Розділ III. Філософія релігії

В протестантському світі майже всіма визнається, що знання і віра повинні мати різницю між собою. Католицька церква не

визнає різниці у всій її повноті і внаслідок цього відкидає існування релігійної проблеми в інтелектуальній галузі. Вона стверджує, що буття може бути доведене на шляху, відкритому Фомою Аквінським і з допомогою Арістотеля. Традиції великої епохи середньовіччя, коли менше сумнівалися і в тому були ближче до істини, до цих пір офіційно відмовляються припустити, що в духовному житті сучасності має місце дійсна дисгармонія.

Суворе розмежування знання і віри вже саме по собі являється визнанням, що така дисгармонія існує, що єдність духовного життя порушена.

Перед філософією релігії постає питання — чи минули лише класичні часи, чи час релігії минув взагалі, чи у процесі, що настає, безслідно загине духовна цінність або прийде на зміну загубленій єдності і гармонійності духовного життя? Це показує, що питання про збереження цінностей складає суттєвий бік релігійної проблеми. З цієї точки зору дана проблема вже не мала трактуватися за допомогою філософії часів Руссо, Лессінга, Канта та ін. Як романтики, так і позитивісти звертали увагу на це питання.

Люди часто виходять з того, що життя стало багатшим за змістом, якби релігія відпала. Погляд цей, звичайно, спирається на передумови, що існують, психологічні еквіваленти як у галузі духовної цінності, так і в галузі духовної енергії. Потрібно довести існування цих еквівалентів, і разом з цим демонструвати збереження цінностей. Але істинний бік релігійної проблеми в тому і складається, чи можуть бути знайдені подібні еквіваленти.

Релігія і релігійне життя зазнають постійних змін і, отже, неминуче постає питання, чи залишились непорушними цінності, заповідані нам класичним часом релігії, чи зберігається в межах сучасного християнства первісне християнство та духовна цінність і енергія, якими це останнє володіло. Філософія релігії торкається не тільки збереження цінності в людському світі, вона ставить не тільки психологічне, а й космологічне питання, а саме: питання про співвідношення між всією сукупністю буття і тим, що людині уявляється вищою цінністю, чи пов'язані якимось чином цінності з законами і силами буття.

Гіпотеза складається з того, що принцип збереження цінностей є специфічно релігійною аксіомою, одержуючи своє вираження в усіх релігіях, у різній формі та з різних релігійних точок зору. Релігійна аксіома показує, що характер кожної релігії неминуче повинен визначатися природою і потребою людей. Нема змоги вірити в збереження такої цінності, яка хоча б трохи не була відома нам із власного досвіду.

Релігійно-філософську проблему не можна повністю відділяти від інших філософських проблем, хоча її і зручніше розглядати самостійно. Вона більшістю аналогічна іншим філософським проблемам. Головна філософська проблема торкається безперервності буття взагалі в його відношенні до спеціальних і індивідуальних форм буття.

Але якщо гіпотеза, формулює закон збереження цінності як релігійну аксіому, то релігійна проблема торкається лише безперервності буття, розглядається під спеціальним нахилом, і філософії, як її спеціальної форми.

В класичні періоди релігії не існує ще самостійного прагнення пізнання. Поділ між знанням і вірою, між розумінням і оцінкою постає лише в критичну епоху, коли релігія вже стала проблемою. Різниця ця починає проникати в свідомість людей лише після багаторазових непримиренних сутичок між наукою і релігією. Лише після стійкого опору віруючі примиряються з думкою, що дати наукове розуміння світу — це не справа релігії. Що природознавчим наукам ми повинні вчитися не по Біблії — тепер повторюють всі психологи, але з цією думкою ніхто не хотів погодитися, коли вона вперше була висловлена.

Кожна велика релігія постає в історії з відомим світоглядом, в якому вона пояснює все коло уявлень свого віку. Християнство, наприклад, на протязі перших віків приваблювало до себе багатьох послідовників. Так, Таціан перейшов в християнство тому, що ця "філософія варварів", як він називав, пояснила йому те, що він раніше не міг зрозуміти — "походження світу". Старі апологети стояли взагалі на тій точці зору, що християнство дає найкраще вирішення всіх проблем.

Порівнюючи з іншими релігіями, християнство виділяється своїм раціональним характером, відсутністю складностей, піднесенням простоти, яка повинна була неухильно приваблювати до себе багатьох людей, знайомих лише з ранніми релігіями, з їх яскравими міфологіями. Світогляд біблейських авторів страждав неповнотою і проблемами, тому батьки церкви і схоластики доповнюють її за допомогою грецької науки.

Як християнство для західного людства, так само і буддизм для людства східного став не тільки великою релігією, але і великим світоглядом, ідеї якого носять відомий раціональний характер і не можуть бути зрозумілими без знання попереднього розвитку індійської думки.

Коли починається розмова про непогодження релігійного і наукового розуміння буття, підкреслюється той факт, що наука, особливо астрономія, геологія, фізика і біологія, привели до результатів, протилежних традиційним вченням релігії.

Коли науковий тип розуміння завоював вже досить широку аудиторію, але ше не допускає в деякі вибрані науки, де релігійне розуміння продовжує претендувати на повновладне панування, виникає суперечливе розуміння, яке виражається словом "диво". Диво припускає, що виробились обидва типи мислення, але мають місце стрибки від одного до іншого. Де ще не досягнуті певні ступені наукового розуміння або наукового знання оточуючих явищ, там диво є лише відхиленням від звичайного. Але диво у власному розумінні слова припускає відоме розуміння законів природи — порушену безперервність, правило, яке має виняток. Тому дива завжди кількісно обмежені, являються вони так часто, що самі стають правилом, і між ними тоді неминуче виникає безперервний зв'язок, а разом з цим зникає і саме поняття дива.

Релігію не можна зробити чи збудувати. Вона постає з самого життя, в ній відображається настрій людини, яка веде життєву боротьбу, ЇЇ бажання за всіх обставин підтримувати перевагу вищої цінності, відомої їй з її переживань. Існує гіпотеза, що сутність релігії є віра у збереження цінності. Ця сутність не може складатися з прагнення дати таке розуміння чи таке пояснення буття, якого потребує інтелектуальний інтерес.

Загадку, яку не в змозі вирішити наука, також не завжди може вирішити релігія. Релігія не може дати пояснення окремим подіям, її уявлення не здатні доставити об'єктивного завершення наукового мислення, уявлення ці носять характер образів, а не понять.

Таким чином, значення релігійних уявлень може складатися лише з того, що вони символічно втілюють в собі ті настрої, надії і почуття, які пробуджують в людях боротьбу за життя. Тому значення і виникнення їх лише вторинне.

Філософія релігії бореться тут з догматикою на тому ж фунті і тією ж зброєю, як історія мистецтва з міфологією мистецтва.

Гносеологічна філософія релігії впливає на зацікавленість, навіть суть релігії. Є віра в збереження цінності людства, але ця віра потребує уяви, інакше вона не мала б змоги навіть відзначити те, що являється її предметом.