Розділ «5.9. Геоекологічне обґрунтування проектування територіальних рекреаційних систем»

Територіальні рекреаційні системи (ГРС) - це складна сукупність соціальних, природних і технічних підсистем, що характеризуються єдиною цільовою функцією і мають територіальну цілісність; дуже важливим елементом рекреаційної системи виступає орган управління (рис. 33).

Рис. 33. Загальна схема територіальної рекреаційної системи

5.9.1 Загальні властивості територіальних рекреаційних систем

5.9.2. Шляхи реалізації геоекологічних принципів дія підвищення ефективності рекреаційного природокористування

У наш час факт обмеженості природних ресурсів є загальновизнаним в усьому світі незалежно від ступеня розвитку та освоєності ресурсів тієї чи іншої країни. Тому подальше підвищення ефективності рекреаційного природокористування має будуватися по-новому. Це породжує необхідність суворого дотримання геоекологічних принципів у процедурі планування, проектування і будівництва рекреаційних систем, упорядкування на цій основі системи рекреаційного природокористування . З удосконаленням даної системи роль геоекологічних принципів проектування буде постійно зростати.

Можна виділити три типи рекреаційного природокористування. Перший тип пов'язаний з використанням умовно незмінених природних ландшафтів, котрі, як правило, досить мало пристосовані до рекреаційних занять. Він характерний для національних природних парків або зон обмеженого використання в лісопаркових масивах. Тут завдання проектувальників полягає у виборі найбільш комфортних для заданих видів відпочинку і разом з тим стійких до рекреаційних навантажень ділянок природного ландшафту. Це дозволяє створювати гармонічні відносини між рекреаційними навантаженнями і стійкістю природи, що запобігає деградації природних ландшафтів.

Другий тип рекреаційного природокористування пов'язаний з використанням перетворених ландшафтів. У них зберігається природна основа більшості компонентів, але режим їхнього функціонування в заданому стані може здійснюватися лише за участю людини. Цей тип природокористування характерний для більшості позаміських рекреаційних територій. В одних він стає провідним (це лісопарки, мисливські господарства, позаміські зони відпочинку), в інших - супутнім або виступає на рівні з іншими. Так, наприклад, для національних парків при формуванні буферної зони основна увага приділяється розробці заходів з перетворення ландшафтів з метою придання їм більшої стійкості та пристосованості до масових видів діяльності.

Прикладом перетворювальних робіт може служити діяльність, спрямована на перевід лісових ландшафтів у лісопаркові насадження, на благоустрій берегів і поглиблення природних акваторій, на очищення мілководь від природної рослинності та ін. При цьому слід розділяти комплекс заходів, спрямованих, по-перше, на формування нових або поліпшення уже існуючих властивостей ландшафту як рекреаційного ресурсу, а по-друге, на запобігання деградації природних об'єктів як рекреаційного ресурсу в майбутньому. Остання група заходів відрізняється у часі. У ній виділяються такі заходи:

- ті, що упереджують негативні наслідки рекреаційного використання ресурсів, тобто превентивні;

- ті які супроводжують рекреаційне використання, тобто синхронні;

- відновлювальні, тобто спрямовані на перетворення вже порушених ландшафтів.

Третій тип рекреадійного природокористування характеризується створенням штучних антропогенних ландшафтів та окремих компонентів - лісових культур, пляжів, водосховищ і каналів. Важливим аспектом цього типу природокористування стає остаточний перехід до природно-технічних геосистем; тут технічні компоненти стають суттєвим елементом, який визначає можливість збереження рекреаційної комфортності. У наш час ми зустрічаємося з необхідністю створення штучних природно-технічних утворень майже всюди і насамперед у районах, де рекреаційні ресурси або не відповідають системі потреб, або дуже обмежені, або взагалі відсутні.

Типи рекреаційного природокористування відображають процес формування просторово-часової природно-технічної геосистеми. Саме ця властивість визначає необхідність урахування різномасштабних процесів взаємодії між рекреаційними навантаженнями та стійкістю рекреаційної системи, її окремих компонентів в їхній динаміці. Звідси висновок - при проектуванні рекреаційних геотехсистем необхідно передбачати такі їхні характерні особливості:

- еволюційні зміни системи (прикладом може бути прагнення при створенні рекреаційних парків ураховувати тривалість розвитку деревних рослин і формування тимчасових груп чагарників і дерев, активне застосування однорічних і багаторічних рослин на перших етапах формування паркового ландшафту з наступним їх видаленням або значним зменшенням);

- сезонні зміни в процесі функціонування (це стосується і сезонних змін у потоках відпочиваючих, і характеру їхньої діяльності, і стійкості природних компонентів системи);

- добові ритми використання рекреаційних територій.

Таким чином проектується не тільки морфологія системи, її структура, але й процеси її розвитку і функціонування. Ефективність застосування геоекологічних принципів визначається в основному тим, що об'єктом проектування виступає саме природно-технічна система. Тобто без урахування в наш час технічної компоненти неможливе проведення практично будь-яких природоохоронних заходів незалежно від типу рекреаційного природокористування. Навіть у тому випадку, коли ми маємо справу з практично незміненою природою, важливу роль у регулюванні навантажень відіграють дороги, їхні напрямки та густота. Зокрема, обмеження навантажень ядра національного природного парку досягається не лише за допомогою правових важелів, але й через відсутність зручних транспортних зв'язків між периферією та центром парку.

Звісно, що при переході до другого та третього типів природокористування значення технічних елементів системи збільшується. Тут вони починають використовуватися уже не тільки для регулювання рекреаційних потоків, але й для збільшення стійкості тих чи інших властивостей природних комплексів. Прикладом може бути створення інженерних споруд, що укріплюють береги та запобігають можливим зсувам; гребель, які підтримують потрібний рівень водосховищ; меліоративних споруд, необхідних при організації лісопарків тощо.

При проектуванні ТРС найважливішим є дотримання принципу повсюдності проведення природоохоронних заходів. Це обумовлено, по-перше, що ТРС є найбільш відкритою системою, тісно пов'язаною з іншими функціональними системами; по-друге, тим, що проведення заходів зі збереження природи необхідно для усіх ТРС незалежно від тих чи інших типів природокористування.