Розділ «Глава 22. Особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб»

Ч. 5 коментованої статті передбачає, що органи, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені ст. 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті. Незрозуміло, чому законодавець не надав права для подання висновку Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, що було би доцільно.

На практиці виникає питання: на підставі якого документа зазначені у ст. 45 ЦПК особи вступають у процес? Якщо прокурор вступає у процес в інтересах інших осіб, то він діє відповідно до свого становища посадової особи органів прокуратури. У цьому випадку суд має пересвідчитись у повноваженнях прокурора, оглянувши його службове посвідчення. Якщо прокурор представляє органи прокуратури як відповідач або позивач, то в цьому випадку, на думку спеціалістів Академії прокуратури, слід надати довіреність, підписану Генеральним прокурором України.

Так, у справі Т. та інших для представництва прокуратури у США і виявлення майна, щодо якого міг би бути заявлений цивільний позов в інтересах держави Україна, довіреність для представництва Генеральної прокуратури видавалась за підписом Генерального прокурора України.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини діє на підставі посвідчення і Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини", а його представники - на підставі уповноваження (довіреності), виданих Уповноваженим Верховної Ради з прав людини та відповідного Положення, затвердженого Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.

Що стосується інших осіб, то представники органів державної влади або органів місцевого самоврядування діють на підставі належно посвідченої довіреності або документа, що посвідчує службове становище і повноваження керівника.

Дещо складнішим виглядає питання з фізичними та юридичними особами, які можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, та з'ясування, чим вони відрізняються від законних представників. Між тим для деяких таких звернень підставою є ст. 36 Конституції України. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Конституції громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Відповідно до ст. 20 Закону "Про об'єднання громадян", зареєстровані об'єднання громадян користуються правом виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові та немайнові права, представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.

І хоча прямої вказівки щодо суду в цьому випадку немає, але суд є державним органом, а отже, такі об'єднання можуть звертатися до суду за захистом прав своїх учасників. Правовою підставою для таких звернень є ст. 36 Конституції, Закон "Про об'єднання громадян" і статут такого об'єднання, в якому вказано цілі та завдання об'єднання, для захисту яких створювалось таке утворення. Отже, у статуті має бути зазначено ті завдання й цілі, щодо захисту яких подається позов у суд. Проблема участі у справі таких юридичних осіб тісно пов'язана з недостатньо розробленою в теорії проблемою позовів на захист публічних інтересів і групових позовів (позови на захист невизначеного кола осіб). У разі пред'явленні позову на користь членів об'єднання потрібно представляти документ про повноваження такої особи або довіреність від об'єднання, а також відповідний статут об'єднання, і перевіряти, чи особа, яку представляють, є членом об'єднання. Суддя перевіряє, чи передбачено у статуті право на захист вимог, які вказано у позовній заяві, та наявність обґрунтування щодо права на звернення до суду на користь членів об'єднання (так зване громадське представництво).