Ст. 45 ЦПК передбачає участь у процесі осіб із особливим статусом, які мають право звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів, і брати участь у цих справах. Насамперед це стосується Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, прокурора та інших осіб, перерахованих у ч. 1 ст. 45 ЦПК.
Таким чином, ці особи можуть здійснювати захист не тільки власних інтересів, а й інтересів певного невизначеного кола осіб. При цьому участь у цивільному процесі державних органів та органів місцевого самоврядування пов'язано з їх компетенцією в реалізації повноважень, пов'язаних з певною сферою управління. Головною метою інституту захисту прав інших осіб у цивільному процесі є надання допомоги та сприяння у судовому захисті особам, які самостійно неспроможні це зробити через стан здоров'я, непрацездатність, похилий вік. Безумовно, що суспільство та держава заінтересовані в тому, щоб надавати допомогу особам немічним і непрацездатним. Цього вимагають не лише моральні засади суспільства, а й Конституція, яка гарантує захист прав і свобод людини. Тому існування права на участь у процесі таких осіб є виправданим і доречним у соціальній державі.
Вказані у коментованій статті особи можуть самостійно, за своєю ініціативою звернутись до суду із заявою в інтересах невизначеного кола осіб або бути залучені до участі у процесі судом (ч. 3 ст. 45). У випадках, встановлених законом, або коли суд визнає це за потрібне, участь органів державної влади або місцевого самоврядування є обов'язковою для надання висновків. Наприклад, вирішуючи питання, з ким проживатиме дитина (з батьком чи матір'ю, якщо вони живуть окремо), суд може залучити орган опіки та піклування для надання висновку.
Відповідно до вимог ч. 3 коментованої статті суд має з'ясувати потребу залучення до участі у справі органу державної влади чи місцевого самоврядування для надання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для надання висновків є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за потрібне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою під час розгляду справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); про усиновлення дитини (ч. 1 ст. 254 ЦПК) тощо.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини має право бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, зокрема на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (ст. 9 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").
Уповноважений Верховної Ради з прав людини може також звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом (ст. 10 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини").
Таким чином, положення Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" одержали логічне завершення у коментованій статті. Водночас статус Уповноваженого Верховної Ради з прав людини вимагає ширших повноважень. Доцільно б надати, як це передбачено щодо прокурора, щоб Уповноважений та його представники могли вступати у справу і здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Особливість участі цього органу полягає в тому, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини один на всю Україну, тому він діє через представників, повноваження яких визначаються у затвердженому Уповноваженим Верховної Ради з прав людині положенні. Тому хоч у коментованій статті вказано тільки про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, слід мати на увазі, що він діє в судах, як правило, через своїх представників.
Особливим статусом наділений прокурор, який виступає як спеціальний орган[1] держави у цивільних відносинах, здійснюючи представництво інтересів громадянина або держави в суді. Таке представництво прокурор може здійснювати на будь-якій стадії процесу.
Згідно зі ст. 121 Конституції України, ч. 2 коментованої статті та ст. 35, 36-1, 56 Закону "Про прокуратуру", прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їхні заступники, старші помічники та помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їхні заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.
У справах, в яких прокурор не виконує функції представництва, а прокуратура виступає як сторона в цивільному процесі, повноваження їх представника, крім керівника прокуратури, мають підтверджуватися документами, визначеними ст. 42 ЦПК.
Прокуратура втратила наглядові функції у цивільному процесі, оскільки вважається, що інакший підхід суперечить принципу поділу влади і місцю судової системи у правовій системі України. По суті прокурор уже не може звернутися з позовом до суду в інтересах комерційних об'єднань. Разом з тим заслуговує на увагу право прокурора звертатись до суду на захист прав державних і комунальних підприємств, майно яких перебуває, відповідно, у державній та комунальній власності. За певних умов такі ситуації можуть виникнути у цивільному процесі. Вступаючи у справу на стороні такого державного об'єднання, прокурор має обґрунтувати, в чому тут полягає державний інтерес.
На засіданні Асоціації процесуалістів України висловлювалась думка про потребу детальніше виписати статус прокурора як представника громадянина або держави у цивільному процесі. Представники прокуратури відстоювали погляд про особливий статус прокурора у цивільному процесі. Така точка зору тяжіє до позиції ЦПК РФ, де чітко відмежовано участь прокурора у процесі від участі інших державних органів і громадян, які захищають права та інтереси інших осіб.
У Росії, як і в Україні, свого часу (одна з найпоширеніших думок) прокурора називали "процесуальним позивачем"[2]. Для зручності такий термін заслуговує на увагу, і не лише щодо прокурора, а й щодо інших осіб, зазначених у коментованій статті.
Слід мати на увазі, що ця стаття має бланкетний характер, бо визначає, що звернення до суду в інтересах інших осіб можливе лише за наявності спеціальної вказівки про це у законі.
Якщо прокурор подає позов в інтересах держави, то слід ураховувати п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, де зазначено, що у разі відкриття провадження у справі за позовною заявою прокурора, поданою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави, зазначений орган набуває статусу відповідача. Під органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, розуміють орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
"У випадках неправильного визначення прокурором позивача суд на підставі п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК повертає позовну заяву прокурору. Якщо суд помилково відкрив провадження за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК"[3].
Відповідно до Закону "Про третейські суди" участь прокурора в третейському суді не передбачено (ст. 34). "Якщо є підстави для пред'явлення прокурором позову на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, прокурор має право пред'явити такий позов до суду загальної юрисдикції, який зобов'язаний такий позов прийняти до розгляду і вирішити по суті". Прокурор може заявити позов в інтересах дитини, втім у такій заяві має бути зазначено підстави неможливості звернення до суду в інтересах дитини самих батьків чи опікуна. Якщо таких підстав не зазначено, суд вправі відповідно до ст. 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху для усунення її недоліків. Як бачимо, на практиці існує тенденція до звуження участі прокурора в інтересах фізичних осіб, хоча коментована стаття і передбачає таку можливість, як і ч. 2 ст. 36-1 Закону "Про прокуратуру". Виходячи із завдань держави, передбачених у ст. 3 Конституції, де утвердження прав і свобод людини є головним обов'язком держави, напрям діяльності прокуратури у випадках, передбачених ч. 2 коментованої статті, було б доцільним відкоригувати у напрямі розширення функцій прокурора для захисту громадян.
Викликає сумнів право прокурора вступити в уже відкритий судом процес. Відповідно до ст. 45 ЦПК прокурор може звертатись до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Загальні підстави участі прокурора в суді розкрито в ч. 2 ст. 36-1 Закону "Про прокуратуру". Так, підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан захистити порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Очевидно, що це не стосується такого позивача, фізичний і матеріальний стан якого дозволяє йому самому захищати свої інтереси.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адвокат: цивільні справи» автора Зейкан Л.Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 22. Особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб“ на сторінці 1. Приємного читання.