Розділ «ТЕМА 4. Цивільне право»

4.21. Поняття спадкування Види спадкування. Склад спадщини. Спадкування за заповітом. Тлумачення заповіту. Виконання заповіту. Недійсність заповіту. Спадковий договір. Постанова Пленуму Верховного Суду України щодо практики розгляду судами справ про спадкування.

Ст. 1216 ЦК вперше надає легальне визначення спадкування як переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів цивільного права - фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у ст. 2 ЦК України (спадкоємців) в правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб.

Стаття 1217 ЦК закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України). Основні норми, що регулюють умови і порядок спадкування за заповітом, вміщені у главі 85 ЦК України, а спадкування за законом - у главі 86 ЦК України.

За ЦК України цілком можливим є успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої - на підставі закону. Такі випадки трапляються у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ч. 5 ст. 1275 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК). За загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов'язки спадкодавця. Виняток складають ті з них, які є невідчужуваними, нерозривно пов'язані з його особою, а відтак не здатні передаватися іншим суб'єктам.

Заповіт - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК). Не будь-яке розпорядження, зроблене на випадок смерті, слід вважати заповітом. Недодержання форми заповіту та законодавчих вимог щодо його посвідчення тягне за собою визнання заповіту нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК). Ст. 1247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту. Заповіт є розпорядженням, основним змістом якого є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна (прав та обов'язків спадкодавця), що є об'єктом спадкового наступництва. Заповідач може в тексті заповіту зробити спеціальні розпорядження - заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК), покладення (ст. 1240 ЦК), призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК), під призначити спадкоємця (ст. 1244 ЦК), встановити сервітут (ст. 1246 ЦК).

До особливих заповідальних розпоряджень заповідача належить заповідальний відказ (легат). Заповідач покладає на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання. Правила ч. 1 ст. 1224 ЦК щодо негідних спадкоємців, які усуваються від права на спадкування, застосовуються і до відказоодержувачів.

Відповідно до ст. 1256 ЦК:

1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу

Виконанню заповіту присвячена глава 88 Цивільного кодексу України.

Одним із суб'єктивних права заповідача є право на призначення виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК). Можливість призначити виконавця заповіту є елементом цивільної правоздатності особи. Це створює додаткові гарантії для заповідача, оскільки згідно ч. 1 ст. 27 ЦК правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Стаття 1290. Повноваження виконавця заповіту

1. Виконавець заповіту зобов'язаний:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

4) управляти спадщиною;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;