Розділ «Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства»

Регіональна економіка


3.1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства


Розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-виробничої інфраструктури, а також господарств економічних регіонів став однією з найважливіших економічних і екологічних проблем не тільки в Україні, але й в інших країнах світу. Територіальна організація господарювання вимагає обґрунтування наукових засад розміщення виробництва і підприємств з урахуванням їх економічної доцільності і ефективності та можливої екологічної шкідливості.

Економічне районування - об'єктивна основа територіальної організації виробництва. Економічний район - це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка характеризується такими ознаками:

спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах і послугах, що відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на соціальний поділ праці з іншими районами;

комплексність-у широкому розумінні це як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;

керованість - наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складних частин, що дозволяє характеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

У загальному розумінні економічний район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знань і означає територію, що вирізняється своїми специфічними особливостями: природними, історичними, соціально-економічними тощо. Таким чином можна стверджувати, що економічний район - це певна об'єктивна реальність. У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних районів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього СРСР особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед низки визначень найбільш удалим є трактування економічного району П. Алампієвим. За його визначенням, економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з ним частинами суспільного територіального поділу праці. Є й інші визначення поняття економічного району, але спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрішньорайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Узагальнюючи вище наведене, можна в цілому визначити, що економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. Виходячи з позиції діалектичного підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил і об'єктивності процесів формування економічних районів, наукою визначені районоутворюючі фактори, принципи і критерії виділення економічних районів та їх основні типи.


3.2. Наука про економічне районування


Економічне районування є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. Світовий досвід стверджує, що сучасний розвиток економіки неможливий без економічного районування та без відповідних досліджень його стану і рівня розвитку та потреб населення і всього суспільства як в товарах, так і в соціальних потребах.

При розробці схеми розвитку і розміщення галузей господарювання в комплексі враховують всі сторони розвитку суспільства і відповідної території соціально-економічного району. Планування розвитку будь-якого виробництва має бути науково обґрунтованим в його територіальній організації, територіально взаємозв'язаним з іншими аспектами її розвитку. В кінцевому рахунку, необхідно забезпечувати оптимальні потреби всього комплексу на даній території та населення, що проживає в даному районі.

У витоках науки про економічне територіальне (географічне) районування стояли українські вчені: П. Чубинський (1839-1884 рр.), С. Рудницький (1877-1937рр.), В. Кубійович (1900-1985 рр.). На їх думку, виникнення і розвиток економічних регіонів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що є фактором виробничої спеціалізації і розвитку міжрайонної кооперації.

Сьогодні відомі імена післявоєнних науковців України: М Паламарчук, Ф. Заставний, М. Піскун, М. Долішній, Б. Данилишин, Я. Жупанський, М. Ігнатенко, О. Шаблій та ін. їх головний внесок у науку вивчення територіальної організації продуктивних сил України на комплексній основні розвитку виробництва і використання природно-ресурсного і трудового потенціалів. Всі вони є сподвижниками науки про економічне районування (економічна географія як самостійна наука, яка вивчає територіальну (географічну) організацію господарства в цілому або окремих частин - галузей, секторів, сфер окремих районів, зон, країн, і, загалом, у планетарному масштабі).

Неабиякого розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, зокрема, у працях колишнього СРСР, що було зумовлено розвитком планової господарської системи. Значний внесок у розроблення наукових засад економічного районування зробили радянські вчені економісти-географи і економісти: М. Горянський, М. Колосовський, П Алампієв, Я. Фейгін, Л. Зіман та ін.

У розробленні проблеми економічного районування колишнього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. У післявоєнні роки вагомий внесок у вирішення цієї проблеми зробив М. Колосовський, який поглибив наукові засади економічного районування розкриттям сутності територіально-виробничих комплексів (TBK) як основи економічного району, через пізнання енерговиробничих циклів, що являють собою тісно пов'язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції.

Концепція М. Колосовського хоча й надала імпульсу подальшому розробленню теорії і методології економічного районування, однак мала й низку суттєвих недоліків.

Найзначнішим недоліком цієї концепції, на думку таких вчених, як П. Алампієв, Я. Фейгін, Л. Зіман, А. Пробат, було поняття районного TBK як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оскільки він не визнавав охоплення районним комплексом усієї сфери виробництва

Сьогодні, у результаті поглиблених наукових розробок і дискусії, визначились загальноприйняті наукові засади економічного районування. Регіональна економіка стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально-економічного розвитку, і особливо в тих сферах, де дія ринкових важелів є обмеженою (соціальна, екологічна, науково-технічна). Тільки через механізми регіональної політики як важливого елемента загальнонаціональної стратегії можна активізувати внутрішні потенціали регіонів для соціально-економічного зростання територій і держави в цілому. Саме така політика може виступати універсальним засобом ефективного використання внутрішньо регіональних ресурсів, чого важко досягнути за допомогою галузевих методів управління1.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Модуль І. Регіональна економіка

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • Глава 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економічних регіонів

  • 2.4. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил

  • 2.5. Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва

  • 2.6. Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил

  • 2.7. Основні напрями формування та вдосконалення територіальної організації виробництва

  • Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
  • Глава 4. Регіони у системі територіального поділу праці

  • Глава 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

  • Глава 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

  • Розділ 2. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЦІЛІСНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

  • Глава 8. Природний та ресурсно-трудовий потенціал економіки України

  • 8.2. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов

  • 8.3. Балансові, промислові, геологічні та прогнозні запаси сировини і палива (корисних копалин)

  • 8.4. Характеристика природноресурсного потенціалу економічних районів.

  • 8.5. Ресурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни

  • 8.6. Населення і трудовий потенціал України

  • Глава 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення

  • Розділ 3. ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

  • Глава 11. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

  • 11.2. Економіка Придніпровського регіону

  • 11.3. Економіка Східного регіону

  • 11.4. Економіка Центрального регіону

  • 11.5. Економіка Поліського регіону

  • 11.6. Економіка Подільського регіону

  • 11.7. Економіка Карпатського регіону

  • 11.8. Економіка Причорноморського регіону

  • Глава 12. Міжнародні економічні зв'язки України та її інтеграція в європейські та світові структури.

  • Глава 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.

  • Модуль ІІ. ЕКОЛОГІЯ

  • Розділ 4. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Глава 15. Економічний моніторинг і система екологічної інформації

  • 15.2. Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища

  • 15.3. Організація служб охорони навколишнього природного середовища і система екологічної інформації

  • Глава 16. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

  • Глава 17. Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності

  • Глава 18. Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища.

  • 18.2. Оцінка сучасної екологічної ситуації у світі.

  • 18.3. Міжнародне правоохоронне співробітництво.

  • 18.4. Європейський вектор українського правового поля в сфері охорони навколишнього середовища.

  • 18.5. Основні напрями міжнародного економічного співробітництва в галузі екології.

  • Література

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи