Розділ «6.3. Особливості первісного нагромадження капіталу та меркантилізму в провідних країнах Західної Європи і США»

Теорія раннього меркантилізму опрацьована Вільямом Стаффордом (1554-1612) у праці "Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників" (1581). Він розглядав питання поліпшення становища населення за допомогою "правильної" торговельної політики. Розвиваючи концепцію грошового балансу, пропонував нагромаджувати грошове багатство у країні шляхом заборони вивезення грошей і псування їх центральною владою, обмеження імпорту мануфактурних товарів, регулювання національної торгівлі. Висловив важливу ідею заміни експорту сировини експортом готової продукції.

Політика раннього меркантилізму знайшла відображення у комплексі заходів державного регулювання торгівлі: контроль за угодами і стягування з кожної угоди мита, дотримання "законів про витрачання", згідно з якими іноземні купці зобов'язані були витрачати виручку в Англії, зупинятися у визначених владою квартирах, обліковувати та звітувати щодо торговельних операцій.

Проте в економіці Англії зберігалися феодальні економічні відносини: право рицарського утримання землі, феодальна рента на півночі та заході країни, цехові правила. Посилилося королівське свавілля: встановлювалися нові податки, державні монополії на мило, вино, вугілля, залізо. Існувала система державного боргу. Зростали ціни на споживчі товари.

Англійська буржуазна революція 1640-1660рр. ліквідувала феодальні обмеження, проголосила свободу підприємництва та владу нового дворянства і буржуазії.

Друга половина XVII-XVIII ст. - період становлення ринкової економіки у Великій Британії, перетворення країни на лідера світового розвитку

(Назву "Велика Британія" вживають з 1709 р. після об'єднання Англії з Шотландією).

У промисловості провідним стало мануфактурне виробництво. Галузева структура зберігалася, проте зросло значення важкої промисловості. Почалося впровадження простих машин. Частка міського населення становила вже 30 %. За темпами і масштабами розвитку англійська промисловість зайняла перше місце в Європі.

У сільському господарстві продовжувався аграрний переворот (обгороджування). Землевпорядкування відбувалося на основі актів парламенту для кожної місцевості. Для їх ухвалення необхідною умовою була згода власників 2/3 землі, якими були один-два лендлорди. Протягом 1717-1796 pp. на пасовища було перетворено понад 75 % землі. Наприкінці ХУЛІ ст. перемогла і утвердилася велика земельна власність. Упродовж 1740-1788 pp. кількість ферм зменшилася на 40 тис. їх середні розміри становили 80-120 га землі. Утвердження аграрного капіталізму призвело до знищення селянського господарства; селяни ставали найманими працівниками у промисловості або емігрували. Було досягнуто успіхів у агрокультурі: використовувався легкий плуг, мінеральні добрива, впроваджувалися складні сівозміни. Зросли валові збори сільськогосподарської продукції - країна вивозила 20 % врожаю.

Національний ринок розширювався й утверджувався. Визначальну роль відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. Поштовий зв'язок давав 46 млн прибутку. Англійський торговельний і фінансовий капітали стали панівними у світовій економіці. Реалізувалися ідеї пізнього меркантилізму. Діяли "закони про нишпорок", що контролювали дотримання іноземними торговцями усіх державних приписів. Навігаційний акт 1651 р. заборонив іноземним кораблям каботажне плавання між англійськими портами і дозволив постачати товари лише своєї країни, підтвердив монополію англійських купців на торгівлю з колоніями Англії, ввів для іноземних купців подвійне мито. В 1792 р. Велика Британія мала позитивне торговельне сальдо більш як 5 млн фунтів стерлінгів (ф. ст.). Обсяг зовнішньої торгівлі становив 1/5 європейської та 1/7 світової. Торговий флот нараховував 30 470 кораблів. Держава проводила політику протекціонізму, мито на імпортні товари досягало 100 % і більше. Англійський банк (1694 р.) був першим акціонерним банком. Він розпочав емісію банкнот, які обмінювали на золото до 1797 р. Комерційних банків у 1807 р. в Лондоні було 73, у провінціях - понад 370. Вони були депозитними, надавали кредити, враховували векселі. В 1773 р. створено Рахункову палату для компенсаційних розрахунків між банками. Формувалася система прямих (подушний, поземельний) і непрямих (на сіль, вино, тютюн тощо) податків (акцизів), з яких останні переважали. В 1800 р. податки становили п'яту частину доходів. Державний борг (переважно голландським банкірам) у 1716 р. було визнано національним.

Основні положення теорії пізнього меркантилізму розробляли Т. Meн, С. Фортрей, Дж. Ло, Дж. Стюарт.

Томас Мен (1571-1641) у працях "Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією, які включають відповідь на різні зауваження, що зазвичай роблять проти неї" та "Скарби Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства" обґрунтував ідею активного торговельного балансу як наслідок зростання експорту промислової готової продукції, підтримки державою її виробництва, зменшення або повернення мита на товари, що вивозяться, укладення міждержавних договорів. Він аналізував поняття "загальний торговельний баланс" і "частковий торговельний баланс", зауважуючи, що дефіцит у торгівлі з однією країною може компенсуватися активним сальдо у торговельних відносинах з іншою країною.

Самуїл Фортрей (1622-1681) пропонував розвивати експортну торгівлю на основі національного промислового та аграрного виробництва, необхідні для англійського господарства імпортні товари завозити з невеликим митом, інші - з високим.

Теоретичні положення Джона Ло (1671-1729), автора книги "Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима", охоплювали такі ідеї: гроші є вирішальним фактором економічного процвітання держави, їх кількість має забезпечувати потреби держави, для цього доцільно заснувати державний банк для випуску паперових грошей і знизити рівень процента, розвивати банківську систему і дозволити банкам кредитну експансію. Працюючи контролером фінансів у Франції, Дж. Ло реалізував свої ідеї, заснувавши першу в історії відкриту акціонерну компанію, проте неконтрольований випуск акцій призвів до створення фінансової піраміди та її краху.

Останнім меркантилістом вважають Джеймса Стюарта (1712- 1780), який у праці "Дослідження про основи політичної економії" (1767) намагався систематизувати погляди меркантилістів. Одночасно він заперечував, що багатство створюється лише торгівлею. Розрізняв "позитивний прибуток", що залежить від зростання продуктивних сил суспільства та продуктивності праці, забезпечує зростання суспільного багатства, та "відносний прибуток", що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. Дж. Стюарт критикував кількісну теорію грошей, визнавав необхідність наявності певної кількості грошей в обігу, обґрунтовував потребу державного регулювання господарського життя.

Економічний розвиток Великої Британії мануфактурного періоду - підтвердження закономірності панування промислового капіталу над торговельним.

У Франції генезис ринкової економіки визначали особливості феодалізму та економічна політика абсолютизму. Основними джерелами нагромадження капіталу були податкова система, загальнодержавний відкуп податків, система державного боргу, продаж судових і фінансових посад.

Мануфактуризація промисловості поєднувалася зі збереженням та зміцненням цехового ремесла. Держава спеціальними законами зберігала корпоративний характер промисловості, надала цеховій владі функції королівської поліції. Мануфактури виробляли предмети розкоші та військове спорядження. Переважали дрібні централізовані мануфактури, на яких працювало до 50 робітників. Поширення набула розпорошена мануфактура у сільській місцевості. Держава засновувала казенні великі мануфактури, залучала приватний капітал до їх створення шляхом здійснення протекціоністської політики (заборона імпорту текстилю та експорту текстильної сировини), надання привілеїв, субвенцій та субсидій, довготермінових кредитів, утвердження монополії на виробництво і продаж товарів. Для поліпшення їх якості розроблялися спеціальні регламенти. Державна підтримка промислового розвитку найбільш яскраво втілилася в політиці кольберизму. За цей період кількість великих мануфактур зросла від 68 до 113, почали розвиватися добувна і металургійна промисловості. Держава сприяла мануфактуристам щодо купівлі засобів виробництва (дерева і землі), надала 2 млн ліврів субвенцій, запрошувала іноземних майстрів, заборонила імпорт текстилю й експорт шовку, встановила високі мита на промислові товари, організовувала професійне навчання. Незважаючи на це, загалом розвиток мануфактур був повільним, обмежувався галузями легкої промисловості. Дворянство отримало право володіти мануфактурами і банками лише в 1767 р.

У сільському господарстві впродовж XVI ст. дворянство втратило монополію на землю, яка стала об'єктом купівлі-продажу. Відбувалася її інтенсивна мобілізація буржуазією і селянством. В середині XVIII ст. дворяни та священнослужителі володіли 20-25 % приватної землі, селяни - 40 %, міська буржуазія - 13,5 %.

У феодальних маєтках доменіальне господарство практично не існувало. Французьке дворянство було служилим. Землекористувачами та виробниками продукції були селянські господарства на правах цензиви та оренди. Значення цензиви - умовно-спадкого землекористування із виплатою фіксованої грошової ренти (цензу) - зменшилося, значення оренди зросло. У другій половині XVIII ст. загальна сума доходів позасеньйорального (сеньйорія - назва феодального маєтку) походження досягала 88,6 %, у тому числі частка орендної плати лише великих ферм становила 63,4 %. В 70-х роках XVII ст. скасовано державні повинності селян і баналітетне право. В XVIII ст. розпочався процес обгороджування громадських земель (альєнд), половину яких привласнили сеньйори. Селянське господарство мало натурально-споживчий характер, визначалося низьким рівнем товарності, зростанням заборгованості та поглибленням економічної диференціації. Фермерське господарство практично не розвивалося. Аграрна культура залишалася середньовічною. її не змінили державні заходи щодо меліорації земель, поширення конярства, шовківництва, впровадження нових сільськогосподарських культур (капусти, моркви, картоплі, ріпи тощо).

Внутрішній ринок не сформувався. Держава будувала дороги, розвивала судноплавство. Збудовано французький торговельний флот. Важливу роль відігравали ярмарки. Цехи втратили привілеї щодо продажу продукції. Наприкінці XVIII ст. скасовані обмеження щодо торгівлі хлібом, зменшено митний збір на продаж продовольчих товарів у містах. Розвивався поштовий зв'язок. Проте залишалися митні кордони між провінціями і не було єдиної системи мір та ваги.