Розділ «Глава 3. Економічне районування та територіальна організація господарства»

До основних районоутворювальних чинників належать також найбільші міста країни - великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій. Велике місто, як економічний центр, впливає на навколишню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпечується зв'язок центру і периферії економічного району. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Не менш важливе районоутворювальне значення мають особливості економ і ко-географічного положення території району, які значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства

На утворення економічного району також важливий вплив мають природні умови і ресурси, особливо природні ресурси як основа розвитку спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіально-виробничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, трудомістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціалізацію сільського господарства Наявність великих родовищ і басейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Не менш важливе значення мають промислові центри, промислові вузли, багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси як районоутворюючі фактори, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в господарський комплекс економічного району.

Великий вплив на формування економічних районів має національно-політичний устій та адміністративно-територіальний поділ країни. В умовах ринкової економіки ще значна частина промислових підприємств залишається власністю держави, а в сільському господарстві зберігаються кооперативні сільськогосподарські підприємства, тому адміністративні області залишаються ще як єдине господарське ціле зі своїми органами управління, господарством. В їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого економічного району.

Адміністративні районні центри, як правило, є важливими економічними центрами, вони створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.

3.4. Принципи економічного районування

Об'єктивний характер формування економічного району полягає у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв'язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об'єктом народногосподарського планування.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування.

До основних принципів належать такі:

загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район мас бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку:

розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;

економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

на території економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою:

профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);

галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючого впливу його головного територіально-економічного центру.

До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.

3.5. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів