Було основою економіки Київської держави, орне землеробство - провідною галуззю сільськогосподарського виробництва. У XI-ХП ст. дво- і трипільна парові системи переважали практично на всій території. Використовувалися такі знаряддя, як рало, соха і плуг, коси для сінокосів та збирання бобових, лопати, граблі, вила, сокири, ціпи тощо. У XII ст. з'явились водяні млини.
Вирощували жито, пшеницю, овес, просо, гречку, ячмінь для пивоваріння, з бобових культур - горох, квасолю, сочевицю, боби. В селянському господарстві посіви льону і коноплі були обов'язковими як сировина для виготовлення тканин та олії. Найпоширеніші городні культури - капуста, ріпа, цибуля, часник, мак, гарбузи, дині. Розводили велику (корів, волів) і дрібну рогату худобу, коней, свиней, свійську птицю (курей, качок, гусей). За "Руською Правдою", крадіжка домашніх тварин вважалася одним із найважчих злочинів. Допоміжними були садівництво, бджільництво, мисливство, рибальство, збиральництво. Значення продуктів збиральництва - грибів, ягід, диких плодів, горіхів - зростало в неврожайні роки.
Доменіальне господарство у загальновотчинному відігравало меншу роль, ніж селянське, проте воно визначало прогрес у сільському господарстві, давало більші можливості вдосконалювати знаряддя праці, застосовувати передову на той час агротехніку, вирощувати нові культури тощо.
Міста і ремесла
За археологічними матеріалами вивчено три шляхи утворення міст: торговельно-ремісничий, общинно-феодальний і державний. Міста виникали вздовж водних шляхів, на основі боярських садиб і сіл, центрів міжплемінних союзів, на місці оборонних засік, засновувалися князями. За літописом "Повість минулих літ", нараховують у IX ст. 20 міст, у X - 32 міста, у XI - близько 60 міст. Найбільшими з них були Київ, Чернігів, Переяслав, Любим, Вишгород, Галич, Теребовля тощо.
У науковій літературі зазначається, що міста Київської Русі були складовими князівської та боярської вотчин; проте населення їх було як феодально залежним, так і вільним (бояри, купці, ремісники). Давньоруські міста були адміністративними, культурними і релігійними центрами. Господарство міст охоплювало ремісниче виробництво і торгівлю, однак в умовах натурального господарства та обмеженого попиту на ремісничі товари міста зберігали аграрний характер, оскільки населення займалося сільським господарством.
Промислове виробництво
Формувалось як самостійна сфера господарства, набувши галузевого характеру. Його основними історичними формами були домашня промисловість, ремесло та промисли (діяльність сільського населення з переробки продукції сільського господарства та природних ресурсів). У XI-XII ст. ремесло і промисли перейшли у стадію товарного виробництва, працюючи на продаж. Частка промислового виробництва в господарстві Київської держави була незначною. Воно обслуговувало здебільшого потреби міського населення, лише окремі вироби мали товарне значення.
Існувало три категорії ремісників: сільські, вотчинні, міські. Сільські ремісники виготовляли переважно продукцію для сільськогосподарського виробництва та потреб членів сільської громади. Ремісники-вотчинники - це залежні люди, праця яких була складовою вотчинного господарства. Організаційно-виробничою ланкою міського ремесла була майстерня із майстром, підмайстрами та учнями. Вільні міські ремісники селилися за професійним принципом, утворювали спілки, що називалися дружинами. На відміну від цехів Західної Європи, ці спілки виконували лише військові та культурно-релігійні функції. їх можна вважати зародками ремісничих цехів.
Виокремлювалося понад 60 ремісничих спеціальностей, у тому числі в містах - ковальсько-слюсарна, зброярство, обробка міді, срібла і золота, гончарство, склоробство, виробництво декоративної будівельної кераміки. Споруджували дерев'яні та кам'яні будівлі. У Києві було збудовано кам'яні Десятинну церкву, Успенський і Софіївський собори, Золоті ворота, в Галичі - 20 мурованих церков, серед яких Успенський собор, у Чернігові - Спаський і Борисо-Глібський собори, міст через Дніпро.
Торгівля
Формувалася як самостійна галузь обміну та послуг. Внутрішня торгівля в умовах поширення натурального господарства визначалася потребами обміну сільськогосподарською і ремісничою продукцією. Центрами торгівлі були міста. Формувалася система внутрішніх ринкових зв'язків спочатку в межах міст і сільськогосподарської округи, потім волостей і князівств. Торгівля часто мала міновий характер. Сформувався стан купців, найчисленнішою групою в якому були дрібні торговці. Організаційні форми внутрішньої торгівлі - базари, торги (спеціалізовані базари) і постійні торгові приміщення. Вони були практично в усіх містах. У великих містах торгівля велася щоденно, в менших - у визначені дні тижня. Починаючи з XII ст., поблизу торгів будували храми, які відали службою мір і маси, збирали мита за користування ними. Загальнодержавне значення мала торгівля збіжжям, металом, сіллю з Прикарпаття. Вироби сільських ремісників збувалися в радіусі 10-15 км, міських - 150-400 км.
Зовнішня торгівля була річковою та караванною, мала посередницько-транзитний і самостійний характер. Визначилися напрямки торгівлі, водні та сухопутні торговельні шляхи. Закордонну торгівлю вели великі купці - "гості". Вони об'єднувалися в торгові корпорації - гільдії, завдання яких полягало у захисті інтересів членів гільдії, контролі за торгівлею, боротьбі із засиллям бояр у містах. Купці й "гості" перебували під охороною князя. На відміну від Західної Європи, активну участь у торговельних операціях брали князі та бояри. В науковій літературі немає висновків щодо формування простого товарного виробництва як економічного укладу.
У X ст. головним напрямом торгівлі був арабський. У XI-XII ст. особливе значення мала торгівля з Візантією, що велася водним шляхом "із варяг у греки" та Західною Європою. Важливими торговельними шляхами були "соляний" і "залізний", що поєднували Київську Русь з кримським узбережжям Чорного моря і Кавказом.
Зовнішня торгівля мала обмежене значення для економіки Київської держави. Ввозилися предмети розкоші, що забезпечували потреби заможного населення. Вивозили продукти лісових промислів, їх забирали в населення як данину, податки або ренту, а не товар. Продукція сільського господарства не була товаром і не згадується в джерелах як експортна.
Розпочався процес формування фінансово-грошової системи.
Класична грошова система в Київські Русі не склалася. Перші товарні гроші - "скот" (шкіряні гроші - оскільки мірилом вартості була худоба), "кунаи (хутро куниці). "Кунна" грошова система була складною і об'єднувалася лічильною одиницею - гривнею (хутро однієї куниці). В X ст. поширилися візантійські та арабські монети. Наприкінці X ст. грошовою одиницею стала гривна - злиток срібла як грошова та вагова одиниця. Гривна мала різну форму і масу: київська гривна важила 160-196 г срібла, чернігівська - близько 196 г, новгородська - 200 г. Дрібнішими грошовими одиницями були металеві гроші, що зберегли назву "хутрових". За "Руською Правдою", в XII ст. 1 гривна = 20 ногат в 50 резанів = 100 вивериць. Вони функціонували до монголо-татарського нашестя.
Карбування монет почалося за князювання Володимира Великого (980-1015). Це були златники і срібники, котрі не мали практичного значення у внутрішньому обігу. Пізніше Святополк Окаянний (1015-1019) та Ярослав Мудрий (1019-1054) випускали срібну монету довільної маси та розмінні монети - ногати і резани. Головна роль у грошовому обігу належала західноєвропейським монетам. Гроші виконували майже всі характерні для них функції: засобу обігу та нагромадження, платежу, міри вартості.
Зароджувалися лихварські операції, безпосередню участь у яких брали князі та купці. "Статут про рези" (проценти) 1113 р. визначав максимальну ставку кредиту в 50 %, максимальну суму боргу - 200 % від позиченого. За умови банкрутства купця, право передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім торговців* Позики використовували для розвитку торгівлі та видатків на споживання.
Найдавнішою формою податкових зобов'язань перед державою була данина - постійне і регулярне вилучення державою у населення частини його доходів через позаекономічний примус. Збирали данину шляхом "полюддя" - об'їзду князем із дружиною підвладного населення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарство Київської Русі (IX - середина XII ст.). Пам'ятки економічної думки. "Руська правда"“ на сторінці 2. Приємного читання.
