Розділ «Глава 27. Забезпечення позову»

Заява, яка подана до подання позовної заяви, розглядається тільки за участю заявника, без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, і не пізніше двох днів з дня подання заяви. Суд у цьому випадку може вимагати від заявника додаткові документи й інші докази, що підтверджують потребу в забезпеченні позову.

Допускаючи забезпечення позову, суд може вимагати забезпечення такої вимоги заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпечення позову. Розмір застави не має бути більшим за розмір ціни позову.

Як бачимо, в інтересах справи щодо вирішення забезпечення позову порушено відомий принцип Audiatur et altera pars (хай буде вислухана і друга сторона). І суддя має усвідомлювати, що забезпечення позову здійснюється насамперед в інтересах справедливого вирішення справи та забезпечення виконання рішення.

Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову має містити вид забезпечення позову та підстави його обрання, порядок її виконання, розмір застави, якщо таку призначено. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Позов може бути забезпечений повністю або частково.

Якщо ухвалу постановлено без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається цій особі негайно після її виконання.

Якщо заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК, вона повертається заявнику.

Важливою є норма про те, що забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо суд, допускаючи забезпечення позову, визнав за потрібне внесення позивачем застави в порядку п. 4 ст. 153 ЦПК, то ухвала про забезпечення позову виконується тільки після внесення предмета застави.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання і не перешкоджає подальшому розгляду справи. І навпаки, оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

ЦПК встановлює загальне правило, що особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом. Було б доцільним передбачити спеціальну адміністративну, а за потреби і кримінальну шляхом прийняття спеціальних статей у відповідних кодексах.

Ст. 154 ЦПК надає певну перевагу позивачу, а тому встановлює, що заміна забезпечення позову розглядається протягом двох днів. При цьому на заміну потрібна згода позивача. Єдиний виняток - внесення з дозволу суду коштів на депозитний рахунок суду в розмірі позовних вимог.

Заміна одного виду забезпечення позову іншим проводиться, зокрема, у випадках, коли раніше встановлений вид забезпечення не захищає прав позивача і не може гарантувати виконання рішення або коли цей захід невиправдано обмежує права відповідача.

Встановлене у статті обмеження про те, що для заміни способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, обмежує можливості суду і є, на мою думку, невдалим. Ця норма змушує суд бути надто обережним щодо вибору виду забезпечення доказу та утруднює виправлення ситуації, якщо суд припустився невиправданого обмеження права відповідача.

Разом з тим заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом. За певних обставин суд, встановивши невиправдану жорсткість застосованого ним забезпечення позову, за відсутності згоди відповідача на заміну такого заходу, буде змушений добиватись такої згоди погрозою скасування забезпечення позову або скасовувати такий захід, наражаючись при цьому на звинувачення в необ'єктивності.

У всякому разі, якщо судом буде встановлено, що застосований вид забезпечення позову невиправдано обмежує права відповідача, його може бути скасовано.

Заміна виду забезпечення позову можлива без згоди позивача у спорах про стягнення коштів шляхом внесення їх на депозитний рахунок суду. Коментована стаття вимагає, щоб розмір суми відповідав вимогам, зазначеним у позовній заяві. Таке вирішення не можна визнати вдалим. Адже відповідно до ч. 5 ст. 153 розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, проте не має бути більшим за розмір ціни позову. А ч. 6 цієї статті встановлює загальне правило, що суд може забезпечити позов повністю або частково. Наявна колізія вирішуватиметься судами на користь ч. 2 ст. 154 як норми спеціальної, імперативний характер якої не дозволяє інший варіант її застосування.

Особа, щодо якої застосовано забезпечення позову без її повідомлення, має право протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали подати до суду заяву про скасування таких заходів. Заява розглядається протягом двох днів.

Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду цього питання.

"Добрі наміри" законодавця та встановлення стислих строків можуть наразитися на реальні проблеми судової практики. Суди через завантаженість справами не завжди зможуть вкластись у ці строки. Ще одна проблема - як своєчасно повідомити сторін про слухання питання про забезпечення позову. Пошта технічно не вкладається у такі терміни. Отже, сторін потрібно повідомляти за допомогою телефону, факсу або телеграми. У кодексі це питання не продумано достатньою мірою. Слід було б визначитись, зокрема, в яких випадках допустимо повідомляти сторін за допомогою телефону, як фіксувати такі телефонограми, в який спосіб підтверджувати факт такого повідомлення. І поки цього не буде зроблено, на практиці виникатимуть невирішені ситуації з повідомленням сторін.

Отже, існуюча практика засвідчує, що здебільшого суди не вкладаються навіть у 10-денні строки розгляду тих чи інших заяв і клопотань.

Приклад. У справі С. було заявлено клопотання про забезпечення позову. Ні в 10-денний, ні в будь-який інший строк суд її не розглянув. Оскільки право на апеляційне оскарження виникає тільки у випадку відмови або задоволення заяви про забезпечення позову, суди винайшли спосіб, як уникнути апеляційних скарг за допомогою ігнорування таких звернень. Ефективного захисту від подібної тактики поки що немає. Звичайно, такі дії судді є порушенням присяги. Але звернення до судів здебільшого успіху не мають. У конкретній справі заявник звернувся із позовною заявою про стягнення моральної шкоди з суду, скориставшись тим, що судді мотивували нерозгляд заяви про забезпечення позову непереданням такої заяви канцелярією. Апеляційний суд (якому підвідомчий спір із судом) відмовив у прийнятті позовної заяви, а касаційна скарга чекає своєї черги у Верховному Суді України. З огляду на те, що у Верховному Суді накопичилось кілька десятків тисяч справ, перспектива щодо розгляду подібної касаційної скарги може розтягнутись на 1-2 роки. Сама можливість такої ситуації зумовлена недоліками цивільного процесу. Суди поставлені у такі умови, коли вони просто фізично не можуть укластись у передбачені для розгляду заяв строки. Крім того, нерозгляд справи про забезпечення позову в установлені строки для сторони рівноцінний відмові у забезпеченні позову.