Розділ «6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи і США»

Франція - активна учасниця океанської торгівлі. її центрами були портові міста на узбережжі Атлантичного океану (Нант, Бордо, Гавр, Ла-Рошель). Загальноєвропейського значення набув ярмарок у Ліоні. Лише в першій половині XVII ст. держава сприяла заснуванню 22 компаній для торгівлі з колоніями. Банківська система не сформувалася - банки працювали лише у Парижі (в 1786 р. їх було 66).

В економіці Франції важливе значення мала фіскальна політика. Основними статтями державного бюджету були податки і торговельне мито. Королівські податки набули характеру централізованої феодальної ренти, яку політичний апарат абсолютизму стягував на користь дворянства. Податки постійно збільшувалися. За часів Людовіка XIV введено єдиний земельний податок, заборонено забирати у селян знаряддя праці та худобу за недоїмки. Більша частина податкових надходжень формувалася за рахунок акцизів. Відкупна система податків була запроваджена в 1604 р., а загальнонаціональний відкуп - на початку XVII ст.

Державний борг започаткувала позика короля Франциска І в 1522 р. у паризьких банкірів на суму 250 тис. ліврів з розрахунку 10 % річних. Борг забезпечували державні цінні папери. На початок 90-х років XVI ст. він становив 300 млн ліврів, через 100 років - 460 млн, а перед революцією у 1789 р. - 3 млрд ліврів, що значно перевищило критичний рівень (подвійну суму національного доходу). Крах Державного французького банку в 1720 р. дав змогу сплатити державний борг, але одночасно розорив тисячі вкладників. Поширилася спекуляція паперами державного займу, виникла тонтіна - успадкування права отримання процентів з державного боргу, а також сформувалася категорія рантьє - осіб, які жили за рахунок банківських процентів.

Особливості французького меркантилізму відображені у поглядах А. Монкретьєна і Ж. Бодена.

Жана Бодена (1530-1596) - королівського радника, публіциста і правника - вважають автором першої версії кількісної теорії грошей. Досліджуючи проблеми революції цін, він, не розкриваючи причин, вказав на зв'язок між збільшенням золота і грошей у країні та зростанням цін, доводив необхідність і важливість зовнішньої торгівлі.

Антуан Монкретьєн (1575-1621) - відомий драматург і поет, автор економічного твору "Трактат з політичної економії" (1615). Він дав назву економічної науки "політична економія" і визначив предмет дослідження, стверджував, що держава в особі короля і уряду повинна регламентувати економічне життя країни, сприяти зростанню багатства як натурального продукту, що створюється працею. Показник багатства - рівень виробничої та комерційної діяльності, рушійна сила економічного розвитку - приватний інтерес. А. Монкретьєн виклав практичні рекомендації щодо піднесення господарства країни: сприяння зовнішній торгівлі та протекціонізму, забезпечення торговельного балансу, розвиток мануфактур, боротьба з бідністю, справедливе оподаткування.

Ідеї меркантилізму практично реалізував генеральний контролер фінансів короля Людовіка XIV Жан Батист Кольбер (1619- 1683). Система протекціоністських урядових заходів охоплювала сприяння розвиткові мануфактурної промисловості шляхом державних позик і пільг, звільнення від податків і введення сприятливих митних тарифів; створення колоніальних компаній і будівництво флоту; заборону експорту та імпорту зерна, що стримувало розвиток товарності сільського господарства та становлення фермерства, стало фактором звуження внутрішнього ринку. Економічна політика Ж.Б. Кольбера в 60-90-х роках ХУП ст. отримала в історіографії назву кольберизм.

У другій половині XVIII ст. в економіці Франції загострилися криза феодально-абсолютистського ладу та його суперечності з ринковим економічним укладом. Основні чинники економічної кризи:

o аграрний характер народного господарства. У структурі національного доходу Франції в 1789 р. із загальної суми 2,4 млн ліврів, доходи від сільського господарства становили 1,8 млн (75 %), а від промисловості - 0,6 млн ліврів (25 %);

o несформованість національного ринку, монополії провінцій, купецьких компаній, мануфактур;

o повільний процес первісного нагромадження капіталу. Внаслідок фіскального зиску "третій стан" віддавав державі 2/3 від доходів, накопичені грошові кошти перебували під загрозою конфіскації, населення розорювалося, його десята частина збирала милостиню. Французька буржуазія вкладала гроші не у промисловість і торгівлю, а у відкупи, посади, землю, державні папери, іпотечний кредит. Таким чином, капітал набув лихварсько-банківського і відкупного характеру;

o релігійні війни, еміграція 2 млн осіб протестантів, які переважно були багатими підприємцями і висококваліфікованими майстрами;

o війни Франції з європейськими країнами, дезорганізація державного управління, фінансова криза як наслідок марнотратства королівського двору та видатків на бюрократичний апарат, державна політика щодо збереження наявних порядків.

Німеччина була федерацією майже 300 незалежних князівств, герцогств і архієпископств, об'єднаних під назвою Священна Римська імперія германської нації. Наймогутнішими були Австрія та Пруссія, яка в 1701 р. стала королівством з центром у Берліні та розпочала об'єднання німецьких земель у єдину імперію.

Промисловість німецьких земель визначала цехова система. Децентралізовані сільські мануфактури з'явилися в сукняному і полотняному виробництві, централізовані - в гірничій, металургійній та металообробній промисловості. У феодальних маєтках діяльність мануфактур ґрунтувалася на кріпосній праці.

Визначальним чинником розвитку сільського господарства було промислово-торговельне піднесення і зростання попиту на сільськогосподарську продукцію у країнах Західної Європи, передусім в Англії та Нідерландах. У Німеччині аграрне виробництво було товарним і експортним, переважало зернове господарство, почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, кормову кукурудзу, трави. В аграрних відносинах визначилися два напрями: зміцнення великого феодального землеволодіння за збереження феодальної залежності селян, які мали наділ, платили грошову і натуральну ренту; збільшення доменіальної землі за рахунок селянських господарств, переважання відробіткової ренти до 8-12 днів з повного наділу на тиждень (на роботу із селянського двору залучали двох робітників), впровадження її урочної форми, одночасне зростання грошової ренти, використання кабального, примусового і вільного найму. Закони прикріпили селян до землі, вони стали спадково особисто залежними, їх продавали разом із землею. У ХУЛІ ст. почалося обезземелювання селян, яке, наприклад у Мекленбурзі, набуло масовості. Утвердилося так зване пізнє німецьке кріпосне право.

Розвиток внутрішнього ринку гальмували політика протекціонізму в кожній окремій землі, митні кордони, різні монетні системи (до 6000 видів монет), відсутність єдиної системи мір і ваги. Німеччина втратила позиції одного з центрів світової торгівлі. Ганза не займалася колоніальними загарбаннями. У другій половині XVI ст. вона втратила свої зовнішні ринки, зберігши лише міста Гамбург, Любек і Бремен. Кредити німецьких банків іспанським монархам призвели до розорення банкірських домів Вельзерів, Фуггерів, Аутебургів. Аграрна Німеччина стала житницею Європи, експортувала сільськогосподарську сировину.

Причини економічного відставання Німеччини від Англії, Нідерландів і Франції:

o політична роздробленість німецьких земель, санкціонована Вестфальським миром 1648 р., зумовлювала нерівномірність господарського розвитку окремих земель, їх економічний сепаратизм;

o матеріальні та людські втрати під час воєн, особливо Тридцятилітньої війни (1618-1648);