Розділ «Глава 27. Забезпечення позову»

Маємо нестабільну, неоднозначну судову практику з питань забезпечення позовів. Було б, звичайно, корисним, якщо б Верховний Суд узагальнив таку практику та визначив правові позиції з цих питань, щоб внести в них ясність.

Забезпечення позову на будь-якій стадії справи означає, що його може бути вирішено в будь-який період слухання справи, а також, на мою думку, одночасно з постановленням рішення у справі.

Питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується шляхом подання відповідної заяви у суд. Виникає проблема: як бути, якщо заява про забезпечення позову подається особами, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Адже дії з забезпечення позову можуть мати негативні наслідки для позивача, зокрема, відшкодування збитків відповідачу, в інтересах якого прокурор або інша особа заявили про забезпечення позову.

У Російській Федерації ця проблема була предметом розгляду Конституційним судом РФ, який у справі від 14 лютого 2002 р. № 4-П "Про перевірку конституційності ст. 140 Цивільного процесуального кодексу РСФСР у зв'язку із скаргою громадянки Л. Б. Фішер" визнав, що без згоди позивача суд не має вживати заходів до забезпечення позову, за заявою прокурора або іншої особи, які звернулися в суд за захистом інтересів позивача.

У всякому разі суд має заслухати думку позивача, в інтересах якого заявляється таке клопотання. Однак буквальне прочитання закону не вимагає попереднього погодження, крім випадку, коли суд вважає за потрібне забезпечити вимогу про забезпечення позову заставою. У заяві має бути вказано причини, у зв'язку з якими належить забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, інші відомості, які заявник вважає за потрібне вказати у заяві.

У ч. 4 коментованої статті передбачено право подати заяву про забезпечення позову до подання позову з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. Отже, за змістом ст. 161 ЦПК, порівняно з ЦПК 1963 р., право звернутись із забезпеченням позову до його пред'явлення в суд значно звужено і стосується тільки спорів щодо порушення права інтелектуальної власності. Наприклад, накладення заборони на випуск певної статті, книжки тощо.

До заяви про забезпечення доказів додаються документи й інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності й саме права цієї особи може бути порушено у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви подають копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову.

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви її слід подати протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Кінцева мета позивача - домогтися, щоб його вимогу було задоволено і виконано. Забезпечення позову можливе як за первісним, так і за зустрічним позовом.

Суд з метою забезпечення позову може заборонити вчинення певних дій або проведення платежів і передавання майна відповідачеві та виконання щодо нього інших зобов'язань іншим особам. Сформульоване у такий спосіб забезпечення позову, не маючи певної прив'язки до предмета спору, є надто широким і може нанести істотну шкоду інтересам відповідача. Тому, встановлюючи такий спосіб забезпечення позову, суд має бути особливо скрупульозним у з'ясуванні причин і потреби саме у такому виді забезпечення. Було б точніше вказати про заборону іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору.

Суд має зважати, що накладення, наприклад, арешту на майно одночасно порушує або може порушувати права й інтереси третіх осіб. Заява про арешт грошових коштів не може бути задоволена, якщо судом встановлено, що на рахунках відповідача таких коштів немає. Коментована стаття передбачає також встановлення обов'язку вчинити певні дії, зупинення продажу описаного майна, щодо якого подано позов про право власності або про вилучення його з опису. Ця норма є надто важливою, позаяк спрямована на захист прав власності особи на конкретне майно, яке в іншому разі може бути безповоротно втрачено.

Приклад. Працівники податкової міліції, посилаючись на підозру в учиненні крадіжки, описали майно Ш. та вивезли його, залишивши власнику копію протоколу огляду. Оскільки частина майна була швидкопсувною, то воно було реалізовано за явно заниженими цінами. Підстав для порушення кримінальної справи не виявилося, і працівники ДПІ, замість того щоб повернути майно, подали до місцевого органу влади заяву про прийняття розпорядження про визнання майна безгосподарним. Оскільки суд, який вирішував справу, відмовив у накладенні заборони про вчинення будь-яких дій щодо спірного майна, то воно до постановлення позитивного рішення у справі було реалізовано за ціною, в 10 разів меншою за її номінальну вартість.

Ефективними способами забезпечення позову є також передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам і зупинення стягнення на підставі виконавчого листа, який оскаржується боржником у судовому порядку. У цих випадках дії щодо забезпечення спрямовано на предмет спору, а тому є адекватними ризику втрат і безпосередньо спрямовані саме на забезпечення позову.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, в кожному випадку має обирати такий спосіб, який передусім спрямовано на забезпечення предмета спору.

ЦПК передбачає можливість застосування й інших видів забезпечення позову або застосування кількох видів. Але при цьому (і це принципово важливо) види забезпечення позову або комбінація кількох видів мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Ч. 4 ст. 152 ЦПК встановлює заборону накладення арешту на заробітну плату, пенсію та різного роду соціальні виплати. Виняток: позови про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, відшкодування збитків, завданих злочином.

Не може бути накладено арешт на предмети, які швидко псуються.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору або Національному банку України.

Разом з тим у ЦПК визначено не повний перелік таких заборон. Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або банкрутство" у ст. 23 встановлює заборону накладення арештів на майно банкрута. Суди нерідко ігнорують цю заборону. Тому відповідач має в цих випадках оскаржувати такі дії суду з посиланням на порушення судом закону.

Коментована стаття визначає процедуру розгляду справи та виконання ухвали про забезпечення позову. Заява розглядається судом в день її надходження без повідомлення відповідача й інших осіб.