Розділ «ТЕМА 4. Цивільне право»

Можливість, закріплена в ч. 2 ст. 628 ЦКУ, є новелою в цивільному законодавстві. Так цивільне законодавство передбачило можливість укладати змішані договори, тобто такі, які містять елементи різних тилів договорів, що передбачені законом чи іншими нормативно-правовими актами. В такому договорі сторони вправі передбачити, якими нормами буде регулюватись та чи інша частина змішаного договору.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

4.20. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Способи відшкодування майнової шкоди. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Постанова Пленуму Верховного Суду України з цих питань.

Зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювана шкоди) повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Основною функцією зобов'язань із відшкодування шкоди є компенсаторно-відновлювальна функція, реалізація якої має забезпечувати особі, яка зазнала шкоди, відновлення її майнових та особистих немайнових прав і благ. Суб'єктом відповідальності є особа, яка заподіяла шкоду.

Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК). Принцип повного відшкодування шкоди може коригуватися також під впливом соціально-економічних чинників. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК). На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, однак ЇЇ відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56,62, і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Заподіяння моральної шкоди може бути правовим наслідком порушення зобов'язання (порушення банківської таємниці, ст. 1076 ЦК України), визнання правочинів недійсними (ст.ст. 215-236 ЦК). Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст. 23 ЦК).

Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна (немайнова) шкода - це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини того, хто її завдав (ч. 2 ст. 1167 ЦК). Однак вищезазначений припис фактично нівелюється подальшим змістом самого ЦК, оскільки всі статті гл. 82, де йдеться про настання відповідальності незалежно від вини того, хто завдав шкоду (ст. 1173-1175, а також ст. 1176,1187), використовують термін "шкода", а не "майнова" чи "моральна" шкода. Це означає, що диспозиції ст. 1173-1175 ЦК також охоплюють і моральну шкоду, впроваджуючи правило про безвинну відповідальність за її завдання.

Моральна шкода відшкодовується одноразово грішми, іншим майном або в інший спосіб, однак згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК вона може бути відшкодована також і шляхом здійснення щомісячних платежів, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а особистого блага - немайнової шкоди. Обсяг відшкодування за загальним правилом повинен бути повним. Шкода може відшкодовуватися у вигляді: відшкодування збитків; відшкодування в натурі.

Збитки - грошове вираження майнової шкоди, котра поділяється на дві частини: реальна шкода, яка полягає в зменшенні (пошкодженні або знищенні) майна потерпілого (ст. 22 ЦК); упущена вигода.

Відповідно до правил обрахування розміру збитків, якщо інше не передбачене законом або договором, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК). Особа, яка висуває вимоги про відшкодування шкоди в обсягах, що значно перевищують розумні межі, може бути визнана особою, що зловживає своїм правом (у відповідній частині) з наміром завдати шкоди іншій особі (ст. 13 ЦК). Повне відшкодування шкоди також передбачає відшкодування і моральної шкоди (статті 1167-1168 ЦК).

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат (ст. 1195 ЦК), у випадках відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК), та у разі відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦК). Проблема вини у цивільному праві завжди була і залишається однією з найбільш актуальних, складних, а тому дискусійних. Вирішувати питання про вину та невинуватість необхідно шляхом аналізу ставлення особи до своїх справ та обов'язків. Невинуватою ж особа визнається, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 614 ЦК). Відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.

Залежно від того, яким саме чином особа керувала своєю поведінкою чи ставилася до її зовнішнього вияву, у зобов'язаннях з відшкодування шкоди існують дві форми вини: умисел і необережність.

Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого визначений у ст. 1202 ЦК. Стягнення додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівок, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

При відповіді на дане питання також слід керуватись Постановами Пленуму Верховного супу України: "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р., "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" 24 жовтня 2003 р., та ін.