Розділ «VIII»

Як завжди, перший прокинувся Кость. Глянув туди, де спав Василь: тільки ямка на тому місці в сіні; визирнув із клуні. – сонце ген-ген піднялося. Почав будити:

– Хлопці! Вставайте, бо вже всі пішли в поле. Помалу почали ворушитись, потягались, позіхали. Здавалось, спали одну мить. Озираються: на воротях – записка. Пише Василь: «Хліб, сало, огірки – в хаті на лаві. Снідайте й обідайте самі. Мати будити не звеліли. Ключ – у ступі. Одпочивайте».

– Ну, що ж. Так і буде.

– Ходімо тим часом викупаємось добре.

Пішли до ставка.

Ідуть селом, розглядають, а село старе, бідне, стародавнє. Похилені хатки, ліса трухла, дворики в бур’янах, а по дворах – терниця, сани, мотовило визирає із-під стріхи – все дерев’яне, ветхе… Не село – музей старовини. Хлопцям чогось пригадались поганські часи, що про них читали в школі. Бракувало тільки посеред села якогось ідолища, хоч, правду кажучи, днище, що стояло коло однієї хати на призьбі, дуже його нагадувало. Все змайстроване абияк і аби з чого, дерев’яне, трухляве. Так, ніби люди жили тут не цілі віки, а тільки оселилися вчора, щоб як-небудь пережити тиждень або два. А ось і кооперативна крамничка, що скидається на курник, замкнена величезним залізним замком. Сільрада хилиться з гори, червона зірочка над дверима, така самітна, мов її буйним вітром занесло з Києва.

– Оце так село! Куди воно годиться? – бубонів Вітя. – Немов тупим ножем усе вистругане. Викупались, розім’ялись. Вернулись до двору. До дверей – замкнуті.

– Ага! Де він казав ключ?

Кость виймає записку, читає: «У ступі».

– А що ж воно за ступа?

– А морока його знає.

– І ти, Валю, не знаєш?

– Ні.

– От так штука! Що ж його робити?

Ходять кругом хати, у вікна зазирають. Видно: на лаві лежить хліб, стоїть горщик і ще щось рушником накрите. Хотіли одчинить вікно – на защіпці.

– Давайте шибку виймемо, – радив Вітя.

– Е, ні, так у гостях робити не годиться, краще підождемо.

Вернулись знову у клуню. Посідали хто де, позіхають. А після купання їсти аж-аж…

– Невже оце нам цілий день доведеться бути не ївши? Вже, мабуть, і обідати час.