Розділ 1. РИНКОВІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ у першій половині XX ст. (1914-1940-роки)

У 1920 р. США, населення яких становило 6 % від світового, виробляли понад половину світової промислової продукції, 1/2 вугілля, 2/3 нафти, 3/5 чавуну і сталі, 85 % автомобілів.

У Великій Британії різко зменшилися основні показники: національного багатства - на половину; промислового виробництва - на 20 %; експорту товарів - удвічі. Розвивалися лише галузі, що працювали на військову промисловість (металургійна, хімічна, виробництво зброї). Згідно зі статистичними даними, Велика Британія втратила 743 тис. осіб убитими, в ній збільшилися видатки на військові потреби з 19 % від національного доходу в 1914 р. до 56,3 % у 1916 р., загальні витрати становили близько 11 млрд ф. ст., внутрішній державний борг збільшився у 12 разів і досяг 7,8 млрд ф. ст., зовнішній борг - 1,15 млрд ф. ст., з яких 850 млрд ф. ст., або 4 млрд дол., - це борг перед США (виплати становили до 40 % від держбюджету країни впродовж багатьох років). Світова фінансова столиця з м. Лондона перемістилася в м. Нью-Йорк.

Державна політика спрямовувалася на примусове кооперування підприємств. Для вирішення продовольчої проблеми було введено державну закупівлю сільськогосподарської продукції у фермерів за вигідними цінами, встановлено мінімальні зарплати найманим працівникам. Це сприяло збільшенню орних земель на 1,5 млн га і врожаю зернових на третину, проте країна продовжувала імпортувати продовольство. У 1916 р. створено державно-громадський орган - Федерацію британської промисловості, що об'єднала тисячі фірм для боротьби з іноземними конкурентами за ринки збуту та сировини. У 1920 р. виникла Британська асоціація банкірів.

За Версальським мирним договором, Велика Британія як країна-переможниця отримала значну частину репарації з Німеччини для покриття господарських витрат, збільшила за рахунок Німеччини і Туреччини свої колонії, територія яких досягла 35 млн кв. км, а населення - близько 450 млн осіб.

Загалом Велика Британія послабила позиції у світовому господарстві та міжнародних економічних зв'язках.

У Франції загальні втрати під час війни оцінюються в 134 млрд золотих франків, з них людські втрати становили: убитих - 1,4 млн осіб; покалічених - 0,7 млн осіб, тобто понад 10 % працездатного населення. Німеччина окупувала і зруйнувала господарство 10 найрозвиненіших департаментів Франції. За 1914-1918 рр. промислове виробництво скоротилося на 40 %, сільськогосподарське - на третину, експорт - майже на половину. Пришвидшилася індустріалізація економічно відсталих південних департаментів. Нестача палива і сировини змушувала промисловців інтенсифікувати виробництво шляхом упровадження нових техніки і технологій, раціоналізації виробництва. Країна імпортувала значну частину сільськогосподарської продукції. Величезні витрати на військові потреби підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала відігравати роль світового кредитора, особливо після втрати інвестицій (приблизно 4 млрд дол.), вкладених у Російську імперію. Загальний державний борг у 1920 р. становив 300 млрд франків, з них 62 млрд фр. (7 млрд дол.) - це зовнішній борг (США та іншим країнам).

Версальський договір зміцнив позиції французької економіки. Тільки Лотарингія постачала залізної руди стільки, скільки вся

Франція, а окупована німецька Саарська область забезпечувала країну кам'яним вугіллям. Це компенсувало втрати Франції та сприяло піднесенню її економіки.

Для Німеччини економічні наслідки Першої світової війни були найважчими. Витрати становили 150 млрд марок, а нагромаджені за роки війни ресурси - лише 35 млрд марок. Державний борг збільшився з 5 до 160 млрд марок. Було вбито і покалічено 7,5 млн осіб. У 1918 р. порівняно з 1913 р. обсяги промислового виробництва скоротилися на 43 %, сільськогосподарського - на 35-50 %, національне багатство зменшилося удвічі. У 1916 р. почався голод. Блокована країнами Антанти Німеччина експортувала лише 1/3 необхідних продуктів харчування. Катастрофічно зростав державний борг. Скоротилася реальна заробітна плата, робочий день становив 12-14 годин. Держава взяла під контроль виробництво і розподіл. У 1915 р. уряд сприяв утворенню синдикатів у вугільній, цементній, алюмінієвій, взуттєвій галузях промисловості. У 1916 р. так звана програма Гінденбурга (головнокомандувача німецької армії) узаконила державне втручання в економіку країни. Було запроваджено загальну трудову повинність, карткову систему, державне кредитування промисловості. Економічне становище держави погіршили умови Версальського договору.

Німеччину зобов'язали сплатити контрибуцію (репараційні виплати) країнам-переможцям у сумі 132 млрд золотих марок, у тому числі в перші два роки - 20 млрд марок (золотом, товарами, природними ресурсами, обладнанням тощо). Франції було повернуто Ельзас і Лотарингію, передано вугільні шахти Саарської області (управляти нею 15 років зобов'язали Лігу Націй). Округи Мальмеді, Ейтен і Морене отримала Бельгія, північну частину Шлезвігу - Данія, м. Мемель (Клайпеда) у 1923 р. - Литва, частину Помор'я, м. Познань - Польща, м. Гданськ було оголошено "вільним містом". Німеччина мала визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. У 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рурську область, що дало змогу вивозити з Німеччини вугілля і метали. У зв'язку з демілітаризацією заборонялося виробляти складну військову техніку. Німецькі колонії площею 3 млн кв. км і з населенням 13 млн осіб поділили Велика Британія, Франція, Японія та Бельгія. Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 тис. осіб. Німеччина втратила 1/8 території, на якій проживало 10 % населення, 3/4 родовищ залізних руд, 50 % національного багатства. Країни Антанти отримали необмежене право займатися в цій державі економічною діяльністю. На певний час Велика Британія та Франція позбулись сильного економічного конкурента.

Оцінюючи рішення Версальського договору, англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), радник Британського казначейства та учасник Версальської конференції" різко розкритикував його умови. У статтях "Економічні наслідки Версальського мирного договору" та "Перегляд мирного договору" (1919) визнав непомірними репараційні вимоги до Німеччини, запорукою стабільності вважав їх зменшення та надання позики США, зняття блокади з Росії, відновлення порядку та влади в Німеччині як протидії російській революції. Англійський уряд усунув вченого з державної служби, але наступні американські програми допомоги Німеччині Ч. Дауеса і К. Юнга використали пропозиції Дж.М. Кейнса.

Перша світова війна спричинила дезінтеграцію міжнародної економіки як системи світового господарства та міжнародних економічних відносин. Кількісно зменшилися міжнародні економічні відносини, були зруйновані механізми та інструменти державної взаємодії, почалися автаркічні процеси у національних економіках. На території Російської імперії розпочався процес становлення соціалістичної системи господарства, що не вписувалася у світогосподарські процеси. У міжвоєнний період міжнародні економічні відносини характеризували: формування валютно-фінансової квазі-системи; зменшення темпів зростання міжнародної торгівлі, зміна лідерів, географічні та структурні зміни.

Відновлення економіки Європи відбувалося за допомогою фінансових і монетарних інструментів. США в 1919 р. повернулися до золотого стандарту. На міжнародних конференціях у Брюсселі (1920) і Генуї (1922) були ухвалені рішення про доцільність повернення до фіксованого золотого паритету. Країни Європи впродовж 1924-1929 рр. стабілізували національні валюти (на основі довоєнного паритету або певного процента від довоєнної вартості). Вони прив'язали свої валюти до золота шляхом запровадження модифікованої, так званої "урізаної", форми золотого стандарту - золотовалютної або золотозливкової. За золотовалютною формою центральні банки розмінювали банкноти на іноземну валюту (девізи), що конвертувалася на золото. Такою валютою були долари США та англійські фунти стерлінгів. У 1925 р. Велика Британія і Франція запровадили золотозливковий стандарт, коли центральні банки обмінювали банкноти лише на зливки золота вагою 12,5 кг. У ході економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт було відмінено у Великій Британії (1931) і США (1931), оскільки вій не міг обслуговувати світогосподарські зв'язки. Для міжнародних розрахунків і як резерви платіжних коштів використовували золото, долари США та англійські фунти стерлінгів.

У1931 р. створено "стерлінговий блок" - валютне угруповання, в межах якого всі міжнародні розрахунки прив'язували до фунта стерлінгів. Країни-учасниці (члени Британської імперії, крім Канади, а також Нідерланди, Португалія, Греція, Туреччина, Аргентина, Бразилія, Болівія, Парагвай) були зобов'язані передавати свої валютні резерви в загальний резервний банк у Лондоні. Учасники блоку девальвували свої валюти одночасно з фунтом стерлінгів. Він обслуговував половину світового товарообороту.

У 1930-х роках світова економіка поділилася на квазіавтаркічні блоки. За ухвалами Всесвітньої конференції 1933 р., фактично утворилися регіональні валютні зони:

o золота - на чолі з США;

o стерлінгова - з центром у Великій Британії;

o валютного контролю Центральної та Південно-Східної Європи із домінуванням німецької марки;

o єни - з домінуванням Японії на Далекому Сході.

У 1936 р. валютна угода між Францією, Великою Британією та США закріпила принцип керованих валютних курсів. У 1930-х роках створено Банк міжнародних розрахунків (БМР) із штаб-квартирою у м. Базель (Швейцарія).