Розділ «ТЕМА 4. Цивільне право»

6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

2. Виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.

3. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності в силу закону, без необхідності прийняття рішення про недійсність судом, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням форми та посвідчення заповіту. Оскільки право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК), згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК це і є основною підставою для нікчемності заповіту як такого, що складений особою, яка не мала на це права. Проте в переважній більшості випадків такі заповіти стають предметом судового розгляду, в процесі якого і визначається обсяг дієздатності фізичної особи-заповідача за допомогою посмертної судово-психіатричної експертизи. Тому попри віднесення таких заповітів до нікчемних, вони можуть визнаватися недійними в судовому порядку.

Порушення форми та порядку посвідчення заповітів являють собою неврахування будь-яких імперативних вимог закону, підзаконних актів щодо складання заповіту (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання, дати та місця народження заповідача тощо).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Глава 90 ЦК присвячена правовому регулюванню нового у вітчизняному законодавстві, проте давнього і досить розповсюдженого у країнах континентальної системи права цивілістичного інституту - спадкового договору.

Спадковий договір, як свідчить змісту ст. ст. 1302-1308 ЦК, не є підставою для виникнення у набувача майна права на спадкування, а на правовідносини, що виникають у зв'язку з його укладенням, норми, що регулюють умови і порядок спадкування (ст. ст. 1216-1301 ЦК), не поширюються, що підкреслено і у постанові Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про спадкування" (абзац перший пункту 28). Зокрема, з майна, яке переходить у власність набувача зі смертю відчужувача, не вираховується обов'язкова частка (абзац перший пункту 28 постанови), на набувача не може бути покладений обов'язок щодо задоволення вимог кредиторів відчужувача (абзац шостий пункту 28 постанови).

Суть спадкового договору полягає в тому, що одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження, покладені на нього іншою стороною (відчужувачем), взамін з чого до набувача переходить право власності на майно відчужувача з настанням його смерті.

З визначення спадкового договору, що міститься у статті, можна зробити висновок, що даний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін в передбаченій законом формі (ст. 1304 ЦК). Перелік істотних умов договору у законі відсутній, проте можна припустити, що ними є: визначення майна, яке переходить до набувача після смерті відчужувача, а також визначення вимог, які пред'являються до дій набувача відчужувачем - вид, характер, перелік, строк їх виконання тощо. Водночас спадковий договір може бути укладений і на невизначений строк.

Спадковий договір є двостороннім (взаємним), про що свідчить той факт, що права та обов'язки за цим договором виникають у кожного з його учасників, причому правам однієї сторони кореспондують обов'язки другої і навпаки.

Спадковий договір є оплатним, проте оплатний його характер не завжди відповідає загальновизнаній доктрині цивільного права. Як відомо, оплатність договору, як правило, передбачає надання кожною стороною договору іншій зустрічного матеріального задоволення.

Спадковий договір укладається під відкладальною обставиною, щоб набувач пережив відчужувана. У разі смерті набувача до відкриття спадщини спадковий договір, з огляду на його суворо особистий характер, вважається припиненим і права та обов'язки, що є його змістом, не можуть перейти до спадкоємців набувача.

Викладене дозволяє віднести спадковий договір до особливого різновиду алеаторних (ризикових) договорів.

4.22. Спадкування за законом. Черговість спадкування за законом. Прийняття спадщини. Строки для прийняття спадщини. Право на відмову від прийняття спадщини. Охорона спадкового майна. Оформлення права на спадщину.