Розділ «2.3. Особливості змішаних економічних систем індустріально розвинених країн світу. Теорії трансформації ринкової економіки»

Ф.А. Хайєк у 1974 р. за основоположні праці з теорії грошей і економічних коливань, а також глибокий аналіз взаємозалежності економічних, соціальних та інституціональних явищ отримав Нобелівську премію з економічних наук.

Упродовж першого післявоєнного десятиліття у Франції остаточно утвердилась національна школа економічної теорії під керівництвом Моріса Фелікса Шарля Алле і Жака-Леона Рюефа.

Ж.Л. Рюеф (1896-1979) у 50-ті pp. XX ст. брав участь у розробці теоретичних основ економічної політики Ш. де Голля. У подальшому діяльність Ж.Л. Рюефа з лібералізації французької економіки та пропагування ліберальних цінностей забезпечила йому значний вплив на економічну політику трьох наступних урядів країни. В основній праці цього періоду "Суспільний порядок" (1945) вчений обстоює так звану "ринкову цивілізацію", яка спирається на саморегулювальний потенціал ринку, зумовлений процесом врівноваження цін та стабільністю грошового обігу за умов вільної конкуренції. У 1960 р. групою експертів на чолі з Ж.Л. Рюефом було проголошено доповідь "Про перешкоди економічній експансії", в якій обґрунтовувалася потреба створення і стимулювання важелів державної підтримки ринкової саморегуляції".

Професор Паризького університету М.Ф.Ш. Алле (1911-2005) на той час уже опублікував свої відомі праці: "У пошуках економічної дисципліни" (1943), "Чиста економічна теорія і соціальний оптимум" (1945), "Економіка і процент" (1947), "Багатство чи злидні" (1946), "Трактат з чистої економічної теорії" (1952), "Управління націоналізованими вугільними шахтами і економічна теорія" (1953), "Єдина Європа. Дорога до процвітання" (1959)1. Його теоретичні дослідження і практичні розробки заклали основу успішної реалізації французького симбіозу неолібералізму-дирижизму.

Вихідним положенням загальної філософської позиції М.Ф.Ш. Алле є поєднання економічної ефективності й соціальної справедливості - двох протилежних начал соціально-ліберальної моделі економіки, яка аналізувалася як найбільш адекватна сучасним вимогам суспільного устрою.

У чому полягає зміст концепції М.Ф.Ш. Алле? Вчений наголошує, що у демократичному гуманному суспільстві вищою метою і центром уваги є людина. Економіка не є самоціллю суспільного розвитку, її головне завдання - задоволення людських потреб. Критерієм суспільного прогресу слід вважати зростання чистого використовуваного доходу на душу населення. Одночасно вчений дотримується думки, що ефективною може бути тільки конкурентна економіка. Будь-яке централізоване і авторитарне планування призводить лише до значних втрат як виробництва, так і добробуту. Причина полягає у відсутності приватної власності, без якої не може бути політичної й економічної свободи. Водночас реальність полягає в тому, що економіка ринків не віддільна від інституційних рамок, у межах яких вона працює, і передбачає строге дотримання правил.

Розв'язання проблеми поєднання ефективності й соціальної справедливості М.Ф.Ш. Алле вбачає за такими основними позиціями.

Економічна ефективність - вихідна й обов'язкова умова вирішення всіх соціальних завдань, розквіту культури і цивілізації. Стану максимальної ефективності можна досягнути тільки на основі функціонування економіки ринків. Головні умови - достатня інформація, децентралізація рішень і самостійність, зацікавленість у пошуку й реалізації найбільш ефективних рішень, конкуренція.

Розподіл доходів має відповідати двом умовам: стимулювати ефективність і бути соціально прийнятним. Справедливість розподілу неможливо визначити заздалегідь. Потрібно займатись спостереженнями й аналізом усієї сукупності факторів життя суспільства, вивчати реальні прагнення людей, щоб забезпечити соціально-політичний компроміс; видозмінювати розподіл доходів як у політично бажаному напрямі, так і не послаблюючи функціонування економіки ринків.

Перерозподіл доходів здійснює тільки держава, сфера її компетенції, за М.Ф.Ш. Алле, - це фінансування й задоволення колективних потреб; визначення інституційних правил (антимонопольне законодавство, законодавство про компанії, про тривалість робочого дня, соціальне забезпечення тощо); кредитно-грошова політика; вплив на купівельну спроможність населення з метою відновлення конкурентного механізму; забезпечення стабільності й безпеки. Необхідно розробити заходи реформування наявних економічних відносин, мета якого - забезпечити простір дії ринкових конкурентних відносин та усунути незароблені доходи. Він вважає, що не можна відмовлятися від відмінностей у доходах, але необхідно проводити реформи податкової, кредитної і грошової систем, щоб протидіяти утворенню незароблених доходів: надприбутків на земельну власність, чистих процентів на капітал, прибутків від інфляції, від монопольного становища чи політичних махінацій.

2.3.4. Особливості змішаних економічних систем провідних країн світу

Економічні системи країн Західної Європи у 50-80-х роках XX ст. характеризують як змішані соціально-ринкового типу, що поєднують три засадничі механізми: конкурентно-ринковий, державного регулювання та корпоративістських інституцій. Важливим функціональним елементом змішаної економіки є держава, значення якої виявляється у таких чинниках.

Зростала державна форма власності. В економічно розвинених країнах 15-25 % національного багатства країн належало державі. Вона стала важливим виробником і споживачем промислової продукції та послуг.

Основною формою державного регулювання була фінансово-бюджетна. Бюджет, згідно з кейнсіанською теорією, виконував фіскальну, стабілізаційну та регулятивну функції. Частка державних видатків у ВВП економічно розвинених країн збільшилася в середньому з 8-10 % у 1913 р. до 18 % у 1960 р. Держава посідала провідне місце у споживанні промислових товарів і послуг. Велике значення у державному регулюванні мали податкові стимули: пришвидшена амортизація, зменшення податкових ставок, звільнення від сплати податків тощо. Валютні кризи спричинили втручання урядів економічно розвинених держав у валютно-фінансові відносини.

Державні капіталовкладення спрямовувалися переважно в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і розподіл електроенергії, водо- і газопостачання, транспорт, сферу нематеріального виробництва. Надавалися інвестиційні субсидії, позики для розвитку конкурентоспроможних галузей, модернізації та раціоналізації традиційних. Значні кошти витрачалися на військові замовлення. У 1970 р. у США частка витрат на військові потреби у федеральному бюджеті становила 40 %, в бюджеті Японії - 7,1, ФРН - 23,7, Великої Британії - 13,7, Франції - 16,7 %.

У Великій Британії склалася неотатистська модель змішаної економіки, що ґрунтувалася на втіленні в життя кейнсіанських принципів. Значну роль відігравала політика державного регулювання економіки.

У результаті націоналізації, проведеної двома лейбористськими урядами (1945-1951 і 1964-1970 рр.), було створено впливовий державний сектор. Були націоналізовані підприємства суднобудівної, автомобілебудівної, металургійної, електроенергетичної галузей промисловості. У 1970 р. державний сектор охопив 19 % зайнятих, виробляв 12 % ВВП і 10 % ВНД країни, майже 20 % промислової продукції. Поширилася практика створення державно-приватних компаній. Уряд лейбористів, що перебував при владі в 1960-1970 рр., проводив політику низьких цін на продукцію націоналізованих галузей. Слід зазначити, що було націоналізовано галузі, від діяльності яких значною мірою залежала ефективність суспільного відтворення. Тому державні капіталовкладення обслуговували зазвичай загальнонаціональні потреби економіки, їхня частка в інвестиціях у 1970 р. досягла 45,8 %, понад 1/3 вкладали в модернізацію обладнання.

Держава була потужним споживачем суспільного продукту. Більш ніж 1/2 бюджетних коштів виділяли на поточні витрати на товари і послуги (майже 20 % у ВНД країни). Значною була частка витрат на військові потреби (в 1950 р. - 17,3 %, у 1970 р. - 13,8 %).

Уряд відмовлявся проводити централізовану політику цін і доходів, намагався здійснювати справедливий розподіл національного доходу за рахунок встановлення справедливої шкали оподаткування. У межах фінансово-кредитної політики держава регулювала нагромадження капіталу шляхом пониження або підвищення облікової ставки, встановлюючи диференційні ставки на прибуток. Як адміністративні заходи використовували заборону або дозвіл на будівництво підприємств, примусове регулювання заробітної плати тощо. Лейбористський уряд встановив темп її припустимого щорічного зростання (2,5, а потім 3,5 %); а в середині 1960-х років заборонили зростання заробітної плати.

Спроба запровадити планування економіки на основі п'ятирічного "національного плану" економічного розвитку на другу половину 1960-х років не була реалізована. Створювалися державні регулятивні органи, у тому числі Корпорація з реорганізації промисловості (1966 р.), що фінансувала злиття підприємств, Управління суднобудівної промисловості (1967 р.) тощо.