А в суботу ввечері, як була про те раніш умова, почали сходитись до Бондарихи. Прийшов Кость, сидить на перелазі з Настею, хвалиться: «Такі гарні люди, такі гарні, як рідні. Чого не вмію, учать, як сина. – Хвалиться: – Сам умію на воза накладати, наривати волів (у них воли), а сьогодні вже косив».
Коло перелазу з’являється Валя:
– Добривечір! От дід – так дід! – І зразу починає про свого діда. З жаром, із захватом. – Знає зілля, ліки. Про все знає, що не спитай. Історію України знає, Кобзаря мало не всього декламує напам’ять…
І про Дарвіна, і про Маркса… Знаєте, коли б такому дідові та освіту…
До гурту підходить Василь:
– Ну, так пам’ятайте: завтра по обіді – вистава!
– І п’єска буде? – швидко запитала Настя.
– Аякже! Першою піде.
– Що ж це мені робити, що в мене немає червоної хустки? – затурбувалася зразу Настя.
Всі засміялись.
– Кому що, а їй аби червона хустка: буде якась, хоч не червона.
Настя зніяковіла, розсердилась:
– Написано в п’єсі – «червона хустка», то й треба, щоб така була.
– Ну, гаразд, десь позичимо, – миролюбно згоджувався Василь, – а головне – треба зранку встигнути зробити репетицію, поставить декорацію, знайти решту акторів: хоч їхні ролі – по кілька слів, а все ж не можна без них. Потім треба зробити для суфлера будку. Шкода, що нема оце Віті.
– А то ж хто на призьбі сидить, чи не він?
Один по одному підходять:
– Це ти, Вітю?
Мовчить.
– Ніби не Вітя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олив'яний перстень » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIV“ на сторінці 1. Приємного читання.