Розділ 1. РИНКОВІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ у першій половині XX ст. (1914-1940-роки)

У світовій торгівлі впродовж 1913-1937 рр. загальні темпи зростання зменшилися до 14 % порівняно з 40 % за 1881-1913 рр., а обсяги торгівлі в розрахунку на душу населення відповідно до 3 % з 34 %. У 1920-х роках міжнародна торгівля розвивалася швидше, ніж виробництво, але за 1929-1937 рр. обсяг світової торгівлі становив 96 %, а промислового виробництва - - 104 %. Європа продовжувала домінувати у світовій торгівлі, однак її частка зменшилася з 62 % в 1913 р. до 52,4 % у 1937 р. Відповідно зросло значення США і Канади з 13,2 % до 15,5 % та країн Азії, Африки й Океанії з 17 % до майже 25%.

У структурі експорту частка готової продукції залишалася на рівні 36 %, продуктів харчування становила 23-27 %, сировини сільськогосподарської - 22-21 %, мінералів 14-19,5 %.

У структурі експорту готової продукції обсяги продажу машинобудівної галузі зросли з 19,6 % у 1913 р. до 30,2 % у 1937 р., частка текстилю зменшилася з 28,2 до 18,2 %. Лідером світового експорту готової продукції були США (20 %), частка Великої Британії, Франції та Німеччині зменшилася до 52 %. У 1930-х роках були підписані регіональні торговельні угоди, що призвело до сегментації світового ринку, послаблення цілісності світової економічної системи.

1.2. Уповільнення економічного розвитку провідних індустріальних країн Європи та США в 1918-1928 рр.

Післявоєнний етап (1918-1923) характеризується кризовими явищами в економіці, глибина яких залежала від наслідків війни, політико-соціального та економічного розвитку, національних особливостей. Важливу роль відігравали загальні чинники: диспропорція галузевої структури, зменшення виробничих потужностей, конверсійні процеси, обмеженість інвестицій, гіпертрофована система державного регулювання, економічна експансія США тощо.

На етапі стабілізації (1924 - жовтень 1929) зростали темпи економічного розвитку і валові обсяги промисловості та торгівлі, модернізувалися старі та пришвидшено розвивалися нові галузі, зміцнювалися національні валюти. Економічна політика характеризувалася зменшенням втручання держави в економічне та соціальне життя країни.

У США високу господарську кон'юнктуру американської економіки змінила економічна криза, що почалася влітку 1920 і тривала до весни 1921р. Обсяги промислової продукції скоротилися на 32 %, доходи фермерів - на 40 %, кількість безробітних сягала 5 млн осіб, було зафіксовано 52 тис. комерційних банкрутств. Але вже в 1923 р. почалося економічне зростання й активізація виробництва.

Етап 1924-1929рр. в історії американської економіки був часом ''проспериті" - економічного піднесення. Відбувся процес оновлення основних засобів виробництва на базі розвитку фундаментальних досліджень, технічно-технологічного переоснащення, стандартизації, впровадження наукової організації праці; розпочалося нове будівництво, пришвидшився розвиток нових галузей (хімічної, електричної, приладобудівної, автомобільної, радіотехнічної); країна перетворилась у світовий фінансовий центр, почалася економічна експансія.

Загальний обсяг промислового виробництва збільшився за 1924- 1929 рр. на 48,5 %, 1913-1929 рр. - на 70-88,5 %. За 1924- 1929 рр. виплавлення сталі зросло на 58,5 %, видобуток нафти - на 80, виробництво електроенергії - на 90 %, автомобілів - у 5,6 разу, продуктивність праці - на 43 %, роздрібний товарооборот - на 33 %. Набув поширення споживчий кредит, вартість якого в 1929 р. становила 6,4 млрд дол. Загальна вартість акцій лише на Нью-Йоркській біржі зросла за 1925-1929 рр. утричі, з 27 до 87 млрд дол.

США здобули першість у світовій торгівлі. Вартість товарного експорту збільшилася вдвічі. Наприкінці 1929 р. інвестиції за кордон досягли 27,7 млрд дол., з них у Західну Європу - 1,35 млрд дол. Американський капітал контролював економіку 14 держав Латинської Америки (з 20 незалежних), 1/3 гірничорудної промисловості Канади, американські інвестиції в яку перевищували англійські в 4,5 разу. Використовуючи плани Дауеса та Юнга, США контролювали промисловий потенціал Німеччини.

У результаті економічного зростання збільшився національний дохід на 17 %, прибутки монополій - до 55,5 млрд дол., або в 3,5 разу, порівняно з періодом Першої світової війни. США виробляли 48 % світової промислової продукції, на 10 % більше, ніж усі індустріальні країни разом. На фоні загального економічного процвітання такі галузі, як вугледобувна, суднобудування, текстильна, швейна, розвивалися повільно.

В аграрній економіці почався період машинного сільськогосподарського виробництва. Впродовж 1920-1929 рр. кількість тракторів збільшилася з 246 до 920 тис, зернових комбайнів - із 4 до 61 тис, вантажних автомобілів - з 139 до 900 тис. Однак тракторами, за американською статистикою, у той час були забезпечені лише 13,5 %, а комбайнами - 1 % господарств. Фермери застосовували техніку, мінеральні добрива, досягнення агрономічної науки.

Пришвидшився процес витіснення дрібних виробників. За 1920-1922 рр. втратили право власності 450 тис. фермерів, за 1924-1929 рр. - ще 547 тис, або 8,7 % від загальної кількості.

У Великій Британії стан економіки впродовж 1919-1929 рр. оцінюється в економічній літературі як депресивний. У 1919- 1921 рр. спостерігалася економічна криза. Обсяги валового національного продукту зменшилися на 12 %, промислове виробництво - на третину, оптові ціни - на 36 %. Політика післявоєнної конверсії пов'язана зі зменшенням ролі держави в економіці. Проте після денаціоналізації військових заводів у руках уряду залишилося підприємств у 4 рази більше, ніж до війни. У1921 р. уряд частково відновив контроль за залізницями, зменшив непрямі податки (акцизні збори на чай, цукор та інші продукти), розширив соціальну допомогу. Активізувався процес концентрації капіталу. В1921 р. 2 % власників володіли 64 % національного багатства.

Загалом до 1924 р. обсяг промислового виробництва становив лише 91 % від 1913 р. Довоєнного рівня промислового виробництва було досягнуто лише в 1929 р. Частка країни у світовому промисловому виробництві зменшилася за 1913-1929 рр. із 15 до 10 %.

Структура промисловості базувалася на "старих" галузях1 (металургійній, вугледобувній, суднобудівній, текстильній), що працювали на застарілому обладнанні, скоротивши виробництво на 18- 55 %. Зростання в 2-6 разів характеризувало авіаційну, автомобільну, електротехнічну галузі, однак вони становили лише 10 % від усього обсягу індустрії, а отже, не визначали основні тенденції економічного розвитку. Раціоналізація виробництва (конвеєрна система, масове і стандартне виробництво) відбувалася у нових галузях. Завдяки зростанню інвестицій англійських корпорацій розвивалася промисловість у домініонах (Індії, Австралії, Канаді, Південній Африці, Новій Зеландії).

Посилилися процеси монополізації, що охопили всі галузі, особливо радіо- й електротехнічну, автомобільну, гумову, металургійну, бавовняну. Виникло понад 40 трестів, що контролювали 80- 90 % виробництва конкретної продукції. Визначилося лідерство п'яти найбільших банків. Але за рівнем монополізації Велика Британія продовжувала відставати від США і Німеччини. Вона продовжувала втрачати позиції у світовій торгівлі. її частка в 1929 р. зменшилася до 11 %, в експорті - до 12,5 % (у 1913 р. становила відповідно 14 % і 15,3 %). Англійські товари на світовому ринку втратили конкурентоспроможність. Японці переважали англійців у торгівлі текстильними виробами, німці та поляки - за експортом кам'яного вугілля, американці - продукцією найновіших галузей промисловості. Велика Британія зберегла ринок високоякісних і дорогих товарів.

Уряд намагався зберегти лідерство у банківській сфері та зміцнити національну валюту. В 1926 р. було відновлено золотий паритет фунта стерлінгів. Його вартість становила 4,86 дол., що відповідало довоєнному співвідношенню англійської та американської валют. У підсумку доходи банків збільшилися, а промисловців - зменшилися у зв'язку зі зростанням ціни на англійські товари за кордоном.

Негативним чинником післявоєнної економіки була її залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. У країну ввозили понад 60 % харчових продуктів, 100 % бавовни, 2/8 залізної руди, 9/10 вовни тощо. Дисбаланс між імпортом і експортом негативно впливав на загальний стан господарства держави.

У Франції повоєнна економічна криза затягнулася до 1921 р., депресивний стан в економіці тривав до 1924 р. У 1921 р. індекс промислового виробництва становив 55 %, сільськогосподарського - 77 % від рівня 1913 р., ціни на продовольство та товари народного споживання зросли в 5-7 разів. Антикризові заходи сприяння розвитку важкої промисловості, державному розподілу сировини, замовлень і робочої сили, продажу державних підприємств приватним особам давали змогу регулювати взаємовідносини між підприємцями і працівниками, ліквідовували карткову систему.