TextBook Василь підійшов до його ближче, нагнувся.
Сидить, насунувши козирок на уші, голову схилив.
– Ні, таки Вітя! – і далі стурбовано:
– Е, та він чогось плаче!
Всі гуртом до Віті. Вітя сидить нерухомо, як і раніш, схлипує. Затурбувалися:
– Чого це він?
– Дивіться, чи десь не набили, – він задерикуватий!
– Чого це ти, Вітю?
Вітя крізь плач почав щось бурчати:
– Як ніхто мене не любить, усякий сміється, як я сирота…
Дивуються, серйозно:
– Як сирота, Вітю, адже ж у тебе тато є?
– Є! – крізь сльози вимовив Вітя.
– І мама є?
– Є.
– Ну, так який же ти сирота?
Вітя перестав плакати, носом чмихає. Далі знову: затулився рукавом, як не заридає, гірко-гірко. Всі перезирнулись.
– То що ж таке трапилось, Вітю? Може, набив хто? За гіркими сльозами насилу вимовив Вітя:
– Як мені на осінь… у солдати…
– Ану заждіть. – Кость швидко нахилився: – Ану дихни?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олив'яний перстень » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIV“ на сторінці 2. Приємного читання.