3. Змінилася організація сільськогосподарського виробництва. Склався тип господарства, що ґрунтувався на колонатній системі - основній формі землекористування та експлуатації, яка регулювалася державним законодавством. Пануючим типом відносин між власником і користувачем землі стала оренда: емфітевзисна - спадкове довготермінове користування чужою землею із правом продажу, фактично добровільне прикріплення людини до землі; на правах прекарія - дрібна, довготермінова оренда, обумовлена платежами та договорами; на правах патронату або комендації (від лат. commendation - передоручення), коли дрібні землевласники йшли під заступництво великих і втрачали землю, зберігаючи при цьому право залишитися на землі як її держателі. Фіксовані грошові платежі за оренду землі перетворилися на натуральну та відробіткову ренту. Таким чином, у рабовласницьких маєтках економічне значення доменіального господарства зменшилося, дрібних орендованих наділів - зросло. Кількість вільних орендарів та дрібних землевласників була незначною.
4. Змінився соціальний та економічний статус колонів - орендарів землі. До їх складу належали: вільні орендарі, прекаристи та командировані, вільновідпущеники; полонені варвари (римляни називали варварами народи поза межами Римської імперії, у тому числі кельтів, германців, слов'ян). Римське законодавство IV ст. прикріпило колонів до землі, надало право спадкового користування землею та зафіксувало орендну плату, розширило судову юрисдикцію власників землі. Колони втратили економічну самостійність, переходили разом із земельними наділами від одного власника до іншого. Закони дозволяли перетворювати їх на рабів. Разом з тим, колони зберігали громадянські права вільної людини.
5. Рабство втратило виробниче значення, залишилося у сфері домашнього господарства. Організація господарства на основі праці рабів стала непродуктивною та неефективною. Змінився соціальний і майновий статус рабів. Закони зобов'язували власників відпускати їх на волю, забороняли вбивати та продавати у гладіатори, надавали сімейне право, проступки раба передавали під юрисдикцію держави. Раби ставали власниками засобів виробництва, отримували земельні наділи (квазіколони). Вони були прикріплені до землі, оскільки заборонялось продавати рабів без землі, а землю - без рабів.
6. Погіршилося фінансове становище імперії у зв'язку з посиленням інфляційних процесів і дезорганізацією грошової системи, фіскальним гнобленням та зменшенням податкових надходжень, їх переведенням на натуральну основу. Починаючи з 212 р., податки платили всі громадяни Римської імперії незалежно від місця проживання. Відповідно до податкової реформи імператора Діоклетіана (284-305 рр.) було введено поземельний податок для громадян (крім громадян міста Рима) залежно від кількості та якості землі та худоби. Безземельні громадяни платили подушний податок. Стягувалися такі податки, як торговельний, хлібний, із сенаторів тощо. Держава проводила опис маєтків (землі, залежного населення). Організація фіскальної системи ґрунтувалася на відповідальності за збір податків землевласників, у містах - корпорацій ремісників і торговців.
7. Істотне значення мала господарська відособленість регіонів. Провінції стали центрами економічного життя імперії. Зменшилася кількість населення. Послаблювала позиції Риму криза влади.
Чинники, що спричинили кризу античної римської економіки:
o занепад політичного життя та політична нестабільність через внутрішній безпорядок і послаблення державної влади, передача частини функцій центральної влади на місця, наявність великої кількості докласових елементів у містах (люмпенів), повстання рабів;
o припинення загарбницьких війн, зменшення кількості та збільшення вартості рабів;
o сепаратизм провінцій, їх прагнення до політичної та економічної самостійності;
o нашестя варварів і розселення їх як підданих на території імперії, використання германських дружин для оборони держави, зосередження у руках германських королів військової та громадської (адміністративної, судової, законодавчої, фінансової) влади, утворення на території імперії варварських королівств.
У науковій літературі домінує позиція, що пізньоримська економіка III-V ст. н. е. - це період формування протофеодальних економічних відносин в рамках античної економіки. Сформувалося нове земельне право, коли поєднувалися право власності (привласнення і відчуження) та право вічного, спадкового надільного землекористування. Відбувався процес уніфікації різних категорій залежного населення. Колонат був передовою формою виробництва і забезпечував піднесення продуктивних сил. Зросла політична та соціальна могутність землевласників. Посилились аграризація та натуралізація господарства, економічна відокремленість маєтків, розрив економічних зв'язків між містом і селом, різними частинами
Римської імперії. Рабство збереглося лише в домашньому господарстві. Деякі дослідники стверджують, що римська економіка IV- V ст. була вже феодальною в умовах бюрократичної централізованої державності.
Частина вчених оцінює пізньоримську економіку як кризову, наголошуючи на руйнуванні ознак рабовласницької економіки та поширенні натурального господарства, заперечуючи значення колонатної форми господарства для розвитку феодалізму. Його становлення пов'язують з процесом трансформації варварської громади-марки.
У зв'язку із занепадом господарської та військової могутності Римської імперії у 395 р. н. е, відбувся її поділ на Західно-Римську (латиномовну) та Східно-Візантійську (грекомовну) імперії, в 476р. н. е. втратив свою владу західний імператор (в історіографії - це дата падіння Західно-Римської імперії). Германські королі на її території визнавали владу східного імператора, вважали себе його воєначальниками та адміністраторами, хоча фактично правили самостійно. До середини VI ст. на території Західно-Римської імперії вар" варські королівства: Лангобардське в Італії, Вестготське в Іспанії, Франкське у Галлії та Англо-Саксонське у Британії - стали незалежними.
Економічна думка Стародавнього Риму знайшла відображення у працях землевласників і рабовласників М. Катона, Л.Ю. Колумелли, М.Т. Варрона, Г. Плінія Старшого, присвячених проблемам поліпшення агрокультури, підвищення дохідності маєтку, організації праці рабів.
Марк Порцій Катон Старший (234-149 рр. дон. е.) у праці "Землеробство" узагальнив досвід і запропонував практичні рекомендації щодо підвищення дохідності рабовласницького маєтку. Землеробство, на його думку, є почесним заняттям, а знання та організаційні здібності власника маєтку визначають його дохідність. Необхідно регламентувати виробництво, використовувати необхідні агротехнічні засоби, обмірковувати умови передачі землі в оренду, організацію праці рабів, реалізацію надлишків виробленої продукції. З рабами радив поводитися жорстоко; раціонально використовувати їх працю через систему "уроків" (певного обсягу конкретної роботи), стимулювати старанність, молодих рабів виховувати в покорі, підтримувати в їх середовищі ворожість, поширювати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих та малих, карати за найменшу провину. Зразковим учений вважав багатогалузеве господарство, що забезпечує самодостатність маєтку, та одночасно виробляє товарні види продукції - виноград і оливки.
Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н. е.) залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких розкрив умови інтенсивного ведення сільського господарства. Визначив дві основні цілі землевласника: задоволення та користь (отримання доходу), для зростання яких необхідно враховувати рівень агрокультури та місцезнаходження господарства. Дослідник обґрунтував доцільність використання агрономічних наук, матеріальної зацікавленості рабів шляхом вільного режиму праці, поліпшення харчування і зменшення обсягу роботи. Пропонував використовувати працю найманих робітників. Критерієм прибутковості латифундій вважав вигідне вивезення продукції у сусідні регіони та можливість закупівлі необхідних товарів.
Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.) у 12-томній праці "Про сільське господарство", використовуючи праці грецьких і римських агрономів, проаналізував організацію господарства у рабовласницькому маєтку за умов кризових явищ. Автор наголошував на низькій продуктивності рабовласницької праці, пропонував організовувати сільськогосподарське виробництво на основі оренди землі вільними селянами-колонами, збільшувати обсяги товарного виробництва, впроваджувати досягнення науки, ефективно організовувати працю рабів.
Важливе значення мало поширення християнської релігії. Економічні погляди християнства базуються на концепції рівності всіх людей перед Богом, справедливості, соціальної, а не індивідуальної оцінки праці. З ідеєю рівності пов'язані принципи загального обов'язку працювати та розподіляти за працею: "Кожен отримує винагороду за свою працю". Засуджувалися лихварство, стягнення процентів за борги.
Із перетворенням християнства на панівну релігію з'явилися консервативні погляди, які виправдовували рабство, наявні порядки, проголошували необхідність покори і терпіння.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Господарство та економічна думка Стародавнього Риму. Криза античної економічної системи“ на сторінці 3. Приємного читання.
