Розділ 3. Господарство та економічна думка суспільств ранніх цивілізацій

В останні століття ІП тис. до н. е. Давнє царство розпалося на окремі держави. Це було зумовлено пануванням державної бюрократії та непродуктивними видатками, зокрема будівництвом пірамід і храмів, сепаратизмом регіонів, фінансовою кризою, закладанням іригаційної системи.

Політичне та економічне відродження єгипетської держави пов'язане із Середнім царством з центром у Фівах, що існувало впродовж XXI ст. - 1710 р. до н. е. Держава залишалася верховним власником землі та іригаційної системи. Відбувався процес відокремлення власності від влади. Службове землеволодіння зросло, передавалося у спадок. Відродилося значення землеробської громади. Землю передавали в індивідуальне спадкове користування великим патріархальним сім'ям. Домогосподарства існували як первісна соціально-економічна система. Селяни-общинники становили більшу частину населення, були головними виробниками матеріальних благ, сплачували податки та виконували державні повинності. Відбувався процес майнового та соціального розшарування членів громади. У пам'ятках того часу знаходимо відомості щодо продажу громадою земель. Частина науковців говорить про формування приватної власності на землю.

УII тис. до н. е. рабство існувало як економічний уклад, зменшилося значення державного і збільшилося приватного рабоволодіння. З'явилося боргове рабство селян-общинників, яке стало державною загрозою, в результаті держава змушена була обмежити його законодавчими заходами, в тому числі часом. Будучи власністю свого господаря, раби могли мати певну господарську самостійність.

Сільське господарство - зрошувальне землеробство, тваринництво, городництво, садівництво, виноградарство, бджільництво - становило провідну галузь економіки. Його організація відбувалася у рамках землеробської громади, державних, храмових і приватних господарств. Сільське господарство було сферою діяльності селянина. За користування землею селяни платили податки і виконували примусові роботи на користь держави, храмів і чиновників. Селянська родина вела натуральне господарство, поєднуючи заняття сільським господарством з домашньою промисловістю. Розширилася площа меліорованих і зрошувальних земель.

Основні сільськогосподарські знаряддя еволюціонували від дерев'яних мотики, сохи та примітивного плуга до залізної сокири, мотики із залізною сапачкою, лопати із залізним рискалем, важкого плуга із залізним сошником, в який впрягали двоє волів. Вирощували зернові та технічні культури. Велике значення надавалося агротехніці. Продуктивність землеробства залежала від системи іригаційних споруд. Була поширена трипільна система рільництва, використовували органічні добрива, вели боротьбу із шкідниками сільськогосподарських рослин. На зрошувальних полях збирали врожаї двічі на рік. Розвивалося тваринництво.

Ремесло перетворилося на самостійну галузь господарства. Воно розвивалося в містах і селах. Основною формою організації ремісничого виробництва в містах були майстерні, котрі належали державі або приватним особам. Ремісники об'єднувалися в союзи (корпорації). Найбільше розвинулася металургійна галузь із технікою лиття, клепання, паяння, грануляції. Вдосконалювалися технології різання каменю, гончарства, ткацтва, будівництва, суднобудування, ювелірної справи, виробництва військової техніки, цегли, скла, виробів із шкіри тощо. Використовували гончарний круг, вертикальний і горизонтальний ткацькі верстати, водяне колесо, кам'яну кладку, колісний та водний транспорт, виготовляли сукняні та льняні тканини, папірус.

Міста набули статусу адміністративних, культурних та господарських центрів. Будувалися за спеціальними проектами, мали власну архітектуру, водопровід, каналізацію, захисні стіни та фортифікаційні споруди.

В умовах збереження панування натурального господарства міновий обмін переріс у грошову торгівлю, що розвивалася як внутрішня, зовнішня караванна і морська. Цьому сприяли формування сільського господарства та промисловості як галузей господарства, становлення приватної власності, географічний поділ праці між районами країн, економічні зв'язки між державами. Як міра вартості та засіб обігу функціонували товарні гроші: зливки золота, срібла, міді. В містах були поширені базари з постійними прилавками і складськими приміщеннями. Північ Єгипту постачав худобу, Південь - зерно. Торгували соленою і сушеною рибою, нерухомістю, золотом, сріблом, ювелірними виробами, міддю, залізом, оловом, деревом, посудом, тканинами, рабами, дорогоцінними каміннями, кіньми тощо.

Обсяги зовнішньої торгівлі переважали обсяги внутрішньої. З Сінайським півостровом, Нубією, Лівією єгиптяни торгували зерном і промисловими товарами, імпортували емаль, золото, шкіру, слонову кість, дерево. Розвиток суднобудування сприяв заморській торгівлі. Кедровий ліс привозили з Фінікії, свинець та олово - з Малої Азії, мідь - з Кіпру. З'явилися купці-професіонали, лихварі. Торговельні угоди оформлялися документально. Ринкова торгівля обкладалася державними зборами. Позики надавали під 50-100 %.

Селяни як користувачі землі та ремісники платили натуральні податки, виконували державні трудові повинності на будівництві доріг, каналів, гребель, на полях фараонів і храмів. Основним був земельний податок, його збирали в натуральній формі на основі земельних кадастрів, які складали кожні два роки.

Письмовою пам'яткою є "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі", відоме як "Сатира на різні професії" (XXI ст. до н. е.). У ньому описуються переваги урядової посади писарів (пошана, матеріальне забезпечення), даються рекомендації щодо можливої кар'єри в ієрархії державної системи управління, розповідається про різні професії з меншими почестями і привілеями.

Середнє царство було зруйноване кочівниками-гіксосами, панування яких мало негативне значення для господарства Єгипту. Відродження Нового царства (XVI-XI ст. до н. е.) зумовило прогресивні зміни в економіці країни. Держава зберігала право влади-власності, залишалася верховним власником землі. Однак пришвидшився процес переходу до нової системи організації виробництва на основі надільного землеволодіння, оренди землі, селянських домогосподарств, об'єднаних у громади, ремісничих і торгових корпорацій. Утверджувалася приватна власність за винятком власності на землю. Посилилася майнова диференціація селян-общинників.

Існувало державницьке та приватне рабство, значення останнього зросло. Джерелами рабства були війни, борги, торгівля. Боргове рабство селян становило загрозу для держави. Працю рабів почали використовувати в сільському господарстві та ремеслі. Значну частину полонених перетворювали не на рабів, а на залежних селян.

Панувала техніка виготовлення бронзи із збереженням кам'яного і бронзового виробництва. Залізо було дорогоцінним металом. Зросло значення торгівлі. Мірилом вартості були срібло, золото і мідь. Розвивалося лихварство. Формувалася фінансово-грошова система. Функціонувала одиниця вартості дебен - 91 г міді, що поділялася на десять рівних частин.

У XI ст. до н. е. почався період політичного та економічного занепаду Єгипту. Володарювали лівійці, ефіопи, ассирійці, перси, македонці, римляни. Виготовлення залізних знарядь праці почалося в УП-VI ст. до н. е. Горизонтальний ткацький верстат замінився вертикальним. Почали виробляти скло. Поширилися колісні візки.

3.4. Суспільство Крито-Мікенської цивілізації та особливості його господарського розвитку

Крито-Мікенська цивілізація (Егеїда) утворилася у добу бронзи (II тис. до н. е.). її складовими вважають критське суспільство (Мінос) як союз трьох міст-держав номового типу Маллії, Фести і Кноса (перша половина II тис. до н. е.) та міста-держави материкової Греції: Мікени, Тіринф, Аргос, Пилос та ін. (XV-XII ст. до н. е.). У політичному аспекті це були ранньокласові держави: Критська цивілізація теократична монархія, Мікенська - монархія із значною роллю військової аристократії. Господарський розвиток міст-держав мав спільні ознаки. Сприятливими передумовами розвитку були можливості розвитку багатогалузевого аграрного виробництва, природні умови та м'який клімат, наявність власної металургійної бази, морське судноплавство, виробництво високотоварної експортної продукції (вина, оливкової олії).

Економічні відносини визначала господарсько-редистрибутивна двосекторна система, що охоплювала палаци (адміністративно-релігійні, господарські комплекси) і територіальні громади. Землі були державною власністю. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життя, організовувала виробництво, облік і розподіл, військову справу.

Критяни панували в Егейському морі, володіючи найкращим флотом. Редистрибутивна система поєднувалася з данницькою експлуатацією сусідніх народів. Вирішальну роль в економіці мало сільське господарство. Землеробство було плужним, як тяглову силу використовували биків. Вирощували пшеницю, ячмінь, боби, льон тощо. Розводили маслини, виноград, інжир, фінікові пальми. Розвивалося тваринництво і морська риболовля. Ремісники виготовляли вироби з дерева, каменю, глини, фаянсу, золота, срібла, бронзи, слонової кістки. Велике значення мало ткацтво, будівництво доріг та палаців. Рабство мало патріархальний характер. Серед рабів переважали рабині, які отримували продовольчі пайки.

Отже, східноземноморська Крито-Мікенська ранньокласова цивілізація сформувалася у добу бронзи за відсутності іригаційного сільського господарства, але на основі централізованої організації виробництва, адміністративного і редистрибуційного державно-палацового господарства.