Русі княжої доби (кінець IX — середина XIV ст.)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи