Розділ «8.5. Поширення ідей економічного лібералізму в суспільній економічній думці. Розвиток класичної політичної економії»

Розвивалася під впливом ідей західноєвропейських шкіл (класичної, марксизму, історичної школи), зумовлювалася проблемами національної соціально-економічної еволюції. Економічна наука розвивалась на університетських кафедрах у Києві, Харкові та Одесі. В наукових працях та лекційних курсах українські професори визначали предмет науки, досліджували економічні категорії, показували значення теорії для пояснення і визначення напрямів розвитку народного господарства. Українські теоретики зазначали, що політична економія сприяє правильному й глибокому розумінню суспільних явищ і практичному вирішенню соціально-економічних проблем. Вони доводили необхідність і прогресивність ринкового господарювання, реакційність феодальних господарських форм.

Поширенню ідей економічного лібералізму в Україні сприяли М. Балудянський, німецькі вчені-економісти, професори Харківського університету Й.М. Лане та Л.К. Якоб.

Важливе значення в історії розвитку класичної політичної економії в Україні мають здобутки Михайла Балудянського

(1769- 1847), уродженця Закарпаття, видатного вченого і громадського діяча, який отримав освіту у Відні, з 1803 р. працював у Петербурзі. Конспекти лекцій і публікації М. Балудянського ("Про національне багатство. Теорія Адама Сміта") дістали назву "економічної системи" - вчення про державне господарство і економічну політику. Основні положення "економічної системи" такі.

o Державне господарство ґрунтується на поєднанні трьох систем: перша виражає багатство народів у грошах, друга - у неперероблених продуктах землі, третя - у міновій вартості всіх виробів. Вчений проаналізував економічні системи, обґрунтовані меркантилістами та фізіократами, зробив висновок про істинність вчення А. Сміта, творчо виклав його основні засади.

o Факторами зростання національного багатства є праця, капітал і земля.

o Джерелами багатства є праця, що виробляє, та обмін, який розподіляє вироблене між верствами суспільства. Праця поділяється на "результативну" та "не результативну". Результативною є будь-яка праця в матеріальному виробництві. Диференціацію заробітної плати пояснював талантом, майстерністю і професіоналізмом. Вчений зробив висновок, що за умов зростання народного багатства плата за працю підвищується, а в умовах кризи знижується.

o Капітал поділяється на "прибутковий" та "безплідний". Нагромадження капіталу є умовою зростання виробництва. Дохід нації, прибутковий капітал і багатство нагромаджуються, коли більше виробляється, ніж споживається. За умови зростання народного господарства прибуток на капітал зменшується, і навпаки.

o Багатство розподіляється між трьома продуктивними класами, а потім відбувається обмін товарами. Гроші не є державним багатством, їх кількість в обігу повинна визначатися державою залежно від стану економіки. Кількість паперових грошей не повинна перевищувати суми золотих і срібних грошей в обігу.

М. Балудянський брав активну участь у розробці багатьох програм та проектів, зокрема фінансової програми, відомої як програма Сперанського. Існує думка, що саме М. Балудянський розробив перший варіант реформ у сфері грошового обігу, кредиту та бюджету, а М. Сперанський лише дещо переробив записку М. Балудянського, і що фінансовий проект слід було б називати "Фінансовим проектом Балудянського - Сперанського".

Иосиф Ланг - перший викладач політичної економії (1806- 1810) Харківського університету. Вважав, що завданням науки є вивчення вільної гри різних інтересів господарських класів суспільства. Для досягнення народного добробуту необхідний державний механізм, що обмежує і управляє приватними інтересами, забезпечує їх рівновагу. Вчений використовував арифметичні та алгебраїчні формули для пояснення економічного розвитку. Його можна вважати попередником математичного напряму в політичній економії1.

Людвіг Якоб викладав політичну економію в Харківському університеті впродовж 1807-1816 pp., використовуючи праці А. Сміта та Ж.Б. Сея. Він розрізняв три галузі економічних наук: політичну економію як науку про народне господарство, фінансове право, або науку про державний механізм, і поліцейське право, яке вивчає економічне законодавство. Отримав премію російського Вільного економічного товариства за обґрунтування підвищення продуктивності сільського господарства шляхом звільнення селян без землі та використання найманої робочої сили.

Засновником політичної економії в Україні та харківської школи вважають Тихона Степанова

(1795-1847), випускника і професора Харківського університету (1832-1845). У своїх наукових працях і лекційному курсі "Записки про політичну економію" (складається з двох частин "Головні засади політичної економії" та "Ідеї політичної економії") Т.Ф. Степанов розглядав основні положення класичної політичної економії, використовував їх для аналізу господарських процесів у російській економіці, зокрема для критики кріпосницької системи. Вчений досліджував питання предмета економічної теорії, суті та джерел багатства, проблем праці, економічної природи капіталу, вартості, а також доходів - заробітної плати, прибутку, ренти і процента, національного доходу і кредиту та ін.

Т. Степанов трактував політичну економію як науку про закони фізичного (тобто природноекономічного) життя держави, нагромадження, споживання та розподіл багатства. Відмежовував її від політики, яка висвітлює рівень морального життя держави, та галузевих економічних наук. Пропагував ідеї економічного лібералізму, проголошені класичною політичною економією, але вказував на доцільність їх критичного аналізу з метою використання в Росії та Україні.

Вчений визнавав багатофакторність створення багатства, аналізував роль праці, капіталу та землі в цьому процесі. Наголошував, що основним джерелом є праця, яка приводить у рух інші фактори виробництва. Багатство - це користування речами, їх властивість задовольняти людські потреби, тому кожний товар має мінову та споживну вартість. Вчений підкреслював, що всі соціальні групи людей (класи) мають рівне право на користування багатством, а справедливість у розподілі багатства та доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу.

Він першим серед українських економістів піддав гострій критиці теорію народонаселення Т. Мальтуса, вважаючи її загрозою для розуміння майбутнього розвитку людської цивілізації. Вірив у розум людини, її здатність здолати природні обмеження у виробництві життєвих благ. Перспективи економічного розвитку вчений пов'язував із просвітою та прогресом науки.

Представником класичної політичної економії був професор Київського, Московського та Петербурзького університетів Іван Вернадський

(1821-1884) - економіст, демограф, статистик. Основними темами його досліджень були питання аграрного реформування і кредитування сільського господарства, створення ефективного капіталу. У працях "Нарис теорії потреб". "Предмет політичної економії", "Курс політичної економії", "Проспект політичної економії" та ін. український учений розкривав предмет економічної теорії, суть і механізм дії об'єктивних економічних законів, роль праці у створенні суспільного багатства та зміну її форм.

Завданням політичної економії І. Вернадський вважав дослідження природи і механізму дії економічних законів, які він трактував як природні, універсальні, вічні та незмінні; не підвладні сваволі влади. Об'єктивну дію економічних законів пов'язував виключно з товарним виробництвом, а доринкове господарство взагалі не вважав об'єктом дослідження економічної науки. За його переконанням, політична економія не є наукою про матеріальне багатство взагалі, а переважно - теорією праці, або теорією цінності. Господарство розумів як систему економічної діяльності, рушієм якої є конкуренція. В історії економічної думки вчений виокремлював два етапи: до А. Сміта і після А. Сміта. І. Вернадський проповідував доктрину економічного лібералізму. Вважав, що будь-яке втручання держави в приватну ініціативу суперечить об'єктивній дії економічних законів.