Розділ 1. РИНКОВІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ у першій половині XX ст. (1914-1940-роки)

Програма Народного фронту охопила комплекс соціально-економічних реформ. Згідно з угодою між Загальною конфедерацією праці та підприємцями збільшували заробітну плату, визнавали профспілки та інститут цехових старост, встановлювали 40-годинний робочий тиждень, надавали оплачувані відпустки, визнавали принцип колективних договорів, організовували громадські роботи. Крім цього, пропонували в інтересах виробників здійснити регулювання закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, фінансову підтримку селянських кооперативів, переглянути плату за торгові приміщення, захистити інтереси дрібних рантьє, радикально реформувати систему оподаткування. Економічна програма Народного фронту була законодавчо закріплена рішеннями парламенту.

Уряд Л. Блюма реалізував окремі пункти програми: було підвищено заробітну плату державним службовцям і шахтарям; збільшено пенсії; організовано громадські роботи; ліквідовано податок з виплат у зв'язку з безробіттям, для дрібних підприємств встановлено податок з обігу 2 %, для великих - 6 %, збільшено податки на великий спадок, доходи акціонерних товариств; встановлено контроль за діяльністю Французького банку; проведено націоналізацію залізниць, частково військової промисловості; створено Національне зернове бюро, що регулювало ціни та закуповувало сільськогосподарську продукцію за цінами, вищими за ринкові.

Виконання програми призвело до дефіциту державного бюджету. В лютому 1937 р. кабінет Л. Блюма оголосив "паузу" в її проведенні. Негативне значення для господарства Франції мала нова економічна криза, що почалася в другій половині 1937 р. Новий кабінет К. Шотана (1937-1938) істотно скоротив бюджетні витрати, провів девальвацію франка. На початку 1938 р. палата депутатів більшістю голосів відхилила проект нового трудового статуту (хартії праці).

Кабінет Л. Блюма, повернувшись до влади у березні 1938 р., за рахунок скорочення соціальних асигнувань пришвидшив невідкладні військово-оборонні роботи. Розроблялися заходи, спрямовані на збільшення податку з капіталу понад 150 тис. фр., надприбутку оборонних підприємств, встановлення контролю за валютними операціями, імпортом тощо. Це викликало невдоволення великих фінансових і промислових кіл, до влади прийшов кабінет Б. Даладьє (1938-1940), що остаточно припинив діяльність Народного фронту.

Таким чином, у Франції політика державного регулювання економіки будувалася на основі розвитку державного сектору, використання державного бюджету, розв'язання соціальних проблем.

Загалом господарство передвоєнної Франції характеризувалося:

o зменшенням частки країни у світовій промисловій продукції з 7 % у 1913 р. до 4 % у 1937 р. Одна з причин - технічна відсталість промисловості. Середній вік машин становив 25 років, а у Великій Британії - 7-8, США - 5-7, Німеччині - 3-4 роки;

o збереженням дрібного виробництва, де працювало 40 % працівників, переважно висококваліфікованих фахівців;

o концентрацією фінансово-кредитних установ. У1939 р. 6 банків контролювали 86 % усіх капіталів країни;

o участю французьких компаній у міжнародних монополіях. До початку Другої світової війни успішно діяли 40 франко-німецьких картелів;

o скороченням обсягів зовнішньої торгівлі, що на кінець 1930-х років становили 70-80 % від рівня 1912 р. Частка Франції у світовій торгівлі зменшилася до 5 % (у 1913 р. - 7,7 %);

o знеціненням франка, відпливом капіталів із країни. Лише в 1936-1938 рр. із Франції вивезли 100 млрд фр. Унаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку (з 67,6 до 36,8 млрд фр.). Знизився курс продажу акцій на біржах, відбулася емісія облігацій, інших цінних паперів, зменшилися вклади громадян у банки;

o зміною географії закордонних інвестицій. Якщо в 1913 р. 65 % інвестицій спрямовували в Європу, а 10 - у колонії, то у 1939 р. відповідно 26 і 31 %;

o повільною індустріалізацією сільського господарства. Хоч обсяги виробництва порівняно з 1913 р. зросли на 10 %, Франція ввозила продукти харчування з-за кордону;

o мілітаризацією економіки: у 1938 р. видатки на військові потреби становили 75 % від загальнодержавних.

У Німеччині світова економічна криза 1929-1933 рр. різко погіршила економічне становище. Негативну роль відіграло зменшення іноземних інвестицій, надходження котрих після відміни плану Юнга припинилися. Кульмінаційним моментом кризи був 1932 р. Порівняно з 1929 р. промислове виробництво скоротилося на 40 %, у важкій промисловості - на 69-70 %, сільськогосподарське - на 31 %, зовнішня торгівля - на 60 %, збанкрутувало 68 тис. підприємств, продано за борги 560 тис. селянської землі. На початок 1933 р. 9 млн німців були безробітними, лише третина працюючих була зайнята повний тиждень.

Поглиблення економічної кризи, орієнтація державних і монополістичних кіл на економічну програму Націонал-соціалістичної партії спричинили встановлення 30 січня 1933 р. фашистської диктатури. Економічну політику фашистської Німеччини характеризували яскраво виражений етатизм, спрямованість на розв'язання завдань економічного зростання, повернення втрачених територій і ринків, розширення кордонів держави, прагнення завоювати світ.

Основні напрями економічної політики

o Створення системи центральних і територіальних державних органів господарського управління: міністерства економіки, Генеральної ради німецького господарства, Імперської економічної палати, територіальних (18) господарських палат, Організації промислового господарства, що поділялася на сім галузевих імперських груп (промисловість, енергетика, торгівля, ремесло, банківська і страхова справи, транспорт). Підприємницькі союзи Німеччини об'єдналися в асоціацію "Імперський стан німецької промисловості'. Сільське господарство контролював "Імперський стан з харчування". У середині 1933 р. уряд Німеччини прийняв закон про примусове картелювання економіки. Відповідно до Закону про підготовку до органічної побудови німецького господарства (1934 р.), міністр економіки одержував повноваження щодо створення, закриття або злиття господарських об'єднань, призначав їх керівників.

o Мілітаризація економіки. Аналіз так званих суспільних інвестицій свідчить про зростання щорічних інвестицій на військові потреби. За 1932-1938 рр. вони зросли в 25 разів і досягли 75 % державного бюджету. Дані про суспільні інвестиції в Німеччині наведені табл. 1.1.