Розділ III. Філософія релігії

Філософія релігії виникла в XVII — XVIII ст Спочатку вона розвивалася в дусі західного просвітництва, виходячи з принципів вільнодумства та раціоналізму. В подальшому в ній відбувається поворот в бік ірраціоналізму і фідеїзму. Під терміном "філософія релігії" слід розуміти або мислення, для якого релігія є джерелом і базою побудов, або мислення, яке бере релігію своїм об'єктом. Мислення, яке випливає з релігії, само належить до об'єкта філософії релігії, і тому не повинно називатися цим іменем.

Вимовляючи слово "релігія", ми звичайно маємо на увазі відомий психологічний стан, в якому почуття та бажання, страх та надія, одухотворення і вірність вищої волі відіграють більш важливу роль, ніж міркування і дослідження.

В межах самого релігійного життя виникає невимушена потреба з'ясувати зміст цього психологічного настрою, дати звіт цінності його мотивів в об'єктивному значенні народжених ним думок. Виникнення, таким чином, релігійного мислення не ставить перед собою релігійної проблеми в усій повноті. Всі проблеми такого мислення постають та вирішуються в межах релігії, сама релігія не перетворюється в проблему.

Релігійне питання виникло лише тоді, коли якийсь бік духовного життя — наука і мистецтво, мораль і соціальне життя починали відокремлюватись, вимагать визнання їх. Вони починають оцінювати релігію зі своєї точки зору в той час, коли раніше релігія себе ігнорувала. Виникає, таким чином, питання — чи можна встановити внутрішню гармонію між цими різними оцінками?

Отже, повинні були існувати відповідні історичні передумови для того, щоб релігійна проблема могла виникнути. Час виникнення релігійної проблеми - завжди нещасливий. Тому що проблема ця являється завжди вираженням духовної дисгармонії.

Різні елементи життя духа не розвиваються вже більше в тій тісній згоді, як раніше, вони розходяться у різних напрямках, між якими залишиться лише зробити вибір. Тим самим вперше виникає потреба, можливість наукового дослідження в даній галузі. Факт перетворення релігії в проблему може викликати осуд багатьох людей. Але мислення, якщо воно прокинулося, повинно мати право усе піддати своєму дослідженню, і тільки саме мислення може поставити собі межі. Людина, яка не бачить проблеми, не має підстав замислюватися над нею, але має право перешкоджати іншим мислити в даному напрямку.

Філософія, як відомо, більш багата ідеями, точками зору і окремими дослідженнями, ніж кінцевими результатами — і це могло привести у відчай філософа, якщо його не підтримувала б віра, що безперервний пошук істини вже сам належить до теми вищих духовних цінностей, ствердження яких складає задачу усякої істинної релігії. Якщо навіть релігійно-філософське дослідження і не приводить нас ні до яких позитивних висновків, все ж воно в змозі вказувати причини виникнення релігійної суперечки, виявити значення цієї суперечки для розвитку духовного життя людини. 1 якщо релігійна проблема не основна, ми довідаємось, чому вона не вирішується.

Філософія релігії не повинна виходити з якоїсь готової філософської системи. Усяке мислення повинно бути систематичним, нашим думкам пред'являється невблаганна вимога, щоб вони були між собою у злагоді.

Внутрішній зв'язок і внутрішня послідовність служать кінцевою ознакою істини у всіх галузях, серед яких галузь філософії релігії повинна також відповідати цьому критерію.

Робота філософії релігії виявляється найбільш плідною тоді, коли релігія та її явища не будуть приводитися у відповідність із закінченим філософським світоглядом, а будуть отримувати своє висвітлення від філософського дослідження, що саме і ставив своєю метою пояснити можливий в певній галузі кінцевий результат. Задача полягає у тому, щоб досліджувати співвідношення між релігією та життям духа в цілому. Релігія сама є формою духовного життя, і тому вірну оцінку вона може отримати лише тоді, коли розглядається у зв'язку з іншими видами і формами цього життя. Задача філософії релігії полягає у тому, щоб знайти засоби для пояснення, наскільки релігія за даних умов нашої культури здатна до виконання вказаної ролі.

До дослідження проблеми філософія релігії не може приступити з іншими передумовами ніж ті, які будь-яка інша наука додає до обробки свого матеріалу. Звичайно, дуже часто, філософія релігії змушена констатувати існування питань, на які не може відповісти.

Релігійно-філософське дослідження доцільніше побудувати таким чином, щоб воно розпалося на гносеологічну, психологічну і етичну частини. В класичні часи релігія задовольняла всі духовні потреби людства, у тому числі і прагнення до пізнання. В цей період у релігійних ідеях находить пояснення буття, як в цілому, так і в окремих частинах. Але чим швидше розвивається самостійна наука, тим частіше поряд з релігійним постає питання, яким чином обидва ці види можуть бути однаковими. Тут теоретично можливі різні комбінації.

Коли з'ясовується, що релігійні уявлення ні по відношенню до цілого, ні до окремих його частин не дають нам того, що можна з правом назвати розумінням чи поясненням, неминуче з'являється нове питання — у чому полягають релігійні уявлення, чи мають вони якесь значення і яке? Подальший розгляд проблеми приводить нас від гносеологічної філософи релігії до психологічної. Якщо релігійні уявлення не мають для нас науково-пізнавальної цінності, то, очевидно, їх цінність може заключатися в тому, що вони дають вираження яким-небудь іншим сторонам життя, духу.

Таким чином, нам доводиться почати із спроби описування релігійного життя духу і особливо того зв'язку, який існує між уявленнями, які склалися між релігійним досвідом і релігійними почуттями. Такий аналіз повинен показати, що внутрішня сутність релігії складається не в розумінні, а в оцінці буття.

Суть - релігії, згідно гіпотезі, на яку нас наштовхнула така постановка питання, є віра в збереження цінностей у світі. Ця віра втілена у великих наочних образах народних релігій, особливо в найбільш значних з них. Але в душі людей, які стоять поза усякої народної релігії, може жеврітися подібна віра, хоча би в цьому випадку вона не перетворилася на якісь конкретно-визначені форми. Перехід від психологічної філософії релігії до етично-мотивуючої також цілком природний.

Неминуче постає питання, яку етичну цінність має віра. Етична філософія релігії складає паралель гносеологічної.

В класичні часи релігія пряма і зворотна визначає оцінку всіх дій і всіх життєвих відношень. Виникнення релігійної проблеми супроводжується розвитком самостійної етики, яка прокладає шлях для оцінки людських дій. І саме тут проблема ставиться в найбільш рішучій формі, кінцевий масштаб до оцінки релігії повинна дати етика, де знаходять своє завершення всі духовні розрахунки і оцінки.

Релігійна проблема збуджує живий інтелектуальний інтерес своїм всеохоплюючим матеріалом. Релігія — це форма духовного життя, в якому людство на протязі тисячоліть вкладало найбільш глибокі і найбільш інтелектуальні результати свого досвіду.

Перш ніж приступити до окремих частин філософії релігії, корисно буде охарактеризувати зміст релігійної проблеми взагалі.