Відповідно до ст. 610 ЦК - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
По-перше, це невиконання зобов'язання. Про невиконання зобов'язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання. Тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися (наприклад, боржник відмовляється сплатити вартість речі кредиторові або використовує річ, передану кредитором в оренду не за її призначенням, тощо).
Другим випадком порушення зобов'язання є його неналежне виконання. Поняття належного виконання зобов'язання надається ст. 526 ЦК. В разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема (ст. 611 ЦК):
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
4.19. Поняття та види договору. Свобода договору. Зміст договору. Істотні умови договору. Праві наслідки розірвання або зміни договору.
Стаття 626 зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Слід відрізняти поняття договору в розумінні цієї статті від поняття зобов'язання. Так договором є юридичний факт, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Сторони договору мають право на свій власний розсуд обирати форму договору, крім тих випадків, коли форма такого договору спеціально встановлена законом, адже в певних випадках закон встановлює обов'язкову письмову чи нотаріально засвідчену форму договору. Недодержання ж письмової форми договору тягне за собою недійсність такого договору у тих випадках, коли така форма прямо передбачена в нормах цивільного законодавства щодо того чи іншого виду договорів. Так щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна передбачені письмова форма і необхідність нотаріального посвідчення відповідного договору. Теж саме стосується і договорів дарування нерухомої речі. Вимоги щодо форми окремих видів договорів передбачені у спеціальних нормах Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 628 - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді. Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адвокатський іспит» автора Баулін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕМА 4. Цивільне право“ на сторінці 29. Приємного читання.