Розділ «2.3. Особливості змішаних економічних систем індустріально розвинених країн світу. Теорії трансформації ринкової економіки»

Починаючи з 1948 р., неолібералізм фрайбурзької школи В. Ойкена набуває статусу офіційної економічної доктрини ФРН. Втілення моделі соціального ринкового господарства відбулося завдяки ефективній економічній політиці Л. Ерхарда, що забезпечила динамічне економічне зростання1. Конкретні заходи уряду, спрямовані на посилення регуляторної діяльності держави, означали відхід від теоретичної програми В. Ойкена.

Проте концепція та практика глобального регулювання подавалися населенню під звичними гаслами: приватна власність як основа свободи конкуренції і свободи угод; відкритість ринку і вільна конкуренція без монополістичних обмежень; повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності.

У1965 р. на черговому партійному з'їзді ХДС Л. Ерхард оголосив про створення соціального ринкового господарства, що перетворило Німеччину у сформоване суспільство.

Доктрина сформованого суспільства, за Л. Ерхардом і його однодумцями, - це пошук кращого "природного економічного порядку", якого можна досягти саме шляхом створення соціального ринкового господарства. Для нього характерна єдність інтересів усіх соціальних груп і високорозвинений поділ праці, що посилює економічну взаємозалежність людей, підприємств і галузей економіки як "спільноти взаємних послуг". У "сформованому суспільстві" принципи приватної ініціативи зберігають своє першочергове значення, але держава здійснює необхідні витрати на соціальні послуги, відстоюючи при цьому як соціальну справедливість, так і економічну ефективність.

Новоавстрійську школу неолібералізму представляли Людвіг фон Мізес і Фрідріх Август фон Хайєк.

У науковій діяльності Л. Мізеса ("Людська діяльність: трактат з економічної теорії", 1949; "Теорія та історія", 1957; "Гносеологічні проблеми економічної науки", 1960; "Основи економічної науки", 1962) основним напрямом став аналіз логіки індивідуальних рішень, мотивів поведінки людини у процесі економічного вибору, що є предметом праксеологїі1 - науки про людську поведінку, принципи людського вибору. Вчений розглядає категорії праксеології як вічні й незмінні, оскільки вони відображають незмінну структуру людського мислення, загальну логіку будь-яких раціональних дій. Основою раціональної економічної діяльності вчений вважає приватну власність, що породжує стимули, забезпечує незалежність вибору суб'єктів економіки та сприяє оптимальному використанню ресурсів.

Л. Мізес продовжував критику соціалізму та обґрунтовував переваги вільного підприємництва. Він доводив, що лише ринкова економіка забезпечує високі темпи економічного зростання, політичну й економічну свободу особистості, достатній рівень добробуту. Ринкова економіка функціонує як демократія: кожна витрачена грошова одиниця є тим механізмом, який споживач використовує для того, щоб виразити свої переваги і зорієнтувати економічну діяльність виробників. Вона ґрунтується на диференціації як результатів суспільного виробництва, так і можливостей індивідів. Нерівність соціальних станів, доходів і прибутків є необхідністю. Проблеми, що постають перед індивідами, які не можуть брати участь у виробництві, можуть вирішуватися на основі доброчинності, якщо державне регулювання не призведе до негативних наслідків і, як результат, до небажання громадян займатися благочинними акціями. Л. Мізес критикує будь-яку форму державного інтервенціонізму. Він виступає проти податкового втручання, контролю за цінами та рівнем заробітної плати; проти обмеження тривалості робочого дня, довільної грошової політики, перерозподілу доходів, соціального забезпечення, протекціонізму.

Найвпливовішим теоретиком неолібералізму XX ст. залишався Ф.А. фон Хайєк, який після публікації в 1944 р. праці "Дорога до рабства" здобув світову славу. У цій книзі він досліджує два альтернативні способи організації соціального ладу: ринковий порядок і централізоване планування (тоталітаризму і націонал-соціалізму); обґрунтовує механізм формування тоталітарної влади та тоталітарної масової свідомості.

Упродовж 1947-1961 рр. Ф.А. Хайєк очолював Товариство "Мон Пелерин" - своєрідну материнську організацію всіх неоліберальних дослідницьких центрів. Завдяки фінансовій підтримці швейцарських промисловців і банкірів на базі Товариства Ф.А. Хайєк організував так званий міжнародний ліберальний форум, що об'єднав економістів, промисловців, журналістів - прихильників ідеї спонтанної рівноваги ринку1.

Творчість Ф.А. Хайєка характеризують праці "Індивідуалізм і економічний порядок" (1949), "Використання знання у суспільстві" (1945), "Контрреволюція науки" (1952), "Структура сприйняття" і "Конституція свободи" (1960), "Право, законодавство і свобода" (у трьох томах, 1973-1979), збірка лекцій і статей "Дослідження з філософії, політики, економіки та історії ідей" (1967-1978), "Безробіття і грошова політика", "Уряд як генератор ділового циклу" (1979), "Згубна самовпевненість: помилки соціалізму" (1988) та ін.

Системоутворювальною основою лібералізму Ф.А. Хайєка є вчення про спонтанний характер ринкового порядку і концепція неявного знання.

Погляди, викладені ФА. Хайєком у його працях, можна звести до таких висновків:

o основою господарської діяльності є індивідуальні суб'єктивно-психологічні оцінки і мотиви економічних агентів. Кейнсіанство, марксизм і монетаризм, що оперують макроекономічними залежностями, мають мало спільного з реальною дійсністю. Вони є небезпечними, адже стверджують, що індивідуальне мислення потрібно підкорити свідомому суспільному контролю. А це, на думку Ф.А. Хайєка, є прямою дорогою до рабства. З цих позицій вчений заперечує також неокласичну теорію рівноваги;

o суспільний порядок, що існує без примусу й наказів, - це так званий самоорганізований, або спонтанний, порядок. Він розвивається за властивою йому внутрішньою логікою, зумовленою тим, що люди керуються своїми практичними знаннями, розсіяною і неякісною інформацією про умови та параметри поточної діяльності у сфері економіки. Спонтанний характер ринкового порядку цілком виключає можливість будь-якого зовнішнього втручання (державні управління і контроль, економічна політика, реформування) у цей процес незалежно від намірів без загрози часткової або повної руйнації механізму ринку і господарської системи в цілому. Правила спонтанного порядку абсолютно протилежні принципам державного регулювання Дж.М. Кейнса і соціалістичної організації суспільства;

o ринок - це інформаційний механізм, що забезпечує отримання системних знань про економіку, без яких не можлива ефективна господарська діяльність. Ринковий порядок принципово відрізняється від природних і технологічних об'єктів і систем, знання про які легко можна формалізувати за допомогою математичних графіків і формул та використовувати для управління;

o істинна економічна свобода - це право вільно розпоряджатися своїм капіталом і своїми здібностями, що неминуче пов'язано з ризиком і відповідальністю. Надійну гарантію свободи створює система приватної власності. Доки контроль над власністю розподіляється між незалежними один від одного людьми, доти ніхто не має над ними абсолютної влади;

o гроші не можуть бути інструментом грошової політики держави, бо це призводить до інфляції та економічних спадів. Стабільність грошової системи може бути досягнута лише на основі її лібералізації відміни державної монополії на емісію грошей, конкуренції приватних емітентів;

o соціалізм як лад і планова організація економіки руйнує природну суспільну еволюцію, знищує економічну свободу громадян і перетворює їх у пасивні об'єкти планової економіки. Соціальна справедливість планової економіки спрямована на перерозподіл доходів, знижує економічну ефективність і гальмує економічне зростання, дезорієнтує суспільство при виборі конкретних цілей господарювання та засобів їх досягнення;

o завдання держави полягає у визначенні правових норм функціонування вільної ринкової економіки і наданні суспільству окремих соціальних послуг, які не може запропонувати ринок: пенсійне забезпечення, розвиток системи медичного обслуговування й освіти, страхування від безробіття;

o економічна платформа неолібералів передбачає: відміну державної регламентації, приватизацію і скорочення програм боротьби з безробіттям, ліквідацію допомоги на житло, контроль за орендною платою, зменшення витрат на соціальний захист й обмеження ролі профспілок. Держава позбавляється права перерозподілу доходів.