Розділ «5. Християнська антропологія»

Середньовічну філософію відрізняє інтерес до внутрішнього світу людини і висока оцінка людини як образу і подоби Бога. Тільки людині, як вінцю творіння, бог в цьому акті передає свої якості: розум і невимушену волю. Іоанн Дамаскін підкреслював, що людина може уподібнитися Богові завдяки трьом речам: мудрості — знанню істинного блага; справедливості, яка полягає в рівності і неупередженості суджень і благочестю яке вище справедливості тому що вимагає відповідати добром на зло. Християнська ідея боговтілення також свідчить про високу оцінку людини. М. Бердяев писав, що християнство звільнило людину від влади космічної нескінченності, у яку вона була занурена у давньому світі, від влади духів і демонів природи. Воно поставило його на ноги, зміцнило його, привело до залежності від Бога, а не від природи.

Виконайте такі морально-інтелектуальні вправи. Крок перший. Напишіть п'ять своїх найкращих моральних якостей.

Крок другий. Напишіть найкращі якості, до яких Ви прагнете (хочете, щоб вони у Вас були).

Крок третій. Складіть і заповніть таблицю "Порівняльний аналіз чеснот у різних культурах".

Таблиця

Порівняльний аналіз чеснот у різних культурах

Зараз Ви можете заповнити 1, 2 і 3 стовпчики таблиці (для цього, можливо, потрібно перегорнути книгу назад), а також два останніх стовпчики. Реальні чесноти сучасної культури - це Ваші кращі якості. Ідеальні чесноти - це ті якості, до яких Ви прагнете. Четвертий і п'ятий стовпчики нехай залишаться поки порожніми. До них ми повернемося трохи пізніше...

В пошуках відповіді на традиційне антропологічне запитання про співвідношення душі і тіла в людині середньовічні філософи розвивали дві позиції: перша - про душу як про самодостатню духовну субстанцію (ця теза полегшувала доказ безсмертя душі, але утрудняла пояснення її взаємозв'язку з тілом); друга - про духовну і тілесну цінність людини (людина прекрасно влаштована із розумної душі і тіла - ця теза, однак, ускладнювала обґрунтування автономії і безсмертя душі). Загальним для християнської антропології є теза про пріоритет душі над тілом. М. Пселл говорив, що душа сутність саморушна і тому безсмертна, тому що таке-все саморушне. Визнаючи в єстві загрозу для релігійної людської духовності, християнство втримується від обговорення тілесності взагалі. "Піклування про плоть не перетворюйте в похоті" - говорить біблійне наставляння; тобто про тіло варто піклуватися як про допоміжний інструмент: тримати його в чистоті, схоронності, спокої.

Наявність у людині двох сутностей: божественної і природної, безсмертної і смертної, духовної і тілесної обумовлює суперечливу природу людини. З одного боку людина - майже бог; з іншого боку - грішник. Гріхопадіння - перший акт неслухняності богові, який скоїли перші люди - дає людині спокусу в пізнанні добра і зла: ("Відкриються очі ваші, і ви будете, як боги, які знають добро і зло" Біблія, Буття 3;5), і, отже - волю - здатність самостійно будувати свою поведінку. Грішник, відповідно до старозавітного визначення, похваляється в душі, говорячи: "Я буду щасливий, незважаючи на те, що буду ходити по сваволі серця мого" (Біблія, Второзакония, 29;19).

Августин розвив євангельський поділ видів гріховності: похоті плоті, похоті очей і життєвої гордості. Перша це хтивість і обжерливість; друга - допитливість, пристрасть до досліджень; третя виражається в бажанні страху і любові навколишніх як самоцілі. Християнський ідеал існування людини - це не боротьба, активна життєдіяльність і не спокійна безболісність стоїчного мудреця, а "серце боляще", напружена боротьба із собою і боління за всіх; лише "приймаючи свій хрест", людина може перемагати зло в собі і навколо себе. Будь-яка покірність - це вправа, в якій людина "відтинає свою волю" і через це парадоксальним чином стає вільною.

Концепція гріховності людини служить відправним пунктом есхатологічного трактування історії. (Есхатологія - релігійне вчення про скінченність долі світу і людини). В християнському вченні історія має свій початок - акт творення Богом світу і людини і кінець - акт страшного суду. Есхатологічний час почався з пришестям Ісуса Христа - Месії. При першому його пришесті, коли він переміг силу гріха, "звільнив" людей з рабства сатани, прийнявши катування і мученицьку смерть, історія виявляється знятою лише "незримо" і продовжує тривати, хоча під знаком кінця; друге пришестя (в якості судді живих і мертвих) повинне виявити цю незриму реальність.

Таким чином, навіть конспективний погляд на історію середньовічної філософії переконує нас, що це особливий тип філософствування: не однозначне ортодоксальне релігійне вчення (як іноді репрезентують), а напружена інтелектуальна боротьба думок, позицій, концепцій; не застій, а розвиток раціонального пізнання, логіки, методики аналізу тексту; не приниження людини, а сходження людини на нову сходинку самопізнання.

Поповніть свій словник:

теологія, теодицея, креаціонізм, християнство, патристика, апологетика, схоластика, реалізм, номіналізм, конвенціоналізм, одкровення, есхатологія, благочестя.

Визначте правильні відповіді в наступних тестах:

1. Визначте серед названих філософів представників патристики

а. І.Дамаскін

б. Демокріт

в. Конфуцій