Зберігалася землеробська громада. Трактат рекомендував вивчати традиції, звичаї та заняття членів громади, проводити державну політику підтримки її соціально-економічного життя. Встановлювалася система штрафів за образу громади, касти, поселення. На думку вчених, корпоративно-кастовий поділ населення, соціально-релігійні установки були однією з перешкод створення централізованої індійської держави.
В історії Стародавнього Китаю ранньоцивілізаційне суспільство виникло в середині П тис. до н. е. (XIV ст. до н. е.) в басейні річки Хуанхе в добу бронзи. Шань-Інська ранньополітична і ранньокласова цивілізація об'єднала соціальні організми номового типу. Значний вплив на її економічно-соціальний розвиток мали індоєвропейські племена, котрі володіли бронзоливарним виробництвом і кінними бойовими колісницями. Утвердилися влада-власність на матеріально-трудові ресурси та редистрибутивна система, пов'язані з пануванням натурального господарства. Проводилися колективні роботи, пов'язані з розливом річок. Господарство мало двосекторний характер: державно-палацовий і державно-общинний. Община була землеробською, селяни-общинники - основною продуктивною силою. Через високу вартість кольорової металургії з бронзи виготовляли озброєння, ритуальні речі, ремісничі інструменти, сільськогосподарські знаряддя праці залишалися з каменю, дерева і кістки. Палац як редистрибутивний центр зосереджував доходи з господарства правителя-вана, рентні платежі общин, данину із завойованих територій. У кінці XI ст. до н. е. князь племені чжою, який був васалом шань-інського царя, захоплює владу. Почалася епоха ранньополітичної та ранньокласової цивілізації Чжою (1027-771 pp. до н. е.). Економічно-соціальний розвиток характеризували ієрархія воєнно-політичної та соціальної структури на чолі з правителем-ваном, державне землеволодіння, надання спадково-службового землеволодіння чиновникам, певна адміністративно-господарська самостійність областей, дуалізм державно-палацового та державно-общинного господарства, система влади-власності та редистрибуції, натуральне господарство.
В "осьовий час" суспільний розвиток визначав процес переходу від ранньоцивілізаційних суспільств до традиційних цивілізацій.
Це був період "ворогуючих князівств". Упродовж VHI - середини ПІ ст. до н. е. утворилося вісім великих царств, які в історико-економічній літературі визначаються як станово-класові, з "державницьким способом виробництва".
Ієрархічна земельна і станова організація суспільства трансформувалася в централізовану державу з територіально-адміністративною системою. Для соціально-економічної системи були притаманні верховна влада-власність на землю бюрократично-адміністративного апарату, створення територіально-адміністративної системи управління, зростання економічного значення сільської громади і самостійності парцелярних домогосподарств, відчуження на рівні виробників земельних ділянок, формування великих землевласників (службовців) і орендарів, розвиток приватної власності і приватного підприємництва у промисловому виробництві та обігу, експлуатація у вигляді стягування ренти-податку (на орні землі у розмірі десятини, на гори і озера у розмірі 25 % від доходів, за місце на ринку, укладання торговельних контрактів тощо), поділ суспільства на стани власників засобів виробництва на приватних засадах і тих, які їх не мають. Використовували металеві знаряддя праці. Землю обробляли мотикою і плугом. Головною культурою був рис, вирощували просо, пшеницю, ячмінь, чай. Існувало трипілля, використовували органічні добрива, вели боротьбу зі шкідниками. Розвивалося шовківництво. Серед ремесел найбільшого розвитку досягли гончарство, ткацтво, металургія, будівельна справа. Будувались державні дороги, іригаційні споруди, канал між річками Хуанхе і Янцзи, Велика Китайська стіна. Добувались руда, вугілля, природний газ, сіль. Виникли мінова, потім грошова торгівля. Еквівалентом перших грошей були мушлі каурі, грошові знаки зі шкіри білого оленя тощо. У кожному місті проводились базари. Держава регламентувала якість і ціни товарів, базарну діяльність. Зовнішня торгівля була сухопутною та морською. Товари через Середню Азію експортували у Сирію, Європу. Торгували з Кореєю, країнами Індокитайського півострова. Вивозили ремісничі товари, фарфор, шовк. Ввозили дорогоцінні метали і каміння, килими, коней, верблюдів, мідь. Був заснований перший університет, складали географічні карти, винайшли сейсмограф і компас, голковколювання.
У ІІІ ст. до н. е. (256 р. до н. е.) китайські князівства були об'єднані в єдину державу Цінь, що проіснувала до 220 р. н. е. (правили представники династій Цінь і Хань). Імператор Цінь Шіхуан (259- 210 рр. до н. е.) з метою посилення держави заборонив передачу державної землі в умовне володіння, провів адміністративну реформу, запровадив "Табель про ранги", що закріпило ієрархію соціальної структури, але на відміну від Індії залишався високий рівень мобільності. У 8 р. н. е. відбулося селянське повстання. Реформи нового правителя-вана Мана охопили конфіскацію і перерозподіл земельних володінь, їх обмеження, було заборонено продаж землі та рабство, встановлено тверді ціни на базарах.
Економічна думка Стародавнього Китаю розвивалася у рамках основних течій суспільної думки, якими були конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, що протягом століть вели гостру полеміку з філософських, соціальних та економічних питань.
Засновником конфуціанства був Кун Фу-цзи (китайською "цзи" - учитель, мудрець, в європейській літературі Конфуцій) (551-497 до н. е.). Своє вчення Конфуцій виклав у формі бесід, що були видані його учнями під назвою "Лунь юй" ("Бесіди і міркування"). Конфуціанство обґрунтовує теорію природного права, яка стверджує, що першопричиною світу є Бог, який, створивши людей, більше не втручається в їхнє життя, тому людське суспільство розвивається за власними законами і пізнається людським розумом. Економічні погляди Конфуція ґрунтувалися на морально-етичному принципі гуманізму та вченні про ідеали, були спрямовані на моральне вдосконалення людини та зміцнення держави. Конфуціанство орієнтувало людину на працю не з метою особистого збагачення, а на благо суспільства. Моральна філософія має бути заснована на людяності, вірності обов'язку, справедливості, синівській шанобливості, великодушності, законослухняності. Конфуцій вважав становий поділ суспільства, соціальну ієрархію та існування рабства природними. Ідеальними є патріархально-родинні відносини, що становлять основу державного ладу. Держава є єдиною великою сім'єю, правитель - батько народу, якого він має зробити багатим і щасливим. Зважаючи на це, правитель повинен управляти народом не на основі законів і покарань, а за допомогою добропорядності, слугуючи прикладом високоморальної поведінки, на основі звичаєвого права; не обтяжувати народ важкими податками і повинностями; підвищувати морально-етичні норми та запроваджувати програму морального вдосконалення людини.
Подальшого розвитку конфуціанство набуло в поглядах Мен-цзи (372-289 до н. е.), який виправдовував поділ населення на зайнятих розумовою і фізичною працею, пов'язуючи соціальну нерівність з "небесною волею". Водночас Мен-цзи виступав на захист інтересів селян, закликаючи до відновлення общинного землекористування, збереження "колодязної системи", за якою вісім домогосподарств об'єднуються у громаду, обробляють свої наділи та громадський наділ, врожай з якого віддається державі, а також за скасування важких податків. Мислитель розробив принципи успішного управління державою.
Паралельно з конфуціанством розвивався даосизм, основоположником якого був Лао-цзи (604-517). Основні ідеї викладені в книзі "Дао де цзин". Згідно з даосизмом в основі суспільного розвитку лежить небесне "дао" як першооснова і сутність людського буття, що відображає природний хід речей, споглядання життя, обмеження бажань, майнову рівність у суспільстві. Лао-цзи заперечував державне управління, пропагував принципи невтручання у суспільний розвиток, засуджував соціальну нерівність, заперечував теоретичні знання та можливості людського пізнання, ідеалізував первісний природний стан речей, до якого закликав повернутися. На відміну від конфуціанства практична діяльність оцінювалася як фактор, який відволікає від аскетичного самовдосконалення.
Школа легістів (законників) виникла і розвивалася як течія суспільної думки у боротьбі з конфуціанством. Найвідомішими представниками легізму були Лі Куй (424-386 до н. е.) і Шан Ян (Гунь Сунь Ян, 390-338 до н. е.). Легісти заперечували твердження конфуціанства про пріоритетність морально-етичних норм, були прихильниками політичної централізації, обґрунтовували необхідність державного управління на основі досконалого законодавства, нагромадження багатства у скарбниці, реформування економіки. Вони висунули ідею державного регулювання товарних цін на продукцію сільського господарства шляхом збільшення пропозиції на ринку продовольства за державними цінами, залучення до примусової праці нероб, введення єдиного земельного податку, заборони спекуляції зерном, впровадження державної монополії на виробництво і торгівлю залізом і сіллю, введення кругової поруки при сплаті податків.
Ідеї легістів знайшли відображення у реформах філософа і державного діяча Шан Яна, що мали характер аграрного перевороту: проголошувались приватна власність на землю з дозволом її купівлі-продажу, відміна відробіткової форми податків, земельний податок залежно від розміру наділу.
З критикою конфуціанства виступили представники вчення моїзму, засновником якого був Мо Ді-цзи (473-381 до н. е.). Вони заперечували становість та привілеї знаті, проповідували природну рівність людей, всезагальне виробництво, участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників.
Автори колективного трактату "Гуань-цзи" (збереглося 76 з 500 праць вчених), написаного в IV ст. до н. е., розглядали переважно питання ефективного державного управління економічним життям. Завдання правителя - зробити державу багатою, а людей щасливими. З цією метою у трактаті рекомендувалося: регулювати ринок, впливати на внутрішні ціни через масову закупівлю товарів у період, коли вони дешеві, і створювати накопичувальні фонди, щоб при нестачі товарів і дорожнечі випускати їх на ринок та збивати ціни, ввести пільгові кредити для землеробів; заперечувалися прямі податки як шкідливі, пропонувалося ввести податок на споживання солі та заліза. Автори "Гуань-цзи" писали про стихійні закономірності ринку, коливання попиту та пропозиції, натуральне та товарне господарство, нормовану емісію грошей. Праця була проголошена джерелом багатства держави. Ідеї китайських мислителів були основою реформ, які проводив імператор Цінь Шіхуан.
Економічна система, що склалася у цивілізаціях Стародавнього Сходу, проіснувала, зберігаючи принципові характеристики, до середини XX ст. н. е. Економічний розвиток отримав назву "східна стагнація".
Західна цивілізація та господарський розвиток античних держав
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економіки та економічної думки» автора Козюк В.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Східна цивілізація та її характеристика в "осьовий час"“ на сторінці 2. Приємного читання.
