Розділ «XIV»

– Що таке? – І далі злякано: – Лихо! Де це він так набрався? Це чи не в Петренків на обжинках? Еге, Вітю?

Вітя повернувся до неї.

– Я босяк, я жулик, я… та я вас люблю, як рідну матір. Дозвольте поцілувати вашу чесну, трудящу руку.

Оксана заклопотано:

– Ну, добре, добре, сину, треба тільки йти сьогодні спати.

– Піду, вас зразу послухаю, піду, а вести мене, як жулика, не дозволю. Вітя помарширував, похитуючись, до клуні.

– Ну й люди! – хитає головою Бондариха. – Треба було отак напоїти хлопця.

… Віті було погано.

Настя давала йому води, клала на голову компреси, ходила як сестра-жалібниця. Гладила чуб.

Кость довго ворочався, не спав, раз по раз підіймав голову, дивився, що робить Настя.

Далі вкрився з головою, замовк. Аж ось знову схопився, розкидав постіль, почав одягатись. Ревнощі їли його, як іржа.

– Куди це ти, Костю? – спитала Настя.

– Піду до хазяїна – тут мені немає чого робити, – гостро одказав Кость.

– В чім річ? – затурбувалась Настя. Кость хотів іще щось сказати, далі махнув рукою і, не озираючись, подався із клуні.