Розділ «ТЕМА 14. Грошовий обіг і кредитна система»

Другим інструментом грошово-кредитної політики є регулювання облікової (дисконтної) ставки. Коли комерційні банки відчувають нестачу резервів, вони мають право позичати кошти у центрального банку. Якщо комерційний банк бере позику у центральному банку, то останній стягує з нього відсоткові платежі. Та ставка, за якою відбувається це стягнення, називається обліковою (дисконтною) ставкою. Повноваження змінювати її рівень надаються лише центральному банкові. Він і використовує їх з метою впливу на пропозицію грошей комерційними банками.

Схема цього впливу в основних рисах така. Одержуючи кредити для збільшення резервів, комерційні банки розширюють свої резерви, а отже, через мультиплікаційний ефект мають можливість збільшувати обсяг позик і тим самим збільшувати пропозицію грошей. При цьому відсоткові платежі, що сплачуються комерційними банками центральному банкові, є для них витратами, що зменшують їх доходи. Цю обставину і використовує центральний банк. Якщо він ставить за мету зменшити обсяг пропозиції грошей комерційними банками, то підвищує облікову (дисконтну) ставку, а це призводить до зростання відсоткових платежів і робить одержання кредиту невигідним для комерційних банків. Зменшуючи кредити, останні скорочують свої резерви, що через мультиплікаційний ефект приведе до меншої кількості позик, що надаються ними, а отже, і до зменшення пропозиції і грошей. При зменшенні облікової ставки комерційним банкам буде вигідно брати кредити у центральному банку, збільшувати свої резерви, що приведе до більшої кількості пропозиції грошей, зроблених ними. Таким чином, змінюючи розмір облікової (дисконтної) ставки, центральний банк може впливати на величину пропозиції грошей.

Третім інструментом грошово-кредитної політики є зміна резервних вимог. Як уже зазначалося, банки зобов'язані тримати мінімальну суму грошей у формі безвідсоткових резервів. Норма такого резерву встановлюється державою в особі центрального банку. її зміна суттєво позначається на пропозиції грошей. Якщо центральний банк підвищує резервну норму, банки вимушені будуть збільшувати свої резерви. Для цього вони будуть змушені продати частину своїх облігацій і будуть повертати частину наданих позик. Через мультиплікаційний ефект це приведе до скорочення пропозиції грошей. У разі зменшення норми резерву процес розвиватиметься у зворотному напрямі. Розмір вільних резервних коштів зросте, що дасть можливість банкам збільшити обсяг наданих позик, а отже, і пропозицію грошей. Цей процес стосується всіх комерційних банків, бо норми резерву є обов'язковими для всієї банківської системи країни. Тому зміна резервних вимог є дуже потужним засобом впливу на пропозицію грошей, бо навіть невеликі зміни в резервних вимогах ведуть до істотних змін у пропозиції грошей за рахунок мультиплікаційного розширення депозитів. Тому в практиці регулювання пропозиції грошей резервні вимоги визначаються на досить тривалий термін. В Україні резервні вимоги змінюються частіше, ніж у розвинутих країнах, оскільки банківська система перебуває у стані формування.

При порівнянні трьох основних інструментів грошово-банківської політики слід зазначити, що основним засобом впливу на пропозицію грошей є операції на відкритому ринку, оскільки повністю і дуже точно контролюються центральним банком. Використовуючи заходи грошово-кредитної політики центральний банк регулює пропозицію грошей і цим суттєво впливає на кон'юнктуру економіки в країні.